ГоловнаСуспільствоОсвіта

Міністерка освіти Ганна Новосад: “Страх повинен перестати пронизувати всі стосунки в освіті"

У новому уряді Міністерство освіти та науки зазнало чи не найменших змін у напрямі руху. Нове керівництво пообіцяло не тільки продовжити реформи НУШ, але й пришвидшити їх. Про наслідування попередників з моменту свого призначення впевнено говорить нова міністерка Ганна Новосад. Під час своєї поїздки Харківщиною вона завітала на тренінги для вчителів з соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН або SEE Learning), проекту, який був започаткований ще до формування нового уряду. Тут з нею могли спілкуватися не тільки учасники та учасниці проєкту, але й наш кореспондент. Свої пів години з міністеркою він використав не тільки для розмови про НУШ, але й для запитань від власної доньки, яка вчиться у 9 класі й має свої претензії до шкільної освіти.

Ганна Новосад
Фото: фото надано EdCamp Ukraine
Ганна Новосад

Ви говорили на одній із прес-конференцій, що одним із Ваших пріоритетів буде розвиток дошкільної освіти. Як саме? Ідеться про реформу навчальних програм у дитячих садочках?

На мою думку, доступ до дошкілля є абсолютно невід’ємною частиною цілісного розвитку дитини. Це перший крок у безперервному навчанні. З одного боку, це інструмент загального розвитку дитини — загального, емоційного розвитку, навчання досліджувати світ. А з іншого боку, як показують дослідження, це дієвий інструмент підготовки дитини до школи. Школярі та школярки, котрі мали дошкільну освіту, демонструють набагато кращі результати з математики. Хоча, звичайно, підготовка до школи не може бути єдиною метою. Мова йде про вчасний цілісний розвиток особистості.

В Україні з дошкільною освітою є дві проблеми. Перша — це доступ до неї. Дошкілля, як і початкова школа, має бути максимально наближеним до місця проживання дитини. В сільській місцевості подекуди дошкільних закладів просто немає. А в містах дошкільних закладів не вистачає. Не в кожному селі захочуть будувати новий садочок, бо невідомо, на жаль, чи буде туди кому йти через декілька років. Тому необхідно працювати над варіативністю форм здобуття дошкільної освіти. Це може бути сімейна форма, кількагодинний догляд тощо. Це все необхідно прописувати в новому законі про дошкільну освіту, який ми плануємо розробити. Треба рухатися, в тому числі, через інструмент ваучерів на дошкільну освіту, аби стимулювати приватні ініціативи.

Гроші ходять за дитиною?

Ось ми всі сплачуємо податки. Якась частина з них іде на дошкільну освіту. Чому ці кошти не спрямувати в формі ваучера до приватних ініциатив, які швидше розвиваються? Тобто, державі не потрібно будувати новий садочок — бізнес його збудує, а держава просто буде стимулювати бізнес ваучером. Це вже практикується перший рік у приватних школах, коли батьки можуть отримати ваучер на освіту дитини від держави й використати його у приватному закладі. Можливо, це не покриє всю вартість навчання, але це буде легше, і це буде стимулювати батьків віддавати дітей до дошкільних закладів.

Фото: nashkiev.ua

І друга проблема дошкільної освіти, про яку я хотіла б поговорити, — це якість. Тут багато складників: який зміст дошкільної освіти, як він відображає потреби дитини того чи іншого віку, наскільки він корелюється зі змістом НУШ, з закладеними там компетентностями та м’якими навичками. І, звісно, вихователі й виховательки — навряд чи ми зробимо якісний дитячий садочок, якщо працівники будуть погано підготовлені. Потрібні постійне підвищення кваліфікації вихователів та виховательок, їхня підготовка у педагогічних університетах, якісний зміст цієї підготовки. І паралельно потрібно підвищувати соціальний статус цієї професії. Бо зараз вихователь або вихователька дошкільного закладу — одна з найменш оплачуваних освітянських професій. І тут, як на мене, є велика несправедливість. Я не можу сказати, що це якась докорінна реформа. Я радше говорила б, що нам треба звернути системний погляд до дошкільної освіти й більше в неї інвестувати.

Ідея з ваучерами — Ви хочете одразу зробити це загальнонаціональною практикою, чи хочете спочатку перевірити у пілотному проєкті?

З приватними школами це доступно для всієї країни, це вже діє [брати участь у такому фінансуванні і чи приймати ваучер, кожна школа вирішує сама. Перелік закладів освіти, які працюють з ваучерами, постійно оновлюється на сайті МОН — ред]. Інше питання, що попит є, але не такий великий, як хотілося б. Не всі приватні ініціативи хочуть працювати з державними грошима. Тому потрібно працювати над тим, аби розвантажити бюрократичні процеси, якось спростити перевірки використання державних коштів. Але я б говорила саме не про пілот, а про всю країну, тому що мені видається, що у нас є не так багато часу, щоб реанімувати нашу дошкільну освіту.

Ганна Новосад під час тренінгу EdCamp в Харкові
Фото: надано EdCamp Ukraine
Ганна Новосад під час тренінгу EdCamp в Харкові

Лілія Гриневич улітку, на п’ятій національній (не)конференції EdCamp Ukraine, говорила, що директори шкіл — “слабке місце” реформи шкільної освіти, бо вони не настільки поділяють цінності НУШ, як хотілося б. Обіцяла проводити тренінги для них, працювати з ними. Які у вас стосунки з адміністрацією шкіл? Чи може МОН взагалі якось впливати на директорів/-ок, контролювати їхні рішення, мотивувати їх розвиватися?

Абсолютно підтримую те, що сказала Лілія Михайлівна про ланку директорів. Вони трішечки випали з реформи. Більший акцент робився й робиться на вчительство, на підвищення їх кваліфікації, сертифікацію. І нині є певний дисонанс між педагогами та керівниками/-цями закладів. Вони можуть стати “вузьким місцем”, коли мова йде про розширення учительської автономії и, його педагогічної свободи. Тому, звісно, з адміністраціями закладів освіти потрібно працювати, у нас є ряд партнерів, які будуть нас у цьому підтримувати. І Лілія Михайлівна буде залучена як одна з провідних експерток.

Безперечно, роботі з директорам/-кам буде приділено значно більше уваги в подальшому плані дій з імплементації НУШ. Зараз у проєкті закону про загальну середню освіту виписуються чіткіше вимоги до директорів, контрактна форма роботи з ними, порядок проведення конкурсу на цю посаду. І я вважаю, що треба розширити сертифікацію також і на цю категорію педпрацівників. Щодо впливу, дійсно, міністерство на директорів/-ок прямо впливати не може, як і на будь-кого у школі. Вплив на школу і на її керівництво має лише засновник навчального закладу, тобто громада, через органи місцевої влади. І це саме громаді обирати, хто очолить школу. Але завдання для нас і законодавчої гілки влади — прописати якомога чіткіше вимоги для таких посад, порядок обрання, давати можливості і стимули для професійного зростання. Підвищення кваліфікації в НУШ має бути доступним і для тих, хто обіймає адміністративні посади в закладах середньої освіти.

Під час тренінгу EdCamp в Харкові
Фото: надано EdCamp Ukraine
Під час тренінгу EdCamp в Харкові

Ви сказали в одній з телепередач таке: “Страх пронизує абсолютно всі стосунки: вчитель – учень, учитель – директор, батьки – директор, директор – міністерство. Якщо ми не приберемо цей страх, що сковує будь-який творчий потенціал, будь-яку можливість до діалогу, то ми не зможемо говорити про щасливих, успішних громадян”. Як саме ви пропонуєте прибирати цей страх? Бо, здається, він є ключовим елементом взаємин у школах.

Я хотіла б вірити, що ця основа є трішки іншою. Але, дійсно, страх наявний на дуже багатьох ланках. Страх має щезнути. Я рада, що його стає менше, але це все одно ще залишається між міністерством і іншими ланками управління освіти. Це такий незрозумілий мені принцип взаємодії. Далі це спускається нижче — школа-засновник, директор-вчитель, вчитель-учень. Є певна ненормальна ситуація, коли педагог чомусь вище, ніж учень або учениця, і його думка важить у більшості ситуаціях більше, ніж учнівська. Це суперечить принципам соціально-емоційного етичного навчання. Це суперечить принципам гідності. Це суперечить НУШ, яка взагалі заснована на педагогіці партнерства.

Натомість, для нас важливо впроваджувати саме взаємодію. Це починається зі спеціальних рамкових законів, які дають більше свободи вчительству і адміністраціям шкіл. Але свобода має завжди поєднуватись із відповідальністю та підзвітністю. Свобода не має ставати свавіллям — роблю, що хочу. Я би замінила страх із Вашого запитання здоровими демократичними стосунками, у яких усі розуміють спільну мету і свої ролі, і при цьому поважають одне одного.

Партнерство?

Саме так, педагогіка партнерства.

Фото: надано EdCamp Ukraine

Програма соціально-емоційного етичного навчання пов’язана з розвитком так званих м’яких навичок, soft skills. Їх розвиток був одним із фокусних векторів попереднього МОН, а ви підтримуєте навчання м’яким навичкам у школах?

М’які навички є невід’ємною складовою успішного навчання й невід’ємним компонентом освіти для успішного випускника чи випускниці школи. Мати просто знання з предметів сьогодні недостатньо, щоб реалізуватися в житті. Тут на тренінгах проходить навчання взаємодії, взаємопідтримці, взаємозалежності в хорошому сенсі, стійкості через партнерство. Це лише те, що я на власні очі побачила. Але м’які навички — це набагато ширше коло, яке передбачає вміння розв’язувати складні завдання, креативно мислити. М’які навички мають пов’язувати всі предмети, які викладаються в школі, та всі інші шкільні активності. Їх не збудуєш як окремий предмет, це має йти наскрізно через всю програму. 

Сайт НУШ перелічує такі м’які навички: уміння утримувати увагу, системно, креативно й критично мислити, співчувати, працювати в команді. СЕЕН — комплекс методик та вправ, які сприяють розвитку базових людських цінностей, системному й критичному мисленню, зосередженню уваги, запобіганню стресу й стійкості до нього, співпереживанню до себе й інших. Зараз в пілоті беруть участь 26 шкіл з 23 областей України

І програма соціально-емоційного і етичного навчання дає саме такі можливості, до того ж вона може бути використана як окремий предмет у рамках варіативної складової, як позакласна робота, або може бути наскрізно інтегрована до шкільних предметів без втрати їх змісту чи годин. 

У 26 школах почався пілот з впровадження програми розвитку м’яких навичок СЕЕН: соціально-емоційного та етичного навчання. провадження цієї програми в Україні започатковано не міністерством, а EdCamp Ukraine [рухом відповідального вчительства, який уже 5 років є одним із генераторів змін у системі шкільної освіти – ред.]. Наше завдання — зробити все можливе, щоб цей проєкт мав належну підтримку й зустрічав якомога менше формальних перепон на шляху реалізації. Попередня міністерка Лілія Гриневич підтримала цей проєкт, і ми продовжуємо цю політику, бо для нас є абсолютно логічним підтримувати ініціативи, що спрямовані на імплементацію НУШ.

Урок укр мови в молодших класах київської гімназії Консул
Фото: facebook/Освітній Простір
Урок укр мови в молодших класах київської гімназії Консул

Ви говорили, що хочете пришвидшити реформу НУШ для середніх і старших класів. Це означає зміну навчальних програм в дусі НУШ? Перенавчання вчителів? Нові підручники?

Закон про освіту 2017 року, який ішов у парі зі стартом НУШ і реформи, визначив, що українська освіта має стати 12-річною та наблизитись до найкращих світових освітніх практик. У нас має бути трирівнева школа: початкова, базова і старша. При цьому старша школа - це вже така ланка освіти, яка дає можливість учню / учениці обирати профіль. Це ті три роки у школі, коли ви можете обрати галузь чи сферу, в яку хочете зануритись найбільше: природничо-математичну, історичну тощо. Ми ще не прописували ці напрямки. Але це однозначно має бути профільне навчання, із загалом меншою кількістю предметів та з поглибленим вивченням профільних. Тому що коли у вас не 20 предметів, а 8, ви зможете їх краще зрозуміти. І якщо у вас є індивідуальна освітня траєкторія, ви можете обирати теми, підходи для навчання, мати справжнє профільне навчання.

А зараз у нас є дворічна старша школа, де вивчаються 20 предметів, а останні пів року-рік — це підготовка до ЗНО, де ви маєте згадати всю шкільну програму. Яку додану цінність це дає випускнику чи випускниці? У результаті ми маємо абітурієнтів/-ок, які трохи дезорієнтовані у своєму виборі. Бо в них не було часу зрозуміти, що саме, який напрямок їм подобається, куди йти далі — до університету чи отримувати професійну освіту? Ми маємо людей, в яких у голові каша з двох десятків предметів, які вони встигли пройти галопом. Це як оці хрестоматії, де один великий твір представлений уривком на п’ять сторінок. Так не має бути. Нам дуже необхідно наблизитись до цивілізованої старшої школи, яка дає зовсім інші результати. І як наслідок — дати можливість випускникам/-цям робити усвідомлений вибір щодо свого майбутнього. І ми хочемо зробити це якомога швидше.

Бо зараз ця реформа старшої школи запланована лише на кінець 2020-х?

Згідно з планами НУШ запуск нової старшої школи має відбутися у 2027 році. Я уявлення не маю, що буде через 8 років, хто буде в міністерстві, в уряді, в парламенті, чи доживе НУШ як концепт. Тому є певний тиск часу. Я нагадаю, що в нас уже мала бути 12-річна школа багато років тому, а потім прийшов Табачник — і все, сорі. Якщо ми знову пройдемо лише частину шляху і повернемося назад, нікому від того краще не буде. Щоб отримати сталий результат від таких змін в освіті, необхідно дотримуватися обраного курсу змін мінімум 10 років. Тому ми думаємо над варіантами, як запустити нову старшу школи швидше. Бо в суспільстві вже є певний запит на те, або реформа торкнулася усіх, а не тільки початкових класів.

Фото: dt.ua

А питання нетривіальне, бо тут ідеться не просто про новий зміст програм чи підручників. Потрібно зробити зовсім іншу школу, навіть фізично, на рівні простору, відділену від попередньої ланки. Ми зараз ще не визначили остаточно критерії, але розуміємо, що потрібно зробити мережу великих ліцеїв з якнайменше 300 учнями/-цями в кожному. У них має бути зовсім інший освітній простір, належно облаштований для дослідницького навчання. Потрібні кваліфіковані для такого навчання педагоги. Це дуже багато підготовчої роботи. Найскладніше — як зробити реформу старшої школи без спротиву, аби всі зрозуміли переваги. Щоб нинішні школярі, які пішли ще у 11-річну школу, були готові вчитися додатковий рік. Для цього треба багато підготовки.

Тобто ви вже вирішили це робити?

Так, принципово вирішили, але зараз ми на етапі розробки кількох варіантів, як це можна зробити. Тобто, пілотів.

Я подумав, що Вам буде цікаво почути саме цих школярів, які вчаться поза НУШ, але мають свої питання до міністерства. Тому я запропонував своїй доньці передати Вам два запитання. Перше, що цікавить дев’ятикласницю Марію, — чому у ДПА та ЗНО математика — обов’язковий предмет? Бо їй це дуже болить.

Мені це б теж боліло. Я особисто теж страшенно боялася математики, бо не розуміла її. І коли тебе викликають до дошки зробити щось, чого ти не розумієш, це викликає природній спротив. Але зараз мені цього дуже не вистачає. Я вважаю, що без математики нам як суспільству буде дуже складно мати загалом якісь спільні успіхи. Математику треба знати. І наша система освіти має бути вибудувана так, щоб діти не боялися математики (чи будь-якого іншого предмету), щоб їм цей предмет викладали цікаво, доступно, а самі діти розуміли, навіщо їм це в житті. Тому питання не в тому, навіщо математика. Питання в тому, як вона викладається.

Під час тренінгу EdCamp в Харкові
Фото: надано EdCamp Ukraine
Під час тренінгу EdCamp в Харкові

Питання друге: “Я йду до школи на 8:00, заняття часом до 16:00. І мені ще потрібно години 3-4 робити домашні завдання. Тобто мій робочий час триваліший, ніж у дорослої людини. Чи можна це якось виправити?”.

По-перше, потрібно ще розвантажувати та гармонізувати програми. Тому, коли питають, навіщо 12-річна школа — ось навіщо. До слова, у Данії вже хочуть впроваджувати 13-річну школу. Ми зараз напрацьовуємо новий зміст базової школи, про старші класи ми вже говорили сьогодні. Однозначно, це треба зробити, бо і запит є, і потреба та аргументи, навіщо. Але в освітній системі все відбувається трохи повільніше, ніж цього хотілося б.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter