ГоловнаСвіт

Не вір, не бійся, не проси. Або шпаргалка для Зе!команди щодо Росії

До переговорів з росіянами потрібно готуватись заздалегідь. LB.ua за результатом бесід з експертами по Росії сформулював перелік старих і нових «хотєлок» Кремля, а також доцільну лінію поведінки.

Фото: EPA/UPG

Реагуючи на результат виборів в Україні Володимир Путін заявив, що відносини з Україною залежатимуть від політики, яку проводитиме Володимир Зеленський. Хоча сам господар Кремля напередодні заяви здійснив крок, який зовсім не зближує позиції сторін: встановив обмеження на експорт нафти і нафтопродуктів в Україну та підписав закон про видачу російського громадянства жителям окупованих Росією територій ОРДЛО. Таким чином, ці провокації Кремля є пробою нового президента України і його команди (кажучи шанованим Путіним блатним жаргоном) «на слабо».

Для РФ наразі є незрозумілою матриця майбутнього діалогу з українською АП, тому вони провокуватимуть нову команду на завчасне розкриття карт – аби технологічно підготуватися до майбутнього формату взаємин. Тому такий «хід конем» (паспортизація) в очікуванні перших кроків нового президента України Кремль робить, щоб змусити Київ розпочинати розмову з тактично вигідної для РФ позиції.

При цьому Москва не має жодного наміру змінювати тактику своєї поведінки – негативна репутація Кремль не турбує, він мислить у цьому власними категоріями. Путін і його команда готові підвищити ставки аби «оживити» гостроту українського питання для Заходу. Цьому сприяє певний спад дипломатичної активності Києва до вступу на посаду нового президента. А також те, що росіяни зрозуміли українську інертність та кволість «рішучості» Європи. Тому росіяни продовжуватимуть грати на тактичному полі, використовуючи слабкі сторони контрпартнерів.

Росія Путіна не піде на поступки незважаючи на негативну дію санкцій. В залежності від внутрішньополітичних потреб Москва може піти і на крайнє загострення на Донбасі – аби змусити Київ робити помилки, реагуючи на їх агресивні дії, та змусити Захід остаточно погодитись на модель врегулювання по «плану Штайнмаєра».

В цілому Москві конче необхідно змінити порядок денний діалогу з Заходом та перенести українське питання на кінець списку.

Фото: EPA/UPG

Таким чином, російський напрямок для новообраної Зе!команди України буде найважчим. Їм протистоятиме команда Путіна з досвідчених переговірників-маніпуляторів, які здатні приймати (і головне – реалізовувати) жорсткі економічні, політичні та навість силові рішення.

До таких переговорів з росіянами потрібно готуватись заздалегідь. LB.ua за результатом бесід з експертами по Росії сформулював перелік старих і нових «хотєлок» Кремля, а також доцільну лінію поведінки.

Чого хочуть росіяни від України

Бажання Москви щодо України можна розділити на три блоки: ті, які новим керівництвом України мають бути виконані негайно – щоб підтвердити свій курс на залагодження відносин з РФ; ті, які потрібно досягти в короткостроковій, а також в довгостроковій перспективі.

Отже, негайно Москва від команди Зеленського хоче:

  • звільнити Кіріла Вишинського (термін його арешту, до слова, спливає 24 травня)
  • зняти обмеження на роботу російських ЗМІ в Україні
  • зняти заборону на гастролі всіх російських артистів
  • відновити пряме авіасполучення між Києвом та Москвою
  • зняти заборону на ввезення в Україну російської літератури

Тактично Кремль хоче зафіксувати статус-кво по Криму і при цьому зняти всі звинувачення з РФ, а для цього буде вимагати:

  • забути про Крим, винести це питання за дужки в двосторонніх та міжнародних перемовин
  • зняти економічну блокаду Криму
  • пом'якшити позицію Києва щодо продовження міжнародного санкційного режиму до Росії, припинити генерувати нові заявки на введення санкцій через чергові порушення РФ
  • відновити прямі закупки газу у Газпрому
  • пом’якшити позицію Києва в міжнародних судах (щодо Газпрому, Криму, чорноморського шельфу, власності і тп)
  • перезавантажити «Мінськ»: від Києва чекають початку прямих перемовин з «Л/ДНР», надання їм автономного статусу в складі України з широкими політичними правами («троянський кінь»)

Фото: EPA/UPG

Стратегічно Україна має бути зафіксована в свідомості росіян як наочний негативний приклад розвитку країни (як не варто змінювати владу і куди рухатись не треба) – щоб не допустити повторення аналогічної ситуації в Росії. Для цього Кремль хоче відновити контроль над зовнішньою і внутрішньою політикою України, а саме:

  • Київ має відмовитись від курсу в НАТО (або хоча б його саботувати)
  • ЄС має обговорювати співпрацю з Україною через Москву
  • зафіксувати федералізацію України – для закріплення некерованості країною
  • надати російській мові офіційного статусу

Шпаргалка для Зе!команди

Якою ж має бути позиція нового президента України, щоб не потрапити в розставлені росіянами пастки?

В першу чергу, Зе!команді потрібно бути готовим до відновлення звичної риторики росіян: «нічого з 2014 року не відбулось» , «ми всі слов’яни» і тп. Тому «братському народу» варто регулярно нагадувати про війну на Донбасі, анексію Криму, жертви і переселенців, а також понесені Україною збитки.

Поступки в односторонньому порядку (як наприклад, дозвіл всім російським артистам їздити в Україну) можуть мати не тільки символічний сенс. З одного боку Москва може й похвалить за такий крок, а з іншого – росіяни сприйматимуть це як слабкість опонента, як можливість «ламати» його на поступки далі.

І коли російські журналісти в колективному листі до Зеленського просять негайно звільнити Кіріла Вишинського, то українському президенту варто пам’ятати про «принцип взаємності» - а саме ставити питання про необхідність звільнення з російського полону українського журналіста Романа Сущенка, режисера Олега Сєнцова, моряків і інших заручників.

При цьому в жодному разі не можна обмінювати заручників на політичні поступки – це а) різні кейси і б) стимулюватиме Москву до нових захоплень полонених.

Фото: Lb.ua

Анонс про готовність нового президента України до «прямого діалогу з Росією» несе серйозні ризики. По-перше, зустрічі тет-а-тет збільшують ризик кулуарних домовленостей – можна згадати спільні посиденьки Януковича з Путіним-Мєдвєдєвим в резиденції Завідово, після чого з’явились Харківські угоди - газ в обмін на продовження базування ЧФ РФ ще на 49 років. А по-друге, це свідомий і впевнений крок до руйнування світової антиросійської коаліції. Звісно, багато хто на Заході буде цьому радий, оскільки тоді зніметься відповідальність з західних партнерів, які колись роззброїли Україну в обмін на безпеку.

Не кажучи вже про небезпеку прямих перемовин Києва з «Л/ДНР» - це взагалі призведе до переведення війни на Донбасі в омріяний Москвою «внутрішньополітичний український конфлікт». Росія ж опиниться в стороні, граючи роль непричетного учасника – але при цьому нажимаючи за спиною на потрібні важелі впливу. Як це працює можна подивитись на Молдову, де Кишинів довгі роки не може знайти розуміння з орієнтованим на Москву Тирасполем, але Росія при цьому – біла і пухнаста: не країна-агресор, а країна-гарант.

Донбас. Росія не словами, а ділом доводить, що не має наміру йти з тимчасово окупованих територій (ТОТ) - ОРДЛО. І тому буде постійно придумувати різні форми своєї присутності там. До недавнього часу це була просто гібридна військова окупація, зараз додалась паспортизація населення цього регіону російськими документами – що легалізувало присутність РФ. Наступний крок – визнання Москвою «незалежності» «ЛДНР» (абзхазо-осетинський сценарій) або навіть (в залежності від політичної ситуації на момент прийняття рішення) приєднання цих території до складу РФ (кримський сценарій).

При цьому залишається також опція повернення ОРДЛО назад в Україну – але це буде повністю підконтрольний Кремлю регіон, з російськими громадянами. Згідно з російськими умовами повернення ОРДЛО мають мати автономний статус в складі України – щоб впливати на загальноукраїнську політику (внутрішню і зовнішню).

Тому в цьому напрямку Києву навряд чи можна розраховувати на швидкий успіх при цій владі у Росії, тим більше в результаті простих переговорів. І, тим більше, не допоможе називання російських військовиків і їх колаборантів на Донбасі «повстанцями».

В будь-якому випадку діяти Києву варто лише після конкретних кроків РФ з метою повернення Криму і тимчасово окупованих територій Донбасу, а не просто після розмов з їхнього боку.

В цілому потрібно усвідомити, що на російському напрямку Зе!команді доведеться знаходитись в глухій обороні. Нарешті, президенту потрібно серйозно відноситись до фрази «а то Путін нападе» - це гарантія уникнення такого розвитку подій. Росіяни поважають тільки сильного співрозмовника. Тому модернізована армія, укріплена в тому числі сучасними ракетами (Гром-2, Нептун, Ольха) забезпечують хороші стартові переговорні позиції.

Чому не можна знімати блокаду Криму

Окремо хотілось би зупинитись на питанні блокади Криму – з огляду на чергову активізацію таких заяв в українському медіапросторі. КРАВЧУК

Варто нагадати, що поштовхом для введення економічної блокади Криму став початок масових затримань кримських татар і інших проукраїнських активістів на окупованому півострові.

Фото: Lb.ua

По-друге, в вересні 2015 року в Крим йшов потік продовольства, промислових і будівельних матеріалів сотнями фур щодня – вони доставлялись як жителям півострова, так і в військові частини РФ які брали участь в окупації.

Мало того, на той час в Криму існувала вільна економічна зона (ВЕЗ) і там працювали пункти перевантаження українських товарів з подальшим вивезенням їх в РФ. Таким чином Крим перетворився ще й в контрабандний хаб.

Отже, блокада стала найбільшою економічною санкцією України проти Росії за окупацію своєї території. Точну вартість здорожчання Криму для окупанта порахувати нараз важко: потрібно знати скільки вкладено в електрифікацію, перебудову ринків, наскільки виросли ціни, в що обійшлось пришвидшення будівництва Керченського мосту і забезпечення російських військових частин. Але точно мова може йти про мільярди доларів.

Кримські татари з самого початку підтримували блокаду – вони вважають, що чим дорожче Крим буде обходитись Росії, тим швидше він повернеться в Україну.

Спроби зняти блокаду Росія здійснювала з самого початку її введення. Для цього вкидувався меседж «блокада шкодить мирним людям», який підхоплювався в Україні проросійськими політиками, прихильними їм ЗМІ та експертами. Проте відповідь на це проста: відокремити товари для населення від товарів для окупантів – неможливо. І знімаючи блокаду на постачання електроенергії, води та товарів Київ почне напряму підтримувати окупанта, вирішувати (а не ускладнювати) його проблеми по утримуванню окупованої території. А відповідальність за окуповану територію несе країна-окупант.

Тим більше, блокаду зняти неможливо – її вводила не влада, не президент Порошенко, а організував Меджиліс кримськотатарського народу за підтримки українських патріотичних організацій. А тому якщо буде така спроба уже нової влади, то вона зіткнеться з громадським опором усієї України. Що викличе внутрішньополітичну кризу.

Зовнішньополітичний аспект. Якщо Україна починає торгувати з окупованим її ворогом Кримом, то світові країни цілком резонно можуть поставити питання: «якщо ви не дотримуєтесь санкцій щодо Криму, то чому тоді ми повинні утримувати санкції? Вибачте, ми теж страждати не будемо». Так що зняття блокади Києвом буде де-факто визнанням російської окупації.

Це лише основні умовні «червоні лінії», які нова команда Володимира Зеленського якщо перетне, то тоді можна починати хвилюватись.

Игорь СоловейИгорь Соловей, Руководитель отдела "МИР", LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter