ГоловнаБлогиБлог Вадима Трюхана

Нормандський рубікон. Зупинити не можна продовжувати

Довгоочікувані перемовини в Нормандському форматі на найвищому рівні відбулися. Нарешті. Вперше з жовтня минулого року. Хай і телефоном. І навіть після декількох попередніх анонсів, повислих у повітрі. Головне – діалог відновлено. А чи достатньо такого діалогу для припинення війни? А чи були перемовини результативними? Відповідь очевидна. Ні. Навряд.

Фото: www.dyvys.in

Як випливає з сухих прес-релізів Адміністрації Президента України та Кремля, а також спільної заяви Президента Франції та Канцлера ФРН, розмова носила характер такого собі брифінгу за участю гравців з абсолютно різними інтересами. Сторони заслухали доповідь керівництва ОБСЄ і озвучили свої, давно всім відомі, позиції. Саму доповідь проаналізувати не вдасться. Вона досі не оприлюднена. На превеликий жаль. Адже про те, від чого відштовхувалися лідери Нормандських перемовин, - від яких фактів, висновків і рекомендацій, представлених Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ, - можна лише здогадуватися.

Проте в решті ситуація ще більш заплутана. Учасники телефонної конференції вчергове домовлялися про те, про що вже неодноразово домовлялися раніше, або про що вже неодноразово досягалися домовленості в рамках Контактної групи.

Проте на деякі особливості саме цього раунду перемовин увагу звернути слід окремо.

По-перше, Президент Петро Порошенко вперше за останні як мінімум понад півроку повернувся до ідеї введення на Донбас миротворчої місії під егідою ООН. Сама ініціатива вже давно назріла і навіть перезріла. Проте, без попереднього опрацювання на експертному рівні та деталізації по двох компонентах - цивільному і миротворчому - абсолютно не реалістична в коротко строковій перспективі. Залишається лиш дивуватися чому немає жодної інформації про стан її опрацювання Постійним Представництвом України при ООН, в Раді Безпеки якої ми зараз перебуваєм, а також нашими дипломатами, чиновниками і військовими під час нещодавнього візиту в Київ Генерального Секретаря Антоніо Гуттереша.

По-друге, Франція і Німеччина чи не вперше спробували дистанціонуватися від сторін конфлікту і оприлюднили спільну заяву. Такого ще у цьому форматі не було. З одного боку гра зрозуміла - намагаються показати хто саме є посередниками у конфлікті і ніби висувають вимоги і Україні, і Росії. До речі, по стилю викладу стає очевидним, що саме Кремлю в основному. Проте з іншого, - це демонстрація безперспективності, принаймні на даному етапі, шансів вийти на спільність позицій всіх чотирьох учасників.

Що ж стосується Владіміра Путіна, то тут нічого нового. Як і раніше, він працює на заведення ситуації в глухий кут. Його мало цікавить доля військовополонених та заручників, перемир’я, відведення військ та інші елементи безпекового блоку так званих мінських домовленостей. Все, що йому потрібно, - легалізація, через вибори, ватажків так званих ДНР та ЛНР.

Минулого тижня, будучи обережним оптимістом, автор робив припущення, що максимум, до чого можна було б домовитися 24 липня, - визначити і оголосити дату проведення особистої зустрічі лідерів держав нормандського формату. Не склалося. Навіть і цього.

Натомість, домовилися про те, що будуть домовлятися … дипломатичні радники.

Це ні про що. Адже експерти, якими вони по суті є, порозумітися у ситуації, коли між їхніми босами прірва, a priori не можуть. Така класика жанру, - врегулювання будь-якого військового конфлікту, особливо наскільки багаторівневого, яким є російсько-українська війна, без політичної волі керівників держав, які є його сторонами, не можлива в принципі.

Таким чином, чим далі, тим стає більш очевидним, що «клієнт скоріше мертвий, аніж живий». Нормандський формат, як і так звані мінські домовленості, готується до того, щоб почити у бозі.

Вже зараз можна спрогнозувати, що до виборів у ФРН в Нормандському форматі нічого не буде. Більше того, у передвиборчий для себе рік на жодні поступки не піде і Президент Росії. Відповідно й перспектив виконання так званих мінських домовленостей немає. Такі реалії сучасного історичного моменту.

А на що ж тоді залишається сподіватися Україні? Переконаний, що як мінімум на дві речі. По-перше, на те, що нарешті включаються наші партнери американці. Нещодавно призначений Спеціальний представник Державного секретаря США Курт Волкер почав працювати одразу, без розкачки. З виходом в публічну площину цього без сумніву яструба і важковаговика - дипломата нарешті почали з’являтися деякі крапки над «і». З такими темпами «входження в досьє» він вийде на конкретні ідеї і пропозиції щодо шляхів врегулювання наслідків агресії Росії проти України досить швидко. Нехай мова не про декілька днів чи тижнів, але про вересень-листопад так точно.

Тим не менше, більші сподівання все таки на внутрішній потенціал, на нас самих, українців. Україні нарешті треба виходити на власне бачення стратегії повернення всіх тимчасово окупованих територій. Вдасться його виробити і нав’язати партнерам, щоб говорити в унісон з агресором на всіх майданчиках, буде все добре. Будемо й далі повторювати як мантру, що мол «альтернативи мінську йок», - проблем не уникнути вже невдовзі. Адже як відомо, - порятунок потопаючого - це справа рук самого потопаючого!

А кому у реченні «Зупинити не можна продовжувати» щодо Нормандського формату і мінських домовленостей таки ставити доведеться. Слушний момент вже близько.

Вадим Трюхан Вадим Трюхан , Голова правління ГО "Європейський Рух України"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter