ГоловнаКультура

Володимир Шейко: «Український інститут представлятиме інтереси і цінності сучасної української політичної нації»

Український інститут – одна зі створених за останні роки державних культурних установ, чиїм головним завданням є репрезентація української культури в світі. Кілька тижнів тому МЗС офіційно оголосив культурного менеджера Володимира Шейка переможцем конкурсу на посаду генерального директора інституту.

До цього Шейко близько 10 років працював на різних посадах у Британській Раді в Україні.

Напередодні вступу нового директора на посаду LB.ua розпитав його про стратегію розвитку інституції, плани на перший рік роботи, а також ключові виклики, що чекають на інститут.

Фото: Facebook / Довженко-Центр

Володимире, якими будуть ключові завдання та напрямки роботи Українського інституту?

Український інститут – це новостворена (але давно омріяна) інституція у сфері управління МЗС, покликана комплексно репрезентувати Україну у світі засобами культури, а саме мистецтва, освіти, науки, мови, а також покращувати міжнародний імідж України. Культура є саме тим інструментом публічної дипломатії, який пропонує альтернативу негативним наративам, що нині існують довкола України з об’єктивних причин.

Тобто Український інститут можна порівняти з Британською Радою, Французьким Інститутом, Польським Інститутом тощо?

Так, в цей ряд Український інститут вписується за замовчуванням. Проте Україна інституціалізує свою культурну дипломатію через 111 років після того, як це зробила Франція, 84 – Британія, 67 – Німеччина та 18 – Польща, хоч і робить це за геть інших умов.

Процес створення інституції та її моделі тривав кілька років. Звісно, її творці орієнтувалися на міжнародний досвід, але інститут буде не чиєюсь копією, а абсолютно новою організацією, пристосованою до українського контексту. зі своїми завданнями, не притаманними його іноземним аналогам.

Наприклад?

Наприклад, потрібно розширювати розуміння того, що таке українська культура. Її обшир має бути суттєво розширений: як за рахунок сучасних мистецьких практик, так і за рахунок осучаснення власної спадщини, а також апропріації в її тіло постатей і явищ, нині не усвідомлених як її частина.

Відомо, що інститут афілійований з МЗС, проте матиме певну автономію. У чому саме?

Інститут належить до сфери управління МЗС. Політично та адміністративно ми підпорядковані міністерству, воно залишає за собою право погождувати з нами географічні пріоритети нашої діяльності та країни, де будуть відкриті перші філії. Ми також узгоджуємо з МЗС план дій на рік та кошторис. Але, і це дуже важливо, ми маємо публічно задекларовану автономію у формуванні нашої програмної діяльності.

Де відкриються перші філії Українського інституту?

Цей перелік вже узгоджений, на нього впливають три чинники: зовнішньополітичні пріоритети, наявність міжурядових угод про співпрацю з іншими країнами та приміщень, де можуть розміститися філії.

Найімовірніше, першими напрямками стануть Париж, Варшава та Берлін. Там є певна адвокація України, можливість інституційної співпраці та активні українські громади. Я закладатиму відкриття двох філій в план на 2019 рік. Але чимало буде залежати від того, яку юридичну модель ми випрацюємо. Філії не матимуть дипломатичного статусу, але повинні мати максимальну свободу і гнучкість у веденні господарської діяльності.

Український культурний центр в Парижі
Фото: LB.ua
Український культурний центр в Парижі

В середньостроковій перспективі до цього переліку можуть додатися Австрія, Бельгія, Італія, США, Туреччина та Чехія. Але, аби ухвалити поінформоване рішення, ми маємо докладніше вивчити локальний контекст цих країн.

Інститут працюватиме і на внутрішньому культурному полі. Що саме відбуватиметься всередині країни?

В перші роки відбуватиметься адвокація Інституту як у владі, так і громадянському суспільстві, та розбудова його як інституції. Потрібно залучити на свій бік якомога більше однодумців і створити певний суспільний договір щодо місця і ролі кожної з нових національних культурних інституцій, з якими Інститут формує єдину екосистему.  

Звісно, Інститут не повинен працювати лише на зовнішній арені, тому внутрішня аудиторія і стейкхолдери є не менш важливими. Частина активностей має відбуватись і в Україні: це можуть бути мистецькі резиденції, дослідницькі програми, локальні елементи міжнародних проектів тощо. Адже ми не просто експортуємо українську культуру, а налагоджуємо двосторонні зв’язки між людьми та інституціями.

Повертаючись до конкурсу на посаду гендиректора Українського інституту. Чи просили кандидатів презентувати своє бачення розвитку організації? На чому ти будував свою кандидатську програму?

Так, концепція розвитку інституту була головним документом, з яким я подавався на конкурс. В ньому прописано пріоритети розвитку на рік та на 3 роки (на цей період укладається контракт з директором).

Моя позиція будувалася на тому, що Український інститут має бути сучасною інституцією, через яку Україна говоритиме зі світом однією мовою. Мовою універсальних культурних кодів, смислів та репрезентації країни як сучасної.

Інститут не працюватиме у традиціоналістській, етноцентричній, консервативній парадигмі української культури.

На жаль, саме така досі домінувала у активностях України та українських громад закордоном. Ми маємо запропонувати альтернативу. Український інститут має представляти інтереси, голоси і цінності сучасної української політичної нації.

Чи є, на твій погляд, розуміння цього у вашій керуючій інституції?

Думаю, керівництво МЗС це добре розуміє. Перед своїм призначенням я наголошував міністрові на важливості схвалення цієї концепції Наглядовою радою і всіма стейкхолдерами, аби не мати згодом розходження в баченнях. Я вдячний МЗС за підтримку Інституту та прозоро проведений конкурс. Вони готові опікуватися інституцією, виявляти політичну волю, дослухатися до нашої позиції та делегувати відповідальність новообраному директору.

Якими будуть твої перші кроки на новій посаді? Що треба зробити до кінця 2018 року?

Потрібно сформувати команду. На 2018 рік нас є 12 штатних одиниць. Моє завдання – розмежувати адміністративну та креативну вертикалі. МЗС ввело в структуру інституту «запобіжник» у вигляді посади виконавчого директора, що має перебрати на себе адміністративні функції: юридичну, фінансову, господарську.

Щодо креативної вертикалі: передусім буде сформовано програмний відділ, що займатиметься виробленням короткострокових та довгострокових проектів, міжнародних партнерств інституції. Буде також  відділ комунікації, що працюватиме як всередині країни, так і назовні.

Серед імен співробітників інституту можу назвати Тетяну Філевську, яка посіла друге місце за рейтингом у конкурсі. Тетяна працюватиме у програмному департаменті. Я також запропоную приєднатися до своєї команди людям, з якими вже працював над іншими проектами. На решту вакансій буде оголошено конкурс.

Тетяна Філевська
Фото: artukraine.com.ua
Тетяна Філевська

Ще одне завдання першого року – це створення принципів відбору контенту. Обшир української культури великий, але наразі контенту, придатного для зовнішньої репрезентації країни, небагато.

Що ти вважаєш придатним для репрезентації назовні?

Контент та ідеї, адресовані сучасній людині. Адже ті, кого ми намагаємося схилити на свій бік за кордоном, виросли в дещо іншій культурній парадигмі, з ними треба говорити мовою сучасності. Важливою є і спроможність, професійна готовність українських інституцій та діячів культури працювати у міжнародному вимірі. Цей досвід мають далеко не всі.


Інший аспект роботи – опрацювання нашої культурної спадщини. У світі, та й навіть в самій Україні немає розуміння тяглості, багатовимірності української культури. Потрібно звертатися до нашого минулого, яке має бути осучаснене і вписане в загальносвітовий контекст: до українського авангарду, літературних процесів початку ХХ століття, мистецтва шістдесятників, пізнього радянського архітектурного модернізму, соціальних і мистецьких трансформацій доби перебудови і незалежності і т.д.

Відомо, що Український інститут фінансуватиметься як коштом держави, так і на благодійні  внески. Яким є цьогорічний бюджет?

Бюджет на 2018 рік становить 20 млн грн. Це дуже невелика сума як для такої організації. Але її достатньо для заснування інституції і здійснення перших важливих кроків. Я б не хотів опинитися в ситуації інших культурних установ, які, маючи значно більший бюджет, з тих чи інших причин не зуміли успішно розбудувати інституцію. Ми не маємо потрапити в цю пастку.

Що це будуть за кроки? І на що саме підуть кошти?

По-перше, на фонд оплати праці, оренду офісу, оплату комунальних послуг. По-друге, на створення логотипу, айдентики, сайту. Окрім того, на проведення точкових досліджень в країнах, де відкриються перші філії.

Ще один важливий момент – розробка правової рамки роботи інституту як в Україні, так і закордоном. Я хотів би співпрацювати з міжнародними аудиторськими компаніями щодо цього.

Решта коштів піде на перші проекти, що вимагають найменше адміністративної роботи. Можна почати з програм міжнародної мобільності, дослідницьких проектів, невеликих тревел-грантів, аби заявити про Український інститут за кордоном. Ми також будемо долучатись до вже запланованих іншими інституціями проектів.

Розкажи про Наглядову раду Українського інституту: хто до неї входить та які її функції?

Наглядова рада є дорадчим і контролюючим органом, до якого увійшли представники як державних, так і незалежних інституцій, що мають авторитет та репутацію, і можуть стати «запобіжником» в кризових ситуаціях: у випадку спроб впливу на інститут, або кроків, що не відповідають його статуту.

Рада погождує фінансоваий та проектний план інституту, принципи відбору контенту, а також контракти на суми, що перевищують 100 розмірів мінімальної заробітної плати. Присутність там таких постатей, як Влад Троїцький, Ірина Подоляк чи Олеся Островська-Люта, вже легітимізує роботу Українського інституту. А мені, в свою чергу, є до кого апелювати або заручитись підтримкою у випадку можливої кризи. Я вбачаю в Наглядовій раді орган допомоги та розраховую на конструктивну роботу з нею.

Які ключові виклики для Українського інституту в період становлення ти бачиш?

Найбільший виклик – необхідність створити те, чого ніхто досі в Україні не створював. Навіть ті міжнародні зразки, на які ми орієнтуємося, не є для нас абсолютними: ми маємо їх адаптувати, а не копіювати. До того ж, все це відбувається в дуже непростих умовах, напередодні року виборів.  

На форумі "Unlimited: Мистецтво без меж"
Фото: British Council / Олександр Пілюгін
На форумі "Unlimited: Мистецтво без меж"

Є і більші виклики, як на мене: відсутність необхідної  законодавчої бази та виписаних процедур, шалений спротив системи, бюрократія, низькі зарплати у держсекторі.

Так, все це загальновідомі речі, з якими стикається будь-як українська культурна інституція. Для мене головним викликом є розуміння культурним сектором та владою, що таке Український інститут і чому його місія важлива. До того ж, чимало з наших зусиль не дадуться взнаки одразу в перший чи другий рік роботи. І це також виклик.

Щодо зарплат: я відчуваю відповідальність за команду, і вважаю, що люди, до яких висуваються дуже серйозні вимоги, мають отримувати гідну зарплатню. Я отримав гарантії від МЗС, що ми матимемо той рівень зарплат, який я запропонував.

Чи є усвідомлення цих небезпек з боку держсектору? І чи з’являється там консолідоване бачення того, чим є українська культура та як її презентувати?

Я думаю, що поява Українського інституту в такому вигляді, як він є, – вже дуже хороша ознака.
Щодо розуміння того, що таке українська культура та як її представляти, то консолідованого бачення немає, але це лікується розмовами. Як і більшість наших проблем.

Але вже є достатньо кейсів, коли новостворені культурні інституції ставали жертвами перерахованих ризиків. Як даватимете їм раду ви?

Озираючись на досвід колег, я не плекаю ілюзій, і закликатиму свою команду робити так само. Я свідомий того, що зарегульованість, а подекуди і абсурдність наявної системи не дасть нам зробити чимало з закладеного у моїй стратегії. Це треба визнати і намагатись змінити, в тому числі через законодавчу ініціативу.

Назви три найважливіші речі, без яких становлення Українського інституту не відбудеться.

Перше – це консенсусна підтримка культурного сектору та влади на етапі становлення інституції. Перші роки будуть важкими. Можливо, ззовні здаватиметься, що ми робимо щось не так, або не робимо всього необхідного. Я проситиму колег дати нам час і можливість звестися на ноги.

Це колективна робота. Я в цьому процесі є перемінною. Моє завдання – побудувати сталу інституцію, що існуватиме незалежно від того, хто в ній працюватиме. Кінцевим бенефіціаром її роботи є українське суспільство, тому воно також повинно долучитися до її розбудови.

Друге – це бюджет. У мене є розуміння, що готовності виділяти кошти в тому обсязі, в якому вони потрібні для розвитку інституту, наразі ще немає. Це не означає, що вони не зє’являться, але для цього доведеться докласти величезний зусиль.

Третє – дерегуляція роботи установ у сфері культури. Ми працюємо з публічними коштами, і це накладає зобов’язання, проте завдання й особливості роботи таких інституцій вимагають особливого підходу до господарської роботи, оподаткування, свободи тактичних рішень.

Яким ти бачиш необхідний обсяг держфінансування на час твоєї трирічної каденції?

В мене доволі амбітні плани. Наприклад, я вважаю, що Український інститут з часом має стати комісаром українського павільйону на Венеційській архітектурній бієнале, партнером Manifesta, гарантом присутності України на великих світових культурних форумах. Звісно, це дороге задоволення, а також питання діалогу з Мінкультом та МЗС. Але якщо вже створена окрема інституція, завданням якої є представлення України за кордоном, то функції культурної дипломатії мають бути консолідовані навколо неї. Система культурних установ не повинна бути такою дисперсною, як нині.

Украинский павильон на Венецианской биеннале-2017
Фото: Facebook / Dallas Contemporary
Украинский павильон на Венецианской биеннале-2017

Я думаю, що наш бюджет на національному рівні має бути співмірний з бюджетом Українського культурного фонду чи Українського інституту книги. Утримання міжнародних філій – це також недешево. Тому без суми на рівні 200-300 млн грн на рік в перші ж роки існування інституції нема чого розраховувати на сталий успіх. Звісно, я усвідомлюю інертність системи, яка не готова давати новоствореній культурній інституції одразу такі величезні кошти, тим паче, у рік напередодні виборів. Але я отримав гарантії від керівництва МЗС, що вони всіляко сприятимуть збільшенню бюджету.

Щодо спонсорських коштів. На кожну витрачену гривню публічних коштів ми повинні залучати додаткове фінансування. Тут я покладаю надію на громади закордонних українців і бізнес. Держава, безумовно, має вкладати гроші в свою зовнішню політику, але чому б не об’єднати зусилля?

Як ти бачиш Український інститут наприкінці твоєї першої каденції за 3 роки? Що вже має бути досягнуто на цей час?

За наступні 3 роки інституція має постати як така. Станом на 2021 рік вона повинна мати 5-6 працюючих закордонних філій. Мають бути досягнуті принципові домовленості з великими міжнародними культурними форумами, книжковими ярмарками, бієнале, фестивалями про системну репрезентацію там українського культурного контенту. Ми повинні заснувати сталі зв’язки з ключовими українськими інституціями та закордонними партнерами.

Має бути випрацюваний принцип загальнонаціонального відбору контенту, заснований на експертній, конкурсній системі, а не на чиємусь особистому рішенні.

Має також з’явитися відсутня нині в українській культурній дипломатії система оцінювання результативності роботи (як кількісна, так і якісна), і наш річний звіт за 2021 рік має засвідчити факт покращення міжнародного іміджу України.

Окрім того, інститут повинен бути ініціатором законодавчих змін. Тут я покладаю великі надії на голову Наглядової ради Ірину Подоляк, яка може бути їхнім драйвером. Але це, звісно, повинно відбуватися в синергії з іншими державними інституціями що стикаються зі схожими викликами.

Анастасия Платонова Анастасия Платонова , Журналистка, культурный менеджер
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook