ГоловнаСуспільство

Ілля Захарчук: "Я не шкодую, що підставив голову під удари "Беркута"

76-річний Ілля Захарчук був побитий “Беркутом” під стінами Києво-Святошинського суду. Він їхав до Києва відвести удар від голів молоді - і він це зробив. У прямому сенсі: пан Ілля прийняв на себе кілька ударів кийком. Йому розбили голову, він втратив свідомість.

Під час спілкування з активістом вкотре з'ясувалося, що нічого у світі не трапляється випадково. Наш герой проживає дуже непросте і надзвичайно насичене життя. І шрам від “беркутівського кийка” на його лисині — це як підпис Леонардо да Вінчі під завершеною роботою. Тільки Захарчук сам малює картину свого життя.

На військовій службі під Челябинськом, вочевидь, через радіаційне опромінення він отримав величезні проблеми зі здоров'ям. Постійні кровотечі, втрата свідомості... Лікарі лякали його бездітністю. І коли у нього народилось маля, один професор вимовив: “Це мав бути запасний гравець, але...”.

Пан Ілля визнає, що через проблеми зі здоров'ям деякий час жив не своїм життям, тому багато що робив із запізненням — закінчував ВУЗ, одружувався, народжував дітей. Він і досі не може зупинитися, мов би надолужуючи згаяне.

Він був різноробом, токарем, а потім багато десятиліть пропрацював бухгалтером, вийшовши на пенсію із чималим запізненням — у 70 років. Ніби доводячи, що він - гравець основного складу.

Евгений Швец Евгений Швец , журналист

Фото: LB.ua

Чому вам на пенсії не сидиться вдома?

А як можна залишатись вдома, коли іде ґвалтування країни і знущання над національно-свідомою молоддю? Я наївно сподівався, що наші правоохоронні органи почують мій голос: що вони є найманцями народу, а не влади, що вони давали присягу не лжегаранту Конституції, а народу. Я сам колишній чиновник і давав присягу як державний службовець. Я не вірив, що наші патріоти молодої генерації працюють у настільки тяжких умовах і подумати не міг, що озвірілі молодчики можуть так безпардонно знущатися над отією молоддю, яка вийшла на мирні демонстрації.

"Дядько, колишній сотник УПА, засуджував, що я вступив до КПРС. Чому я став комуністом? Не через бажання кар'єрного росту. Повернувшись з армії 1958-го, я втрачаю свого однокласника — людину з феноменальною пам'яттю, а фігурою і лицем мені його нагадує Віталій Кличко. Він заступився за дівчину у парку, а хулігани його “порізали” - 7 ножових поранень.

І я замкнувся у собі, мене “заклинило” — не було ані сліз, ані бажання кудись йти і щось робити. І чогось взявся читати політичну літературу: прочитав 35 томів праць Леніна, “Капітал” Карла Маркса. І я повірив у те вчення, у ті догми, цілком правильні за формулюваннями. Написав заяву на вступ до партії, ще будучи токарем".

Я радий, що мені випала нагода підставити свою сиву і лису голову під кийки, аби тільки вони не падали на голови нашої молоді, яка бореться за краще майбутнє. У мене три онучки, одна з яких, закінчивши Київський університет, не знайшла роботи в Україні і змушена була виїхати у Дубаї. І я не хочу, щоб ця доля спіткала молодших онучок.

Фото: LB.ua

Є ще одна, особиста, причина мого візиту до Києва. Як дід я не зміг забезпечити своїх онучок теплом у попередній опалювальний сезон. Маю уже рішення представницької влади на встановлення індивідуального опалення, але сатрапи виконавчої влади і місцева теплокомуненергія не дають технічних умов на завершення робіт. Більше того: визнають, що я самовід'єднався, але продовжують нараховувати платню за послуги. І в які інстанції я не писав — включаючи і Кабмін. Реакція — нуль. Вірив, що перебуваючи у Києві, мені вдасться пройти до Кабінету міністрів і нагадати, що я і Азарову писав листа по цьому питанню. Та де там — туди так просто не проб'єшся.

Коли ви приїхали у Київ?

Вранці 9-го січня. І одразу взяв участь у пікетуванні Міністерства внутрішніх справ. А 10-го я певною мірою випадково зустрівся з колонною івано-франківців біля метро “Житомирська” і опинився під Києво-Святошинським судом. Взяв слово і сказав, що готовий підставити свою сиву голову замість молоді. Напросився, так би мовити. Увечері так і сталося. Тому я жартома кажу: я опинився у потрібний час у потрібному місці. Відвів удар від якоїсь молодої людини, якій все це призначалося.

І скільки ударів ви отримали?

Два. Хоча спершу вдарили по стегну, а вже потім двічі по голові. Перший удар мене приглушив, а от після другого я вже втратив свідомість. Ще пам'ятаю, що отримав кілька копняків по хребту.

Отямився сам — нікого наді мною не було. Сам підвівся, а тоді вже мене підхопили зовсім незнайомі люди, відвели у продуктовий магазин і надали першу допомогу.

Ілля Захарчук в оточенні беркутівців
Фото: Макс Левин
Ілля Захарчук в оточенні беркутівців

А ніч я провів у лікарні, де мені наклали шви. Окремі лікарі дружелюбно поставилися, а один заявив: “А що там тобі, діду, робити — там самі бомжі збираються?”. А я відказую: “Не знаючи — не варто судити”.

“У 60-ті, уже працюючи бухгалтером у Райсільгосптехніці, я був так званим агітатором “давити молоко” для держави. А там були випадки, коли мати-одиначка з шістьма дітьми тим молоком годувала і одягала дітей. А мені говорили що не виконується план... І от коли інструктор партії запросив мене на “нараду” до першого секретаря райкому, я сказав йому: “Та пішов ти...”. Мене мали виключити з партії, але добрі люди допомогли. Мене тоді опікали члени партії, які не втратили людську гідність".

Уже у палаті один молодик, років 50-ти, схвально оцінив дії “Беркуту” щодо мене. Решта п'ять людей у палаті промовчали... А цей перший півночі не давав нікому спати — розказував про свої донжуанські походеньки. І для зв'язки слів через раз використовував лайливі слова. І тільки коли він пішов, один з літніх чоловіків пішов на відвертість і став щиро мене розпитувати. А потім спитав: “А чи не марно ллється кров тієї молоді і тебе старого?”.

Я готовий до того, що мене можуть кудись і запроторити. Хоча зараз я прохожу як потерпілий свідок. Мені ж слідчі натякали, що я можу відмовитись писати заяву. Але я свідомо написав її, розуміючи, що від цього дня стаю політично переслідуваним.

"Я жив на хуторі Пересліп біля Ланчина, де ми переховували і партизанів-ковпаківців, і упівців, і навіть парашутистку Людмилу Донську, яка була спеціально закинута у Прикарпаття з радіопередавачем. Ковпаківці переховувалися у однієї вдовиці і їхній ватажок Юрій — я гадаю, саме його Вершигора має на увазі у своїй книжці — заявив: “А что мне эти иконы?!». І пустив автоматну чергу по образах. Не минуло двох тижнів, як він загинув на завданні. Я бачив багато; знаю, хто конкретно і як перевозив Ковпака на фірі під купою гною.

Одного з синів мого діда забрали у Німеччину на роботу. А він був грамотним, патріотом, і, не витримавши знущань того “бауера”, покінчив життя самогубством. Інший син зовсім юним пішов в УПА і пропав безвісти. А один із зятів був сотником в УПА. І в нього під будинком у бункері був радіопередавач. Запеленгували його тільки у 1952 чи 1953 роках. Дали йому з дружиною по 25 років заслання".

Фото: LB.ua

У вас одразу дві сторінки у “Фейсбук”. Ви особисто їх ведете?

Трошки історії. Я був користувачем комп'ютера, інтернету, але лише у частині доступу до інформативно-довідкової бази та певної бухгалтерської програми. І тому у “Фейсбуці” я помилково зробив собі одразу дві сторінки. Але оновлюю їх сам. Хоча до кінця технологію ще не засвоїв, тому інколи дублюю свої повідомлення.

Для мене дико, що мирні маніфестації стають поза законом, але такі реалії і треба бути готовим до цього. Мені діти і старша онука категорично забороняли їхати у Київ. А сам я побоювався, що не пройду “конкурсний відбір”. Але мені мій давній товариш, який уже був на Майдані у Києві, сказав: “Ти витримаєш”. І я скажу, що ця поїздка вартувала того.

Евгений Швец Евгений Швец , журналист