ГоловнаКультура

Ректор академії мистецтв: "Є група людей, яка займається розхитуванням нашої справді могутньої школи"

Від редактора: газета "Воно" - незалежне видання, створене студентами Національної художньої академії образотворчого мистецтва та архітектури. Газета розповсюджується безкоштовно.

Останнім часом в Академії відбуваються цікаві процеси, ініціаторами яких є студенти, незадоволені рівнем освіти. Акція "У дверях"

, яку провела студентка Альона Мамай, стала одною з перших гучних протестних дій. Перед входом до Академії Альона крейдою написала на асфальті Маніфест, в якому розкритикувала свою альма матер. Під час акції студентка сиділа біля входу та роздавала всім охочим брошури з інформацією про прекаріат - групу працівників, яка має нестабільну зайнятість, і до якої можуть належати випускники Академії через невідповідність того, чому їх вчать, реальності.

Другою акцією стало оголошення про відкриття в Академії кафедри актуального мистецтва. Новина про відкриття швидко розлетілась спільнотою, але керівництво Академії спростувало її.

Автори газети "Воно" взяли інтерв'ю в ректора НАОМА, художника, президента Національної академії мистецтво України Андрія Чебикіна, яке вийшло в першому числі газети в жовтні 2016 року. LB.ua вважає цей матеріал важливим для дискусії про художню освіту в Україні та публікує за згоди редакції газети "Воно".

Фото: Газета "Воно"

На тлі резонансної акції «У дверях» студентки живописного факультету НАОМА Альони Мамай редакція газети «ВОНО» вирішила взяти інтерв'ю у ректора Андрія Володимировича Чебикіна.

Заздалегідь записавшись на прийом, ми незабаром дізналися, що ректор дуже зайнятий і часу на інтерв'ю не матиме. Секретарка запропонувала нам десять хвилин, за які Андрій Володимирович мав підписати документи, водночас спілкуючись з нами, тож ми обрали найважливіші для нас питання, які прагнули поставити ректору.

За день до інтерв'ю нас поставили перед фактом, що час зустрічі змінено. Замість прийомних годин (з десятої до першої), ми мали отримати свої десять хвилин правди о дев'ятій.

Прийшовши заздалегідь, ми, озброєні диктофоном і фотокамерою, всілися у приймальні, готуючись до відчайдушного штурму.

За п’ятнадцять хвилин після призначеного часу Андрій Володимирович заклопотано увірвався до приймальні і стрімко попрямував до кабінету.

Андрій Володимирович: Я вже у відрядженні, ви розумієте? Я просто прийшов підписать документи.

ВОНО: Ми студенти-мистецтвознавці, редакція газети «ВОНО». Оскільки в нас мало часу, то одразу запитаємо, чи чули Ви про акцію «У дверях» нашої студентки Альони Мамай, яка вимагала реформ освітньої системи?

Яка акція? Я її не бачив, не чув, ніхто мені не казав про неї. Коли ви проводили?

Це не ми проводили, це проводила наша студентка. Вона сиділа в дверях і писала крейдою у дворі академії…

А, ви те маєте на увазі? Називаєте акцією!.. Тут, по-моєму, взагалі... брати свою хустку і тягнути по землі… така акторка вже! Потім сіла в цю хустку, обличчя замотала. Вона ж жінка! Більше того, кинулась на охоронця з крейдою і ногою вдарила. То це хіба акція?!

Але вона висувала певні вимоги щодо реформ академічної освіти...

Я не читав. Але просив — все зафотографовано. Мої заступники все це вивчать, подивимося… Зараз вимог дуже багато. В мене взагалі таке враження, що є група людей, можливо й поза академією, яка займається розхитуванням нашої справді могутньої школи. У нас, в принципі, свободи дуже багато зараз у творчості. Ви бачите, не всі викладачі з цим погоджуються, зі мною сперечаються. Якщо ви знаєте мою майстерню, то вона навіть називається «вільна графіка». В мене все дозволено, тільки має бути виконано високопрофесійно — це єдине, що я контролюю. А це все — це поки що “дєшовка”, вибачте. 

Фото: Газета "Воно"

А що…

Нам треба займатися, перш за все, культурою, а на підмурку цього постане справжній патріотизм. Він не має бути показовим, декларативним. От до мене нещодавно прийшли з приводу конференції про Малевича, хотіли закрити його портретом банер з Нарбутом на фасаді академії. Я сказав, що Нарбута не закриєте — вішайте банер поряд. Нарбут — один з ректорів, який врятував академію. Якби він тоді не вистояв, то академія, мабуть, була б заснована на зовсім іншому кшталті. Він невід’ємна частина будови. Це все одно, що Христа закрити і перекрити його якимось іншим образом, хай навіть позитивним.

Тож повертаючись до вашого питання, ці акції мають бути професійними, художніми хоча б трошки.

Щоб вони були професійними і художніми, чи не має академія вчити цьому студентів?

У нас авангардне мистецтво вивчається всіма студентами на мистецтвознавстві — це тільки один напрямок. Є історичний живопис, є пейзажний живопис, є авангардний стиль, є різні новітні відкриття, і зараз їх ще більше. До сучасного мистецтва студент має прийти після отримання класичної академічної освіти. З нуля починати — я не піду на це як ректор! Буде новий — не знаю, можливо його умовлять... Сучасне мистецтво — це все, що сьогодні робиться. Інша справа — сучасні форми, новітні рухи в мистецтві. Що, Якутович був не сучасним художником, чи я помиляюсь?

Був сучасним художником.

Предмета такого, самостійної майстерні новітніх видів мистецтва, на мій погляд, бути не може. Це можливо після бакалавра — на магістерському рівні. І то знайти треба такого майстра, Сільваші наприклад. Я не знаю, хто ще міг би. Але формально-технічні засоби мали би бути такі, як личить академії. На графічному факультеті це є, і звідти успіх. У нас графічні техніки та основи композиції на найвищому рівні читаються. Чого, на жаль, нема на живописному факультеті. Ми воюємо. Я вам відкриваю карти, іде боротьба.

Я хочу сказати, що все це нами вивчається, все це є, але одразу брати дитину і кидати її в омут, в авангардне мистецтво… А може він взагалі хоче портретом займатись. Ми ж не можемо нав'язувати.

Чи це не означає, що..?

Все це є, але люди не хочуть того бачити, а хочуть зламати освіту, є команда зацікавлених. Вони вважають, що десь на заході краще. Все, я на перше питання, думаю, відповів.

Фото: Газета "Воно"

Після осягнення такої класичної школи, що дає академія, де може працювати наш студент, на вашу думку?

Це питання дуже гостре. Розказую. Я був школярем художньої школи. Вчився з п'ятого класу. Батько мене привів з одинадцяти років сюди. Не було інтернату, був гуртожиток, годували нас два рази на день. Ми купували молоко, пів хліба, кульочок цукру — це наша вечеря була. Підготовка в мене була (я майже з села приїхав) набагато слабша, ніж в моїх колег, але я успішно вступив, ну, не першим номером. У восьмому класі я вже був на рівні, і навіть перевершував декого. Тоді у мене почалися сумніви, я вирішив вступати на архітектуру. Але мій друг сказав: “Ні, ти живописець, і якщо ти підеш, я з тобою дружити не буду. І потім подумай, що твій батько скаже”. Я переосмислив і вирішив бути до кінця. У мистецтво йдуть патріоти, люди відважні, герої. Так, ніхто вам на блюдечку нічого не дасть, ніякого розподілу. Студент-випускник має право сам на вибір роботи. Мистецтвознавцям це боляче. Ви маєте мати місце роботи, я згоден. Але має бути великий героїзм і відважність у живописців, у графіків, у скульпторів. Не буде в них робочого місця ніколи, якщо вони його самі собі не забезпечать.

Колись у Брежнєва був один вираз: “митець — це національне народне надбання, і ним треба стати”.

Наразі студенти майже всіх факультетів, за винятком, хіба, графічного дизайну, не мають елементарного розуміння, куди піти і як себе працевлаштувати після отримання художньої освіти. Можливо якісь дисципліни могли б їм допомогти?

Над цим повинні працювати викладачі обов'язково. І у нас в майстерні це є. Безумовно, для студентів, які хочуть це знати. Я можу сказати, що є різні шляхи — на прикладі своїх друзів, своєму прикладі. Я ні на мить не залишався без діла, у мене часто проходять виставки. Дехто в нас закляк в академії, він тільки викладає, і ми не бачимо ні творів, нічого. Але я вважаю, що не маю морального права викладати, якщо не працюю, і люди не бачать що я роблю.

Ви 28 років вже на посаді ректора, але в академії викладаєте з 1970 року. Тобто 46 років ви спостерігаєте за розвитком академії.

А в наступному році буде 60 років, як я переступив цей поріг. У 1957 році я став учнем художньої школи тут, на третьому поверсі.

Фото: Газета "Воно"

Чи змінилася класична школа за майже 50 років? І як НАОМА може реагувати на зміни, які відбуваються в мистецтві поза академічною освітою?

Безумовно змінилася. Хоча б за ці 28 років, що я був ректором. Я знаю, що студент зараз отримує значно більше, ніж тоді, коли ми вчилися.

Що ви маєте на увазі?

Інформацію. Розумієте, тоді ми були дуже обмеженими в порівнянні з тим, що є зараз. Рятувало те, що в нас викладали видатні митці. От Яблонська. Це була епоха, вона створила новий пласт, набагато могутніший, ніж все, що було до цього: за рівнем, за професіоналізмом, за мобільністю і навіть інтеграцією в європейський простір. З 1970 року, і навіть раніше, це був якийсь “сімейний” заклад, простір із заданими композиціями на героїчно-патріотичну тему революції, війни і праці . Рідко студенту дозволяли зробити портрет або камерну сценку з сімейного побуту. Зміна колосальна. І в кращий бік, повірте мені. Дехто каже: “О, раніше академічний рисунок був кращим”. Так, затушований може і був краще, але поняття рисунку і композиції зараз глибше. Це я вам відверто кажу, можете так і написати.

Газета "Воно" Газета "Воно" , Газета студентів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter