Деякі поради Київському міському голові Віталію Кличку

На відміну від багатьох громадських активістів, я не вважаю, що з Віталія Кличка не вийде гарного міського голови. Мені здається, в нього є, принаймні поки що, одна важлива позитивна риса – він прийшов в політику внутрішньо доволі чистим. Тому є сподівання, що він не розглядатиме свою посаду, як джерело збагачення. А це велика рідкість в нашому вітчизняному політичному тераріуму.

Фото: Макс Левин

Зараз від самого Кличка залежить, чи буде він чути позицію громадських активістів та чи зможе залучити в коло своїх радників іноземних експертів, які допомагатимуть йому перетворити наше місто у столицю європейської держави не за формальними ознаками, а за атмосферою та умовами життєдіяльності.

В контексті цього не могло не привернути увагу інтерв’ю з керівником групи радників Віталя Кличка Ігорем Ніконовим на «Українській правді». Воно доволі цікаве, хоча відповідей на питання, яким же він бачить майбутній розвиток Києва, в ньому немає. Основа увага пана Ніконова сфокусована на створені сприятливих умов для ведення будівельної діяльності в Києві. Що не дивно, враховуючи сферу його бізнесових інтересів.

Будівництво, безперечно, важлива складова функціонування міста. Бо будівництво та реконструкція будівель, об’єктів місцевої транспортної інфраструктури відбувається постійно. Але в той же час, не будівництвом єдиним живе місто. Більш того, постійне будівництво – це добре, лише якщо воно не перетворює місто в непридатне для життєдіяльності середовище, не нагромаджує жахливу сукупність будівельних споруд, що знищують умови для комфортного життя містян.

Як киянин, не можу без огиди та глибокого суму дивитись на будівельні потвори на Інститутській, Кловському узвозі та Грушевського. Викликають в мене, також, сумніви щодо доцільності транспортних естакад вздовж Дніпра, які з’явились там в останні роки. Вони руйнують краєвиди схилів Києва.

Переконаний, що потрібно було йти по шляху спорудження тунелів. Але я не архітектор і не фахівець в містобудівельній діяльності, тому не роздаватиму поради, які будинки потрібні будувати, де і які створювати транспортні комунікації.

Хоча для мене очевидно, що необхідно проводити відритий конкурс на заміщення посади головного архітектора міста Києва, з дозволом брати участь в ньому іноземним фахівцям. Але для цього необхідно вносити зміни в українське законодавство, яке зараз виписано в інтересах вітчизняної архітектурно-будівельної мафії.

Не торкаючись більше питань містобудування, хочу зосередити увагу на тому, як можна забезпечити більш ефективне використання наявних фінансових ресурсів, захисту майнових та соціальних прав киян.

Житлово-комунальна сфера

Хто би що не казав, але життя містян починається з власних осель. Тому, хотілось би спочатку звернути увагу на очевидні, вкрай необхідні, кроки новообраної міської влади по реформуванню механізму функціонування житлово-комунального господарства.

Відсутність ефективних реформ в сфері ЖКГ з боку центральної влади не знімає з міської влади необхідності реалізації заходів, які би захистили права киян. В першу чергу, це стосується тарифів на комунальні послуги.

В жодному разі не ставлю під сумнів тезу, що діяльність з надання житлово-комунальних послуг має бути прибутковою, а не плановозбитковою. Тобто, розмір тарифів має бути таким, щоби забезпечувалося покриття витрат та наявність прибутків. Але будь-яке підняття тарифів на житлово-комунальні послуги може розпочинатися лише після того, як буде забезпечено їх облік. Всі розмови про занижені тарифи можуть мати сенс лише, коли в усіх багатоквартирних будинках стоятимуть будинкові лічильники тепла, води та газу.

Не є великим секретом, там, де стоять прилади обліку тепла, виявляється, що реальне споживання тепла на 40-45% менше ніж вказується Київенерго. Тобто, по суті вже зараз ми сплачуємо на 40-45% більше ніж це офіційно декларується міською владою.

Ще більш кричуща ситуація зі споживанням газу. Реальне споживання газу в рази менше ніж виставляється Київгазом. Причому, Київгаз наживається не стільки на переплатах за завищені обсяги газу, що списуються, як спожиті населенням. Головний його прибуток пов'язаний з тим, що газ для населенням в 5-7 разів дешевше, ніж для комерційних структур. Тому, списуючи цей «дешевий» газ на населення, Київгаз має можливість продати його вже комерційним структурам за значно вищою ціною. При цьому, встановлення квартирних приладів обліку газу обходиться власникам осель надзвичайно дорого (2,5-3 тис грн., і це цілком обґрунтована ціна), а тому ніколи не окупиться. Вже не кажучи, що для більшості родин, особливо пенсіонерів, такі витрати взагалі не підйомні. За таких обставин встановлення будинкових приладів обліку газу повинно стати обов’язковою умовою діяльності газорозподільної компанії, що здійснює транспортування газу до житлових будинків.

Схожа ситуація і з водопостачанням.

Тому Київській міський голова та Київрада зобов’язані поставити питання руба: спочатку будинкові прилади обліку води, тепла та газу, потім аналіз обсягу фактично поставлених житлово-комунальних ресурсів, і лише після того підняття тарифів.

Зрозуміло, що крім того необхідно почати готувати демонополізацію системи водо-, тепло-, газо-, електропостачання, обов’язково розділивши діяльність з виробництва, транспортування та продажу кінцевим споживачам житлово-комунальних послуг. Не здійснивши цього, неможливо отримати уявлення про реальні, а не удавані витрати виробників житлово-комунальних послуг.

Ще одним важливим кроком місцевої влади має стати передача у власність всім без винятку багатоквартирним будинкам прибудинкових територій. Причому, всі витрати по оформленню прибудинкових територій повинен взяти на себе міський бюджет. Спроби перекласти ці витрати на ОСББ та ЖКГ (а це 25-40 тис грн. за нинішніми розцінками, які виставляють комерційні структури, пов’язані з керівництвом Київзему) означатиме, по факту, блокування цього важливого завдання.

Зрозуміло, що в першу чергу, права власності на такі прибудинкові території мають отримати вже існуючі ОСББ та ЖКГ.

Без швидкого (протягом наступних 12-18 місяців) врегулювання цього питання ми не отримаємо реального розуміння, якими територіями, насправді, може розпоряджатись київська влада. Вже не кажучи, що без цього не вдасться зупинити масове порушення прав мешканців багатоквартирних будинків, корупцію та зловживання з боку міських чиновників та депутатів Київради в сфері земельних відносин.

Сподіваюсь, що за цей час уряд та народні депутати наважаться припинити демагогію та популізм і так зроблять формування ОСББ в усіх багатоквартирних будинках обов’язковим та таким, що маєте бути реалізовано в строк не більше півроку після прийняття відповідного закону.

Хотілось підкреслити, що без формування ОСББ та визначення своїх представників, співмешканці багатоквартирних будинків, навіть контроль за даними будинкових приладів обліку газу, тепла, води забезпечити не зможуть.

Наступним кроком після формування ОСББ мало би стати тепломодернізація практично всіх багатоквартирних будинків, побудованих ще в двадцятому столітті. Але для цього необхідне відповідне законодавче забезпечення, яке би передбачало формування державного фонду капітального ремонту житлових будинків. Цей грошовий фонд має управлятись Мінрегіоном. Мобілізація коштів до нього має забезпечуватись за рахунок бюджетного фінансування, цільових довгострокових кредитів Нацбанку, грантів міжнародних фінансових донорів.

Зрозуміло, що вкрай доцільними були би податкові пільги для співвласників багатоквартирних будинків, які за рахунок коштів такого фонду отримували би довгострокові (10-15 років), пільгові (не більше 2,5-3% річних) кредити на тепломодернізацію своїх будинків.

Але це все вже питання загальної реформи ЖКГ, яка повинна реалізовуватись на загальнонаціональному рівні, тому повертаємось до того, що можна зробити на рівні міської влади.

Комунальна власність

Формально у київської громади у власності знаходяться десятки комунальних підприємств. Причому, часто-густо ці підприємства об’єднують в собі контрольні функції, функції розпорядників бюджетних коштів, замовників та виконавців робіт, що створює величезні можливості для корупції та банального розкрадання бюджетних коштів та майна місцевої громади.

Зрозуміло, що по факту ці підприємства працюють не в інтересах громади міста, а забезпечують збагачення купи київських чиновників та бізнесменів.

Відповісти аргументовано на питання, а навіщо, взагалі, місцевій громаді комерційні комунальні підприємства, ніхто не зможе.

Держава (в тому числі, на рівні місцевих громад) ніколи і ніде не була ефективним власником. Тому розривання на собі сорочок політиками з приводу того, що ті чи інші державні (комунальні) підприємства є збитковими, не більше ніж гра на публіку та бажання отримати можливість самим поуправляти ними, з відповідною вигодою для себе. 

Важливо, правда, не плутати, комунальні підприємства з власністю на об’єкти нерухомості, якими вони управляють. Власність, зрозуміло, Києву потрібна. Але якщо йдеться про будинки та споруди чи земельні ділянки, то вони повинні передаватись в оренду на публічно визначених, конкурсних умовах, і приносити дохід в місцевий бюджет. Власність також потрібна для того, щоби можна було залучати фінансування на внутрішньому та зовнішніх ринках для реалізації програм розвитку міста.

Що ж стосується діяльності комунальних підприємств, пов’язаних із забезпеченням функціонування міста, то все можна і потрібно забезпечувати за рахунок замовлень, які зобов’язані розподілятися виключно на відкритих конкурсах, із залученням максимально широкого кола учасників тендерних закупівель.

Тому порада банально проста – всі без виключення комунальні підприємства мають бути приватизовані, зрозуміло, що на публічних торгах. Що ж стосується об’єктів нерухомості, якими ці комунальні підприємства управляють, то їх потрібно передати Фонду комунального майна Києва і потім, в переважній більшості своїй, вони повинні бути передані в оренду, знову ж таки з використанням процедури відкритих конкурсів.

Особливо хочу у зв’язку з цим звернути увагу на тепло- та водомережі, які належать місту. Їх в жодному разі неможна передавати в оренду, відповідно, Київенерго та Київводоканалу. Той, хто виробляє тепло та постачає воду, не повинен займатися їх транспортуванням до кінцевих споживачів. Бо це формує монополізм в сфері житлово-комунальних послуг. А там де монополізм, там – корупція, зловживання монопольним становищем, абсолютно непрозора та неефективна система витрат, за що, в кінцевому рахунку, змушені розплачуватись містяни. В нашому випадку, якщо, наприклад, йдеться про тепломережі, ми дозволяємо збагачуватись Ринату Ахметову.

Отже, тепло- та водомережі, що належать київській громаді, мають бути передані в концесію із залученням на конкурсних умовах, справді, потужного та ефективного інвестора.

І цим потрібно розпочинати займатися вже зараз, щоби вже до наступних місцевих виборів провести конкурси по передачі в концесію мереж з постачання тепла та води. Існуюча законодавча база цілком дозволяє це зробити, аби було бажання.

Прозоре використання бюджетних коштів

Ще одним принциповим питанням повинно стати максимальне прозоре використання коштів місцевого бюджету. Київська міська влада, навіть, за відсутності відповідного законодавчого забезпечення, може впровадити систему повної відкритості інформації про всі бюджетні витрати. Має бути створений публічний реєстр всіх платежів (наприклад, більше десяти тисяч гривень), які здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету. В реєстрі повинна відображатись максимальна повна інформація про цільове призначення витрат, ціну, обсяг придбаних товарів та послуг.

При цьому, всі бажаючи отримати замовлення на товари та послуги для потреб міста мають погоджуватись на оприлюднення інформації про реальних власників компаній (вигодонабувачів), які їх продають. Якщо вигодонабувачем є офшорна компанія чи інша компанія з невідомими кінцевими власниками, то купівля в них будь-чого за кошти місцевого бюджету має бути заборонена, навіть, якщо пропозиція за ціною та умовами постачання була самою вигідною.

Утримання територій

І на останок, ще одне питання – утримання територій (прибирання, озеленення, ремонт та утримання доріг тощо).

На сьогодні ці роботи здійснюють комунальні підприємства – монополісти, які одночасно є і розпорядниками бюджетних коштів, і виконавцями відповідних робіт. Така система дозволяє щорічно розкрадати сотні, якщо не мільярди гривень. Згадайте, як наш «космічний мер» не вважав необхідним чистити місто від снігу, бо той сам колись розтане, але при цьому кошти можна списати на ці роботи на десятки мільйонів гривень.

Така система діяльності Київавтодору, Київзеленбуду та всіх інших комунальних підприємств, мало, що призводить до тотального розкрадання коштів місцевого бюджету, так і не забезпечує скільки-небудь прийнятних для киян результатів їхньої діяльності.

На мою думку, було би доцільніше піти шляхом створення максимально сприятливих умов для конкуренції. Все місто має бути розподілено на окремі території (наприклад, в межах існуючих мікрорайонів), утримання яких потрібно на конкурсних засадах запропонувати максимально широкому колу компаній. Причому, утримання повинно передбачати весь комплекс робіт на певній території (прибирання, озеленення, ремонт та утримання доріг тощо).

Важливо, щоби жодна компанія не обслуговувала більше 10-15% відсотків всіх територій.

Зрозуміло, також, що компанії, які взяли на обслуговування певної території, повинні відповідати певним вимогам щодо наявних матеріально-технічних та людських ресурсів. Оплата їх послуг має здійснюватись за підсумками місяця чи кварталу. Саме ці компанії повинні приводити в нормальний стан території, якщо там проводились ті чи інші ремонтні роботи. І вже за підсумками виконаних робіт вони мають виставляти рахунки тим організаціям, які здійснювали забруднення території чи розкопування.

За таких умов, міська влада зможе створити конкуренцію, взявши на себе контроль за дотриманням угод по утриманню територій та оплату робіт. Підставою для продовження дії угод має також бути думка містян, що мешкають на певній території. Вони повинні мати право вимагати заміну компанії, яка, на їх думку, не забезпечує якісного обслуговування території.

Протидія корупції

На завершення хочу сказати, що не вірю галасливим обіцянкам боротись з корупцією на рівні Києва чи всієї держави. Перифразуючи вислів відомого літературного персонажу, можу сказати, корупція – це не стара з костурем, і не чиновник. Корупція – це непрозора, неринкова система розподілу наявних фінансових та матеріальних ресурсів. Боротися з цим потрібно не за допомогою контролерів та правоохоронців. В першу чергу, необхідно створити максимально прозорі та конкурентні умови використання наявних ресурсів. Саме відкрита конкуренція та протидія монополізму може дозволити ефективно розвиватись Києву.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter