ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Кооперативний рух як рушій економіки України

Не перший рік точаться розмови щодо того, яким чином розбудувати економіку країни. У зв’язку з цим хотів би звернути увагу на деякі історичні (і досить відомі спеціалістам) факти щодо коооперативного руху в Україні понад сторіччя тому.

Варто одразу наголосити, що на той момент Україна була нерівномірно поділена між потужними імперіями - Російською та Австро-Угорською. Але і там, і там кооперація стала вагомим фактором не лише економічного розвитку територій та спроможних громад в період зародження, але й згодом можливістю самостійного і самодостнього виживання в умовах розрухи, спричиненої революціями і війнами.

Вважається, що першим кооперативним утворенням в Україні було харківське Споживче товариство, яке започаткували М. Баллін і В. Козлов у 1864 році. За кілька років вже в Києві утворилось Споживче товариство на чолі із М. Зібером. Згодом масштабний кооперативний рух в Україні набрав сили і розмаху. Однак на початку століття, в 1913 році, він самоліквідувався. Причиною став шалений тиск на всіх рівнях московського Центросоюзу, який на цьому поприщі бачив лише свої структури і свої інтереси. Повернення кооперації відбулось лише після Лютневої революції 1917 року. Центральна Рада в березні 1917 року ухвалила закон про кооперацію, яким створював нову правову основу для діяльності українських кооператорів.

На західноукраїнських землях ситуація складалась значно краще. В період 1850-60-тих років стали виникати різні кооперативні товариства. Наприклад, священник із невеликого села під Снятином виступив із закликом до прихожан спільно вирощувати зернові культури і з прибутків утворити позичкову касу. Така ідея була підтримана селянами і згодом каса стала потужним фактором виробничого зростання місцевої громади.

У 1873 році в Австро-Угорщині був прийнятий відповідний закон щодо розвитку кооперативного руху, який надав додаткового імпульсу місцевим ініціативам. До популяризації кооперативного напряму на теренах Західної України активно долучилось товариство Просвіта.

Напередодні Першої світової війни три західноукраїнських кооперативних об’єднання згуртували довкола себе сотні невеличких кооперативів. Загальна кількість таких утворень на 1913 рік нараховувала, за різними джерелами, від 1250 до 1500 найменувань.

Провідну роль в організації і діяльності західноукраїнських кооперативів відіграла Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Одним з перших його діянь на цій ниві стала вимога до місцевих священнослужителів опанувати персонально теоретичні основи кооперації, бухгалтерії, землеробства тощо та застосовувати ці знання на практиці, допомогаючи селянам виборсуватись із злиднів. Зрештою це призвело до того, що 60 % кооперативів управляли парохи УГКЦ.

Сам митрополит виступав засновником низки кооперативів по всій Західній Україні - від сільськогосподарської школи для сільських господинь у Коршеві на Коломийщині до Земельного банку гіпотечного у Львові. Довкола себе Андрей Шептицький згуртував професійну команду фахівців в різних галузях, які опікувалися проблемами (і їхнім вирішенням) коооперативного руху українців. Наприклад, напередодні Другої світової війни українські молочарі зуміли вдвічі перевищити оборот і виторг рівної за можливостями польської молочарної спілки.

Занепад кооперативного руху на Галичині стався з приходом більшовиків та їхньої кривавої колективізації. На «великій Україні» така ж доля спіткала кооператорів значно раніше, ще в 20-ті роки.

Зараз, в реаліях Майданної України, саме час знову звернутися до ідеї масової кооперації в Україні. Закон України «Про кооперацію» був прийнятий ще 2003 року. Зрозуміло, що на цьому етапі і він, і інша законодавчо-нормативна база потребує серйозного переформатування. Те, що законодавство не відповідає вимогам часу свідчить, наприклад, кількість сільськогосподарських кооперативів в країні — їх ненабагато більше 500. Це — працюючих, бо зареєстровано значно більше число. Для порівняння — в 1917 році в Україні діяли 9200 кооперативних товариств, а у 1920 — вже 22300, які охоплювали понад 60 відсотків населення. Як могло тоді відродитися село, а з ним і Україна, якби не більшовицьке насильницьке уярмлення.

Пропозиція щодо надання нового імпульсу кооперативному руху в країні абсолютно співпадає з ідеєю справжньої функціональної децентралізації. Якщо розібратись, то кооперація — як можливість спроможної громади самостійно вирішувати нагальні проблеми та визначати власну перспективу — це і є значною мірою соціально-економічною та фінансовою децентралізацією.

Створення сприятливих умов для розвитку кооперації в короткому часі дасть можливість селянам побачити і реалізувати власні можливості в межах свого населенного пункту. Створення таким чином робочих місць, достатній для задоволення потреб заробіток, ініціативне єднання з іншими кооперативами, зокрема, закордонними — все це дозволить відродитися українському селу. Тоді не потрібно тисячам наших селян кидати власне обійстя, як робили їхні прадіди, і шукати щасливої долі за межами країни.

Державним очільникам варто звернути увагу на те, що відродження кооперативного руху — це не повернення до минулого, а значний крок вперед, бо і в провідних країнах світу, наприклад, США досить серйозно вивчають нині новий напрям розвитку — кооперативне фермерство в постіндустріальній ері розквіту середовищ життя в спроможних громадах.

Село завжди було місцем концентрації українського духу і волі до гідного життя спроможних особистостей. Сьогодні воно знову має шанс дати супільству і державі можливість економічно-ментального відродження. І ми не маємо права цей шанс упустити. Все залежить від нас з вами.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter