ГоловнаБлогиБлог Романа Кабачія

Не Шустером єдиним

Ідолопоклонство перед варягами свідчить про неготовність суспільства повірити в майбутнє, побудоване власними силами.

Рішення київського центру зайнятості не продовжувати можливість працювати в Україні Савіку Шустеру здивувало багатьох, причому одні виразно зраділи перспективі позбутися з Неньки людину, яка протягом останніх десяти років кочувала на більшості провідних українських телеканалів, інші ж почали говорити про «зачистку інформпростору», нагонку на свободу слова тощо.

Фото: Макс Требухов

Оскільки українська медіаспільнота за останній час і так активно пересварилася, - скандали навколо розриву Громадського зі Скрипіним, програми Дмитра Гнапа «Слідство.Інфо» про офшори Президента, пропозиції пленуму НСЖУ до нового прем’єра зняти з посади Зураба Аласанію, то ніби черговий шум не надто й чіпляє. Проте мене не тільки як журналіста, але як теж історика цікавить інше – чому в Україні до цього часу прийнято вважати, що запрошений ведучий чи топ-менеджер це краще ніж вітчизняний. Давайте пригадаємо, хто кому лікар, і чи насправді варто побиватися за свободою слова у варіанті Савіка Шустера чи Марії Столярової. Пам’ятаємо ми творця каналу «1+1» Олександра Роднянського, - чи поганий він створив продукт? Ні, навпаки, за його стандартами почали працювати більшість приватних станцій, а наші сусіди білоруси, які сміялися з того, що в Україні «негри на екрані говорять по-хохляцьки», може б тепер і були раді, щоб у них так хоч би білі заговорили по-білоруськи, та вже запізно. Роднянський поїхав до Москви і створив там конкурентоспроможний СТС. Працювали у Москві Віталій Портников і Володимир Федорін, але зрештою зробили свій вибір на користь України.

Натомість, що нам пропонував Шустер, який знаючи сім мов (литовську, російську, англійську, французьку, італійську, іврит і німецьку), українською програми так і не наважився вести. Ніна Краснова пригадує у Фейсбуку, коли на його першій прес-конференції запитала, чи цікавився він, як цей розпрекрасний канал, на якому він збирався попрацювати на демократію (ICTV), під час Помаранчевого Майдану мочив вустами Дмитра Кисельова Ющенка по-чорному? На це Савік їй нервово відповів, що не зобов’язаний слідкувати за тим, що де було раніше. Тобто визнав, що для нього важливі передусім гроші, а не демократія. Те, що згодом у студії з’являлися одіозні фігури на кшталт Затуліна, це лише підтверджує.

Коли зараз спікерка партії «Батьківщина» Марина Сорока стала на його захист, говорячи, що «собственно говоря, студия Савика Шустера была до сегодняшнего момента тем местом, куда могли прийти оппозиционные и провластные депутаты. Там "зажигались и гасли звезды" Именно на этой площадке рождались спикеры политических сил и, как следствие, входили потом в пятерки-десятки-двадцатки избирательных списков партий», то як мінімум лукавить двічі. Я особисто дуже добре пам’ятаю, коли програми Шустера творилися під рейтинг, підіймаючи зайвий раз теми мови, 9 травня тощо, куди запрошували політиків кардинального спектра від комуністів до свободівців, після «конструктивного діалогу» яких залишалася лише піна і бажання телевізор розбити. В останній рік правління Януковича свободівці там з’являлися в рамках плану на АП, за яким в другий тур президентських виборів мали вийти «двічі несудимий» і Олег Тягнибок. Саме під час цієї імітації політики, перенесення емоцій з залу ВР на вечірній телеефір формувалася ненависть до «злих бандерівців», яка вилилася згодом у цілком реальне кровопролиття.

Щодо ж «зірок, які запалювалися», то далеко не за безплатно. Юрій Макаров пише: «Свобода слова перейшла на комерційні засади. Заплатив – засвітився. Не заплатив – чекай, може, покличуть. Домовленості там різні, узгодження з АП... Це не таємниця, всі, хто в процесі, знають розцінки. Ну, може, не до гривні, але до кількості знаків перед комою точно». Перед останніми президентськими виборами по частоті відвідування програми ЮВТ можна було судити, що у неї там прописаний ледве не абонемент. За скільки, - подейкують що не за красиву косу, тож не дивно що «Батьківщина» так ринулась на його захист. Натомість якщо потрудитися і пригадати, як Шустер захоплювався пеньками Януковича, як підтакував театральній актрисі з Кіровограда під час телемосту з самодовільним ВФЯ, як просив прибрати з екрана недостатньо великий барометр підтримки того, що сказав незабутній Микола Янович, то чим це відрізняється від екс-продюсерки ІНТЕРА Столярової, якій не сподобалась «х..ня» на екрані?

А тепер давайте собі пригадаємо Сергія Дорофеєва, зірку-ведучого з Білорусі, якого запросили спершу на 5 канал, а потім він собі подрейфував далі, аж до Праги. Гадаю, про Україну він був подібної думки, як його земляк футболіст Артем Мілевський, котрому і мова була недошмиги, і гімн не такий. Де вони тепер? Чим від них відрізняється Савік, який до італійського та російського періоду свого життя додав український і називає себе «європейським» журналістом? Якби він завтра опинився в якійсь Русской Германии чи російськомовному ЗМІ в Ізраїлі, я би особисто не здивувався, - там панують перенесені із постсовка «норми», до розбудови і украплення яких в Україні Шустер долучився. Як написав оглядач газети «День» Іван Капсамун: «Шустер став жертвою тією системи політичного і журналістського простору, який він сам протягом багатьох років формував в Україні».

Тому я би не посипав голову попелом, а нагадав би один старий чумацький анекдот, коли два куми продали знічев’я по черзі один одному воли, умовою ж покупки було обов’язково з’їсти г..на того, хто продавав. Коли ж воли вернулися до першого хазяїна, куми перезирнулися і запитали один одного: «А навіщо ж ми того г..на наїлись?!»

Роман Кабачій Роман Кабачій , Публіцист, історик, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter