ГоловнаКультура

"Ангели": Музейна виставка з підрізаними крилами

Від редакторки: Міжмузейний проект Павла Гудімова "Ангели" став справжнім блокбастером і чудовим антуражем для фотографій в інстаграмі. Втім, ми наполягаємо на тому, що кожна подія в культурі може бути проаналізована з точки зору сенсу, а не лише форми, тому в продовження дискусії про цю виставку публікуємо колонку мистецтвознавиці, колишньої арт-критикині, а нині – заступниці директорки Національного художнього музею Ольги Балашової. 

Вже два роки я не працюю художнім оглядачем та не пишу критичних рецензій на виставки. Робота в музеї не залишає ані часу, ані морального права на критику колег. Але в цьому випадку дозволю собі зробити виняток. Як арт-критик я завжди послуговувалася принципом говорити і писати лише про те, що заслуговує обговорення. Зараз мені видається, що критичного обговорення бракує безпрецедентному за масштабом, масовістю та бюджетом проекту “Ангели” Павла Гудімова, що днями завершився у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Виставка "Ангели"
Фото: Facebook / Ангели.Виставка / Мирослава Ляхович
Виставка "Ангели"

400 творів, 30 музеїв, 5 колекціонерів, 3 роки роботи команди, 6 мільйонів гривень (2 з них – із державного бюджету) – ці вражаючі факти наводив Павло Гудімов на кожній із 40 (!) кураторських екскурсій. 

Виставка дійсно грандіозна, надзвичайно красиво здизайнована та, на жаль, абсолютно беззмістовна. Вона нагадує шаблон музейного проекту. На основі “Ангелів” справді можна було б зробити підручник по створенню великих виставок. Дизайн: світло, меблі, шрифти, колір стін, етикетки – усе зроблене з бездоганним смаком і з великою повагою до експонатів. Зручність навігації для глядача: у просторі легко орієнтуватись, виставка поділена на окремі сегменти, до кожного з яких є текстова підводка. Експонати: демократичний підхід до вибраних творів – є шедеври світового значення (переважно в копіях), є твори, зроблені спеціально для виставки. Експерти: до проекту залучено велику кількість експертів та художників, що створили для нього свої тексти-коментарі, художні або навіть музичні твори. Логістика: виставці передувала величезна робота з виявлення “Ангелів” по всій Україні та за її межами, придбання, страхування і транспортування творів. Продюсування: абсолютно геніальний маркетинг від Павла Гудімова (який, на жаль, неможливо повторити, якщо ви не Павло Гудімов). 

Єдине, чого немає у цій виставці, це розуміння, заради чого усе це робиться. Немає, власне, самого дослідження (про яке весь час йде мова в кураторських текстах) та абсолютно незрозумілий його предмет. Що саме цікавить куратора? Крилаті істоти взагалі чи ангели зокрема? Іконографія ангелів чи їхня природа? Дослідження наявних в культурі уявлень про ангелів чи створення нової міфології сучасними художниками? Здається, жодна людина з тих, хто брав участь у цьому грандіозному проекті, не здатна відповісти на запитання, що ж ми маємо зрозуміти про ангелів після перегляду виставки. Ба більше, навіть її куратор після десяти років роздумів над цією темою приходить до єдиного, здається, висновку: “ангельська культура – глобальна і неосяжна”. У супровідних текстах повсякчас зустрічаються слова “візуальне дослідження”, “іконографія”, “ангелологія”, “систематизація”. 

Але чи можуть самі слова приховати відсутність того, що вони означають? Вдавана енциклопедичність обертається своєю протилежністю, бо коли ангелами стають усі вигадані коли-небудь людьми істоти, які просто мають крила, це лише спантеличує.

Маленький ліричний відступ. Минулого року у Музеї історії мистецтв у Відні відбулася виставка “Мумія Шпіцмауса в труні та інші музейні скарби”, кураторами якої були знаменитий режисер Уес Андерсон та його співавторка і дружина Джуман Малуф. В якості експерименту їх запросила команда музею для реалізації виставкового проекту. 

З виставки “Мумія Шпіцмауса в труні та інші музейні скарби”
Фото: EPA/UPG
З виставки “Мумія Шпіцмауса в труні та інші музейні скарби”

Варто сказати, що музеї нині переживають глибоку кризу не лише в Україні, саме тому вони прагнуть переосмислити своє призначення, шукають нових способів роботи як з колекцією, так і з аудиторією. Тож намагаються ламати стереотипи, наприклад, запросивши людей високої візуальної культури, які ніколи раніше не стикалися з музейним світом та навіть ніколи не бували у віденському Музеї історії мистецтв, і попросити їх зробити виставку, обравши твори із їхньої колекції. 

І вони її зробили. Знаєте, який метод обрали Джуман Малуф із чоловіком для роботи? Найдавніший метод колекціонування в історії людства – давайте зберемо усе, що звертає на себе увагу, і систематизуємо за випадковим (швидше за все, формальним) принципом. Уес та Джуман, наприклад, зібрали у одній зі своїх вітрин усі артефакти зеленого кольору, які впали їм у очі. Або самі вітрини. Так. Просто порожні вітрини, в яких колись зберігалися експонати – чому б не роздивитись і їх? Або химерні старовинні портрети. В контексті беззаперечного авторитету віденського музею цей хуліганський проект виглядав дійсно свіжим та прогресивним. Ніхто не намагався видати його за те, чим він ніколи не був, – за енциклопедичну музейну виставку. Він був просто прекрасним, але маргінальним музейним експериментом. Чому маргінальним? Бо в сусідніх залах йшов справжній музейний блокбастер – виставка Пітера Брейгеля, квитки на яку були розпродані за кілька місяців наперед.

Повертаючись до львівських “Ангелів” куратора Павла Гудімова, варто визнати, що вони зроблені за тим самим “кунсткамерним” принципом, що і віденська виставка про мишачу труну: а давайте-но подивимось на усе, що зберігається у наших музеях та зображує істот, які мають крила. Навіщо? А чому ні?

Зрозумійте мене правильно. Я теж не бачу причин цього не робити, зрештою, такі попсові виставки – прекрасна нагода дістати зі сховищ музейні скарби і витерти з них пилюку. Але давайте не робити вигляд, що це вартісний інтелектуальний продукт, який щось досліджує, систематизує та має евристичний потенціал. Музейне дослідження передбачає якщо не виключну наукову новизну, то хоча б науковий інструментарій та методологію. Аби не вводити в оману глядачів, такий проект як “Ангели” мав би містити щось на зразок дисклеймеру від імені музею, що це фантазійна виставка, яка не претендує на розширення знань про те чи інше явище, а є лише продуктом художньої уяви її куратора. Давайте просто називати речі своїми іменами та не знижувати інтелектуальний рівень досліджень (в тому числі візуальних), вдаючи, що піднімаємо стандарт музейної роботи. 

Ольга БалашоваОльга Балашова, Національний художній музей, заступниця генерального директора з питань розвитку
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter