Антон Кориневич: "Російська Федерація намагається змінити демографічну карту Криму"

Фото: Сергей Нужненко

«Я не бачу підстав говорити про якісь поступки»

Діана Буцко: На початку жовтня президент заявив про відсутність формули деокупації Криму. Чи буде команда президента працювати над стратегією повернення Криму? Як ви бачите майбутнє півострова?

Стратегію напрацьовуємо. Майданчиком для цього є робоча група з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, що входить до складу Комісії з питань правової реформи при президентові.

Під час першого засідання комісії (2 жовтня, – LB.ua) президент поставив такі головні завдання перед нашою робочою групою: перше – робота з дискримінаційними положеннями щодо мешканців тимчасово окупованих територій. Найвідоміший приклад – «кримчани-нерезиденти» (відкрити рахунок в банку можуть лише ті мешканці Криму, які мають довідку внутрішньо переміщеної особи, – LB.ua). Друге – напрацювання концепції перехідного правосуддя для Криму і Донбасу. Третє – напрацювання стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Плюс вирішення питання щодо притягнення до відповідальності тих, хто вчинив злочини, порушуючи права людини.

Д.Б.: Ви розповідаєте про юридичні механізми, а чи є певні політичні рішення?

Ми відповідаємо за юридичну складову. Щодо політичної складової, то керуємося тими документами, що були напрацьовані впродовж останніх років.

Вікторія Матола: Виглядає так, що роль правової комісії при президентові нівельована ще до початку її роботи. Це підтверджує, зокрема, той факт, що перші законопроєкти (в тому числі, ключові) були зареєстровані в парламенті ще до її створення.

Ми отримали запевнення, що ті законопроєкти, які ми напрацьовуємо, підуть далі – до президента, а потім до Верховної Ради. Тому не думаю, що наша роль якимось чином знівельована. Ми чітко розуміємо, як нам працювати. У нас поставлене завдання – представити (зокрема, законопроєкт про перехідне правосуддя, – LB.ua) до кінця 2019 року.

В.М.: Очевидно, є певні політичні рамки, політичні домовленості, на яких ґрунтуються ваші законопроєкти. Які ці домовленості? На що готовий Зеленський заради Криму?

Я не бачу підстав говорити про якісь поступки. Уже шостий рік окупації, і йдеться, перш за все, про реінтеграцію громадян. Потрібно підтримувати зв’язки з тими, хто знає, що таке Україна. І ми цим займаємося.

Яким чином виглядатиме стратегія щодо деокупації і які політичні моменти в ній будуть прописані, наразі не можу сказати.

Д.Б.: Коли ми питаємо про політичну стратегію, то хочемо зрозуміти, чи бачить команда президента можливість повернути Крим?

Скажу вам про себе особисто і про тих людей, які зараз працюють в керівництві Представництва (президента в Криму, – LB.ua). Ми мотивовані на результат. Ми не отримуємо задоволення від самого лише процесу. Я щиро вірю в те, що Україна поверне контроль над Кримом. Якби я думав інакше, то займався би, напевно, чимось іншим.

Коли ми зможемо повернути контроль над Кримом, думаю, не тільки я вам не можу сказати. Наше завдання – зробити все, щоб питання Криму не зникало з порядку денного, і дуже добре, що масмедіа національного масштабу приділяють цьому увагу. Питання Криму, і про це говорив президент в Маріуполі, піднімають здебільшого нішеві видання. Це, звісно, дуже добре, але нам треба тримати його на державному і міжнародному рівні.

Д.Б.: Ви вірите в те, що Крим можливо повернути за президентства Путіна? Я запитую вас не як представника президента, а як громадянина України.

Вірю, що ми можемо повернути контроль над Кримом, і ми його повернемо. Звичайно, це було би, мабуть, простіше зробити, якби на чолі Російської Федерації була людина, яка розуміє, що таке міжнародне право, що таке цінності міжнародного співтовариства.

В.М.: Знову ж таки, ви говорите про дипломатичний шлях повернення Криму. Чи розглядається варіант застосування військових сил?

Сьогодні і в контексті Криму, і Донбасу ми говоримо про політико-дипломатичні шляхи. Ми розуміємо, що окупована територія Криму є дуже мілітаризованою Російською Федерацією.

В.М.: Наскільки Росія наростила озброєння в Криму?

Ми завершуємо аналіз кількості озброєння в Криму. Думаю, найближчим часом опублікуємо цю інформацію і будемо обговорювати це питання з органами державної влади і міжнародними партнерами.

До прикладу, на кораблях Чорноморського флоту є крилаті ракети «Калібр», на території півострову розміщені берегові ракетні комплекси «Бал», «Бастіон», кажуть про «Іскандери». Будемо сподіватися, що після представлення цієї інформації міжнародним партнерам, санкції і тиск рано чи пізно матимуть результат.

Д.Б.: Чи не здається вам, що на фоні розмов про вибори на Донбасі і «нормандську зустріч» про Крим забули?

Звісно, потрібен майданчик щодо Криму. Важко сказати, яким він має бути. Ми розуміємо, що Російська Федерація не братиме участі в подібному діалозі, тому важливо якомога частіше піднімати питання Криму в міжнародній площині.

В.М.: Боротьба за Крим – це боротьба за людей? Тобто пошук тих, хто вважає себе українцями.

Перш за все, ми говоримо про реінтеграцію наших громадян. Ми повинні зберігати і вибудовувати зв’язки з нашими громадянами, що проживають в Криму. Хоча це не означає, що ми забули про територію. Аби повернути землю, треба заручитися підтримкою мешканців Криму, які чекають нас.

В.М.: Чи варто говорити про мешканців Криму як громадян України, якщо вони самі здебільшого так себе не ідентифікують?

Ми бачимо, що чимало мешканців Криму хочуть зберігати зв’язок з Україною. Це підтверджують в тому числі факти перетину адміністративної межі з материковою Україною.

Крім того, я переконаний, що сьогодні в Криму немає підтримки «русского міра». Мешканці півострова зазнають чималих порушень своїх прав, ніхто не може бути впевнений, що сьогодні-завтра його не затримають за надуманими обвинуваченнями. Існує проблема і обмеження ведення бізнесу, і низького рівня медичних послуг, і високих цін на товари. Щасливі кримчани – це картинка російської пропаганди.

В.М.: Чи відомо вам, скільки в Криму тих, хто ідентифікує себе українцем?

Важко говорити про конкретні цифри, адже не маємо доступу до території. Але ми знаємо людей з різних верств населення, що проживають в Криму і чекають Україну.

Д.Б.: Ви думаєте їх більшість?

Я впевнений, що в Криму немає більшості тих, хто підтримує «русскій мір».

Д.Б.: Дозвольте з вами не погодитися. Заперечувати проросійські настрої в Криму означає не бачити реальної ситуації. Так, мабуть, є певна проукраїнська частина населення, але чи можна говорити про більшість?

Я впевнений, що більшість кримчан не брала участі в так званому «референдумі» в 2014 році і не підтримує те, що там сталося і відбувається сьогодні.

Тож державі Україна потрібно працювати з кримчанами для того, щоб коли вона повернеться в Крим, ми мали людей, на яких можемо спиратися, які, умовно кажучи, будуть новою місцевою владою.

Росія змінює демографічну карту Криму. У вересні цього року Генеральний секретар ООН опублікував доповідь про права людини в окупованому Криму, згідно з якою Російська Федерація переселила на територію півострову за п’ять років 140 тис російських громадян. І це лише дані російської статистики, зважаючи на зміну місця реєстрації. Чи може бути це число більшим? Звичайно. Хтось може і не змінювати місце реєстрації, але фактично жити в Криму.

Д.Б.: Чи є у вас дані, скільки кримчан відмовилися від російського паспорта?

Ми розуміємо, що більшість кримчан отримали незаконне російське «громадянство» по суті автоматично. Це було нав’язане «громадянство». Російська Федерація неправомірно розповсюдила своє «громадянство» на кримчан, плюс створила такі умови, за якими дуже важко проживати на території Криму без нього. Людей, котрі не мають російського паспорта, Росія виштовхує. По суті, це нав’язане громадянство. Здебільшого, не вчиняли дій щодо відмови від нього не через політичну позицію, а через необхідність там виживати. Безумовно, ми не визнаємо цього «громадянства», його не визнає і міжнародне співтовариство. Для нас всі кримчани – громадяни України.

Щодо кількості осіб, які відмовилися від російського «громадянства», то тут дуже важко говорити про конкретну цифру, бо ця інформація подається державою-окупантом і може бути далекою від реальності. Окупанти стверджують про приблизно 4000 мешканців Криму, які виявили бажання зберегти інше громадянство. Але, знову ж таки, справжність цього числа дуже важко встановити.

В.М.: Чи часто кримчани відмовляються від українського громадянства?

Більшість кримчан мають українське громадянство, оскільки вони перетинають пункти в’їзду/виїзду.

В.М.: Їм просто зручно мати український паспорт. Це не показник патріотичності.

Те саме можна сказати і про так званий «російський паспорт». Це також не показник російської патріотичності. Люди просто хочуть жити в себе вдома. І про це нам кажуть ті, хто живе в Криму.

В.М.: Маєте там своїх «агентів»?

Ми маємо канали зв’язку з кримчанами. І з цього спілкування не можу сказати, що вони – в захопленні від політики Російської Федерації.

Д.Б.: Якщо Україна поверне окупований Крим, то громадяни, котрі отримали паспорти Росії, не нестимуть відповідальності? Про це йдеться в концепції перехідного правосуддя.

Очевидно, за певні вимушені для громадян дії відповідальності не може бути.

В.М.: Яка сума збитків окупації Криму?

Це дуже серйозне питання. Планується створення робочої групи, до складу якої увійдуть члени Представництва (президента в Криму, – LB.ua), котрі вивчатимуть це питання, щоб пред’явити відповідну консолідовану претензію Російській Федерації.

В.М.: В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що «переселяючи своїх громадян на півострів, Росія порушує четверту Женевську конвенцію, що захищає цивільне населення під час війни. Але це, по суті, ще й воєнний злочин – за змістом восьмої статті Римського статуту Міжнародного кримінального суду». Чи буде Україна оскаржувати цей факт в Міжнародному кримінальному суді? І чи вплине це на результати можливого референдуму, якщо гіпотетично Україна матиме намір визначити реальні настрої мешканців півострова?

Це дуже важливе запитання, як і сама ситуація. Російська Федерація на державному рівні здійснює політику виштовхування з Криму проукраїнських громадян і заселення півострова проросійськими особами. Це по суті воєнний злочин.

Відповідно до Римського статуту і четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, держава-окупант не має права виселяти громадян окупованої території чи заселяти на неї своїх громадян.

Українські правоохоронні органи і неурядові громадські організації фіксують ці порушення і передають до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. Очікуємо на відображення цих порушень у грудневому звіті Офісу прокурора.

Щодо якогось можливого так званого референдуму у майбутньому, то Крим – це Україна. Події, що відбувалися в Криму у березні 2014 року є незаконними. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 68/262 чітко говорить, що міжнародне співтовариство не визнає будь-яких наслідків змін у статусі Криму.

«Перехідне правосуддя не означає "забути і пробачити"»

Д.Б.: 12 листопада ваша робоча група погодила попередній варіант законопроєкту про перехідне правосуддя. Ті співавтори, з якими я спілкувалась, кажуть, що це дуже «сирий» документ. Позиція щодо деяких положень досі не погоджена. Ви справді готові його затвердити?

Я не думаю, що він «сирий». Законопроєкт «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту» рамковий. Він є основоположним, визначає те, від чого не можна відступати. Ми його ще напрацьовуватимемо.

Д.Б.: Тобто той драфт законопроєкту, що передбачає, зокрема, створення інституту морально-політичної відповідальності у формі громадського осуду чи інститут встановлення істини – це погоджені позиції?

Ні, я не кажу, що все, що є в цьому драфті, буде 100% реалізовано. У цьому законопроєкті є важливі питання, зокрема, що хтось повинен відповідати за встановлення правди, за жертви. Цей законопроєкт згодом буде готовий для внесення до Верховної Ради. Це, повторюсь, рамковий законопроєкт. Він не може дати відповідь на всі конкретні питання.

Д.Б.: Чи правильно я розумію, що вчителі, медики чи пожежники, котрі працюють на окупованій території, не нестимуть відповідальності за свої дії, а, наприклад, працівники міської ради чи правоохоронних органів – нестимуть?

Безумовно, відповідальність повинні нести ті, хто вчинив серйозні порушення прав людини. І це спільна позиція всіх колег, котрі працюють над цим законопроєктом. Потрібно говорити про відповідальність тих, хто працює на окупаційну владу. Але ще не встановлено чітких критеріїв з цього питання. У нас немає списку осіб, котрі повинні нести відповідальність, і тих, хто не повинен.

Цікава ситуація, до прикладу, щодо пожежників. Вони працюють на Міністерство надзвичайних ситуацій, приймають присягу. Разом з тим, реально рятують людей.

Д.Б.: Як взагалі це виглядатиме? Буде умовний каталог посад, котрі повинні нести відповідальність за дії на окупованій території?

Не думаю, що це буде каталог професій. Це буде певне визначення – хто працював на окупаційну владу, здійснював певні функції, порушував права людини, повинен нести відповідальність. Наприклад, судді, котрі приймали присягу Україні, але перейшли на бік держави-окупанта. Це, очевидно, підстава для відповідальності. Якщо цей суддя ще й засудив кримськотатарського активіста, то відповідальність повинна бути вищою.

В.М.: Можливо, варто виносити цей законопроєкт в публічну площину після напрацювання усіх змін для його впровадження? У нинішньому варіанті він викличе в суспільства багато запитань і, мабуть, критики.

Перехідне правосуддя – це про компроміс, про те, що ми маємо налагодити зв’язок з людьми, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Але це не означає «забути і пробачити».

Перехідне правосуддя необхідне в тому числі, аби виявити осіб, відповідальних за порушення прав людини. І в цьому контексті нещодавно Генпрокуратура створила Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту.

Якщо ми будемо тільки зважати на критику, яка може бути, то не зможемо рухатися вперед. Але, безумовно, законопроєкт буде обговорюватися в широких колах і суспільство зможе висловитися щодо його положень.

В.М.: Я маю на увазі, що, можливо, варто пропрацювати усі зміни, необхідні для реалізації законопроєкту про перехідне правосуддя. Щоб не виникало питань, як це виглядатиме на практиці.

З одного боку, можливо, так. З іншого, – важливо оголосити цей законопроєкт, який стане підґрунтям для роботи далі. Тобто все, що буде напрацьовано в майбутньому, повинно відповідати цьому законопроєкту.

Не виключаю, звичайно, змін цього законопроєкту в процесі розгляду його Комісією з питань правової реформи при президентові. І, власне, так само може виникати питання щодо зовнішнього виразу представлення концепції перехідного правосуддя.

«Нам потрібні міжнародні моніторингові механізми для доступу до Криму»

Д.Б: Скільки, за вашими даними, політв'язнів у Криму?

Досить важко говорити про конкретне число, тому що у законодавстві наразі немає поняття політичного в’язня. Нам відомо, що понад 110 осіб позбавлені свободи внаслідок політичних та інших мотивів.

Д.Б.: Чи готується обмін цих людей?

Ми напрацювали відповідні списки і передали їх.

Д.Б.: Куди?

Тим, хто займається цим питанням.

В.М.: Ви вказуєте в цьому списку, хто потребує негайного звільнення, наприклад, через стан здоров’я?

Ми подаємо всі дані, які отримали від кримчан, – і щодо загальної кількості, і щодо місця утримання, причини затримання, і, безумовно, щодо того, хто потребує медичної допомоги.

Д.Б.: Безпосередньо підготовкою обміну ви не займаєтесь?

Наш орган не залучений до вирішення цього питання.

Д.Б.: Тоді поговоримо про обмін, який відбувся 7 вересня. На думку вашого попередника Бориса Бабіна, сам факт обміну моряків нівелює рішення Міжнародного трибуналу, згідно з яким Росія була зобов’язана звільнити їх без жодних умов. Що ви про це думаєте?

У будь-якому разі Україна повинна добиватися звільнення своїх громадян. Безумовно, хотілося, щоб це звільнення відбулося на основі міжнародного права. Російська Федерація мала зобов'язання повернути українських громадян і військові кораблі. Але я думаю: найважливіше, що наші громадяни повернулися.

Д.Б.: Політичні опоненти Порошенка звинувачують його у тому, що він буцімто спеціально направив кораблі в Азовське море, щоб запровадити воєнний стан і попіаритися на цьому. Що думають про це у команді президента Зеленського?

Мені важко це розцінювати як провокацію. Я знаю лише те, що українські військові кораблі мають право проходити через Керченську протоку та заходити в Азовське море. Це аксіома. Щодо політичних мотивів конкретних осіб не можу давати коментарів.

В.М.: Чи контактуєте ви з постпредом президента Росії у Криму?

Ні. Вони не визнають нас, ми – їх.

В.М.: А з кримськими омбудсменами?

Між омбудсменами є свій рівень комунікації. Наш орган політичний. Офіс омбудсмена вільніший у своїх діях. Їхня юрисдикція – сфера прав людини, вони не займаються політичними питаннями. У нас більш чутлива позиція. Якщо омбудсман (Людмила Денісова, – LB.ua) їздила на територію Російської Федерації, то у нас такої змоги немає. Нас можуть звинуватити у «порушенні територіальної цілісності Росії».

В.М.: Яке ваше ставлення до створення постійної правозахисної місії під егідою найбільших міжурядових організацій – ООН, ОБСЄ, Ради Європи, щоб контролювати ситуацію в Криму?

Нам потрібні міжнародні моніторингові механізми для доступ до Криму. Міжнародне співтовариство повинно бачити, що там відбувається. Для цього можна скористатися механізмами, які вже існують. У нас є Міжнародна моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, яка має юрисдикцію щодо всієї території країни, включно з Автономною Республікою Крим та м. Севастополь. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ також може працювати на всій території України.

Проблема в тому, що Російська Федерація вимагає приїжджати на півострів, дотримуючись її законодавства. Безумовно, жодна міжнародна організація на це не погодиться.

В.М.: Чого саме вимагає Росія?

Наприклад, летіти до Сімферополя з Москви. Ми ж вимагаємо, щоб іноземці в’їжджали до Криму через контрольні пункти в’їзду-виїзду, тобто через територію України.

Д.Б.: Тобто найближчим часом міжнародні місії навряд чи потраплять на півострів?

Там були представники Ради Європи, зокрема місія Штудмана (дипломата Герарда Штудмана, – LB.ua). Наразі вони туди потрапити не можуть через позицію Російської Федерації.

В.М.: Місія Ради Європи після того, як повернулася, говорила риторикою Росії, оскільки росіяни показали її представникам виключно те, що хотіли, а не реальну ситуацію.

Була така оцінка цієї місії.

В.М.: Який сенс тоді в таких місіях?

Вони повинні бачити те, що відбувається в Криму. Подивитися на ситуацію з Ханським палацом в Бахчисараї, де замінюються історичні конструкції, і, відповідно, втрачається автентичність цієї пам’ятки; проаналізувати екологічну ситуацію, зокрема наслідки вирубки лісосмуг та зелених насаджень для будівництва траси «Таврида» (що сполучає Керч-Сімферополь-Севастополь, – LB.ua); відвідати політв'язнів у СІЗО. Якщо міжнародна моніторингова місія отримає до них доступ і правильно скористається цією можливістю, це буде дуже великий плюс.

«Російська Федерація формує в Криму радянських громадян»

Д.Б.: Ви розповідали, що у Криму зменшується кількість школярів, які навчаються українською та кримськотатарськими мовами. Чи може щось зробити Україна, щоб зупинити таку тенденцію?

Може. Фактично освіти українською мовою в Криму вже немає, а кількість школярів, які навчаються кримськотатарською, зменшується. Навіть свята у дитячому садочку чи в молодшій школі обов’язково містять елементи «русского міра».

Безумовно, Україна може протидіяти цьому. Ми плануємо сприяти розвитку кримськотатарських освітньо-культурних центрів на підконтрольній Україні території. Дуже багато кримських татар вивезли своїх дітей з Криму. І важливо підтримувати для них відчуття дому. Таким чином, ми виховуватимемо молодь, на яку можна буде спиратися, і яка може повернути Крим.

Д.Б.: Давайте все ж констатуємо: Україна не може зробити нічого конкретного, аби зупинити зменшення цих шкіл в Криму.

Конкретно не може. Але ми повинні створити на материковій частині України умови, за яких будуть підростати громадяни України з національною і громадянською ідентичністю. Будемо намагатися якось залучати до цього тих, хто проживає на тимчасово окупованій території.

Д.Б.: На форумі у Маріуполі міністерка освіти і науки Ганна Новосад розповідала про незначну кількість абітурієнтів з Криму, які вступають до українських вищих навчальних закладів.

265 студентів цього року.

Д.Б.: Чому так мало? Як збільшити?

Буде створена робоча група з освітніх питань для мешканців тимчасово окупованих територій. Там будуть і представники Міносвіти, і Міністерства тимчасово окупованих територій. Варіантів відповіді може бути декілька, але один з ключових – треба розширити географію вишів за програмою «Крим-Україна».

В.М.: Зараз вона переважно обмежується південними областями.

Я дуже люблю південь України, але ми не можемо замкнутися на одному регіоні. Якщо вийде розширити цю географію, то, думаю, нам вдасться підвищити кількість абітурієнтів.

Д.Б.: Перед кримським абітурієнтом зараз стоїть вибір: поїхати до Москви чи Санкт-Петербурга або ж стати студентом херсонського чи миколаївського університету. Трішки не співмірні позиції.

Теоретично вони можуть вступити у виші всіх регіонів України. Але в програмі «Крим – Україна» дійсно найбільше вищих навчальних закладів півдня України. Варто все-таки розширити цей список.

 «Україна має рано чи пізно ухвалити закон про корінні народи»

В.М.: Кримські татари виступають за закріплення в Конституції кримськотатарської національної територіальної автономії у складі України та визначення, що джерелом цієї автономії є право кримськотатарського народу на самовизначення як корінного народу України. Чи підтримуєте ви (і, головне, президент) їхню позицію?

Щодо Кримської автономії, то це питання варте серйозної публічної дискусії за участі широких верств населення. Треба показати, що в цій ідеї немає загроз сепаратизму, що мова не йде про створення нової держави. І материнською державою залишається Україна.

Аби врегулювати це питання, потрібно не лише внести зміни до Розділу Х Конституції, а й ухвалити два законопроєкти – про корінні народи і про статус кримськотатарського народу. Ми опрацьовуємо всі три проєкти у Представництві (президента в Криму, – LB.ua).

Україна має рано чи пізно ухвалити закон про корінні народи, тому що вони перебувають у дуже складній ситуації, особливо зважаючи на ситуацію в Криму.

Що стосується статусу кримськотатарського народу, то цей законопроєкт також може мати майбутнє.

В.К.: Тобто ви використовуєте напрацювання Конституційної комісії при президентові Порошенку?

Так, ми їх опрацьовуємо.

В.К.: Скільки корінних народів визначатиме законопроєкт?

У тому проєкті, який був напрацьований раніше, і який ми вдосконалюємо, йдеться про три корінні народи – кримські татари, караїми, кримчаки.

Щоправда, поки не вирішили, чи ми зафіксуємо лише ці три народи як корінні чи зробимо список відкритим, визначивши ознаки корінних народів.

Д.Б.: Тобто зможуть інші народи визначатися корінними?

Особисто я вважаю, що корінними можуть бути лише ці три народи. 

Д.Б.: Чи не видається вам, що законопроєктом про корінні народи можете відкрити скриньку Пандори для національних автономій? Матимуть змогу, наприклад, русини чи бойки також заявити про бажання отримати такий статус.

Саме тому ці законопроєкти вартують уваги, серйозної експертизи, щоб не створити подібної проблеми. Важливо пояснити, що таке корінний народ, а якими є ознаки національних меншин, етнічних груп. Лемки, бойки – такі ж українці, як жителі Наддніпрянщини.

«Ніхто не відмовиться від повернення Криму»

Д.Б.: І наостанок кілька питань про вашу кар’єру. Як ви потрапили в команду президента?

Я займаюся Кримом з 2014 року як юрист-міжнародник. Мене запросили поспілкуватися...

Д.Б.: Хто запросив?

В.М.: Андрій Єрмак?

Запросили поспілкуватися з командою Офісу президента. Ми поговорили, і я взяв певний час на обмірковування. Зрештою, погодився, і в кінці червня президент призначив мене на цю посаду.

Д.Б.: Пан Єрмак якось впливає на вашу політику?

Ми працюємо з Офісом президента, у нас нормальні робочі відносини.

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є окремим державним органом, який, звичайно, має особливий зв’язок з Офісом Президента.

В.М.: Єрмак якось задає тон формуванню міжнародної політики?

Повторю, ми працюємо з командою Офісу президента.

Д.Б.: Через кого контактуєте?

З командою Офісу президента.

Д.Б.: Не розумію, у чому причина такої таємничості.

Я просто думаю, що ефективна робота важливіша, аніж озвучування будь-яких прізвищ.

Д.Б.: В Офісі президента одна людина чи кілька курують питання Криму?

Ми співпрацюємо з багатьма колегами.

Д.Б.: Тобто, наприклад, що стосується безпеки, то це до Анни Коваленко, а гуманітарних чи інформаційних питань – до Юри Костюка. Так?

Так, є юридичні питання, є інформаційні питання та інші. У нас нормальний робочий контакт.

Д.Б.: Давайте тоді трішки простіше запитання, якщо ви уникаєте розмов про ОП. Навіщо Україні представник у Криму, який не може туди потрапити?

По-перше, після окупації Представництво президента в Автономній Республіці Крим залишилась єдиним конституційним органом, що займається Кримом. Ми показуємо міжнародному співтовариству, що Крим – це Україна. По-друге, цей орган є важливим з точки зору підтримки зв’язків з Кримом. Ми хочемо бути платформою, хабом для кримчан, щоб вони знали, що можуть до нас звертатися і отримувати допомогу. Тож, я думаю, цей орган потрібен.

В.М.: Ви встановили для себе червоні лінії, йдучи на цю посаду, на випадок, якщо політика президента Зеленського щодо Криму не співпадатиме з вашою позицією?

Для мене існує одна червона лінія – це територіальна цілісність України.

В.М.: Тобто ви підете, якщо Зеленський відмовиться від повернення Криму?

Ми з командою докладемо всіх зусиль, щоб полегшити життя наших громадян і наблизити повернення Криму під контроль України.