ГоловнаБлогиБлог Станіслава Шуха

Операція «Поребрик». Чи наважиться Путін розпочати широкомасштабну війну проти України?

Сьогоднішня агресивна риторика Кремля, нарощення військового контингенту на кордонах та посилення активності дій сепаратистів на Сході України свідчить про вперте небажання керівництва Російської Федерації зупинятись на досягнутому в ході Кримської кампанії. Але чи наважиться Путін перейти останню межу і розпочати повномасштабну війну проти України?

Фото: EPA/UPG

Вперше за роки незалежності Україна опинилась перед реальною загрозою початку повномасштабної війни на власній території, відкрита підготовча фаза якої вже кілька місяців триває в нашій державі. Після блискавичної окупації Криму, успішність реалізації якої здавалося б мала на тривалий час заспокоїти геополітичні апетити та амбіції Москви, очікуваного спокою не настало. Не зрозуміло, чи то смак легкої перемоги так задурманив вище керівництво Росії, чи то 26 тисяч квадратних кілометрів української землі виявилось замало для кремлівських лідерів, але одразу після захоплення АРК, російська сторона почала потужну кампанію по окупації Сходу та Півдня нашої держави… І це незважаючи на те, що для підняття власного рейтингу і відволікання уваги пересічних росіян від насущних внутрішньодержавних проблем, Путіну цілком би вистачило кримських здобутків. Крім цього стратегічні можливості Російської Федерації знаходяться практично на межі – економіка, виснажена неадекватними витратами на проведення Олімпіади в Сочі, потребує невідкладної реабілітації, а переведення загарбницького походу на материкову частину Україну тільки додасть колосального навантаження на економічний і, як наслідок, соціальний сектори. Якщо до цих внутрішніх загроз додати ще й наслідки міжнародних санкцій, то вийде, що путінські вибрики-поребрики обійдуться росіянам нереально дорого.

Незважаючи на такі неодмінні «перспективи» більшість росіян (якщо вірити тамтешнім соціологам, то це 74%) сліпо підтримує курс свого лідера і навіть готова терпіти негаразди справжньої війни аби тільки задовольнити великі геополітичні амбіції свого маленького президента.

Маючи таку потужну внутрішню підтримку більшості громадян своєї країни, яка до того ж посилюється щоденним інформаційним бомбардуванням, Путін продовжуватиме свій «визвольний хрестовий похід», активно підтримуючи дії сепаратистів на території України.

При цьому, жодна негативна реакція світової спільноти, жодні санкції, жодні переговори на дипломатичному рівні вже не зможуть стримувати динамічне просування Москви вглиб материкової України. І за таких умов, єдиним ефективним на сьогодні сценарієм, який змусить Путіна відмовитись від ідеї відновлення Радянського Союзу в його колишніх кордонах, буде саме загроза розвитку повномасштабної війни за участю міжнародної спільноти. І хоча такий сценарій є зараз найменш ймовірним – жоден з гарантів безпеки української держави не демонструє особливого бажання виконувати свої гарантійні зобов’язання, в разі його реалізації наслідки для Російської Федерації будуть катастрофічними. При чому головний удар по Росії здійснюватиметься не ззовні і не потужними військовими силами, а зсередини, методом дестабілізації внутрішнього становища в країні, подібно до того, як рівно століття тому успішно реалізовувався план розвалу Російської Імперії.

Але навіть якщо Путіну вдасться успішно реалізувати план військового вторгнення, окупувати значну частину України, поставити тут свій маріонетковий режим і мінімізувати наслідки міжнародної реакції, то це не принесе жодного позитивного зрушення для Кремля, а, навпаки, може стати першим і останнім завоюванням новореінкарнованої імперії.

Зважаючи на це все, в найближчому майбутньому зовнішня політика Москви може реалізовуватись за трьома сценаріями:

1. відкрита військова конфронтація з Україною та подальша окупація більшої частини території нашої держави з столицею та найбільшими промисловими центрами включно;

2. окупація земель Східної та Південної України за уже відпрацьованим «кримським» сценарієм;

3. продовження підтримки сепаратистських рухів на Півдні та Сході держави, а також диверсійна діяльність по всій території України з метою дестабілізації життя в державі та унеможливлення її подальшого розвитку. Створенням на території нашої країни аморфних псевдодержавних утворень, на зразок тих, які існують в Сомалі.

Побачити Київ і померти…

Перший і найбільш катастрофічний сценарій є зараз малоймовірним, оскільки матиме надзвичайно негативні наслідки для Кремля. Варто враховувати, що легка перемога, смак якої вдалось відчути росіянам в Криму, навряд чи буде такою на материковій частині Україні. Навіть попри багатократну перевагу в чисельності, підготовці та боєздатності армій російській стороні не вдасться уникнути численних втрат, без яких вона в столицю України увійти не зможе. Це суттєво знизить патріотичний запал значної частини тих, які сьогодні підтримують військове вторгнення в Україну…

Крім того військова кампанія на території України неодмінно призведе до інфраструктурного колапсу – жоден газо- чи нафтопровід, жодна залізнична колія не буде працювати в звичному нормальному режимі. Все це ставить під загрозу можливість постачання головної стратегічної російської сировини в Європу. Як тільки таке постачання буде зірвано Росія втратить можливість утримувати бюджетну сферу, а це прямий шлях до голодних бунтів всередині країни. Такі бунти для Путіна страшніше всього ракетного арсеналу військ НАТО, оскільки від такої загрози не сховаєшся ні в глибокому бункері, ні за стінами Кремлівського палацу. Тому Кремль навряд чи наважиться зараз відкрито атакувати Україну – надто багато стримуючих факторів. Незважаючи на це, військовий контингент з кордонів російська сторона в жодному випадку не забиратиме, але така присутність необхідна радше для морального тиску на українську сторону та міжнародну спільноту, аніж для реального її застосування.

Кримські мотиви

Другий сценарій, на сьогоднішній день виглядає більш реалістично, хоча його реалізація в повному масштабі є також непосильною для Російської Федерації. Всі вже стали свідками, що фраза «Путин придет – порядок наведет…» виявилась абсолютно непрацюючою в Криму. Путін вже більше місяця як прийшов, зелених чоловічків привів, а очікуваних райських благ нема і не планується навіть в довгостроковій перспективі…

А Крим є тільки 1/8 частиною від тих територій, на які судячи з заяв президента РФ про імперську Новоросію (за версією ВВП це Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса), претендує Російська Федерація. 16 мільйонів чоловік це не забавка і в товарних поїздах їх нікуди не вивезеш і не розстріляєш – часи не ті. А тому, на неабияк полисівшу голову Путіна звалиться ще один тягар – прогодувати 16 мільйонів ротів на окупованій території, на якій в той момент буде процвітаюча економічна криза та орудуватимуть банди озброєних і вже неконтрольованих Генштабом ГРУ зелених чоловічків, яких ще вчора кисельовська пропаганда іменувала мирним населенням. І хоча сьогоднішній очільник Кремля полюбляє амбітні імперські проекти, все ж він навряд чи наважиться звалити на свої плечі такий тягар…

Divide et impera

Найбільш сприятливим з точки зору логіки для Російської Федерації є третій сценарій, при якому Кремль де-юре залишатиметься осторонь локальних конфліктів, які сам провокуватиме на Сході та Півдні України, але надаватиме постійну непряму підтримку дестабілізуючим силам в цих регіонах. Таким чином російська дипломатія збереже Москву від остаточної міжнародної ізоляції та на офіційному рівні буде демонструвати політику невтручання, яка водночас поєднуватиметься з постійною інформаційною та матеріально-технічною підтримкою воєнізованих сепаратистів на території України.

Беручи до уваги «успішність» української антитерористичної операції, яка увійде в підручники як одна з найбільш провальних спецоперацій за всю історію сучасності, можна з впевненістю сказати, що діючим сьогодні на території України бандам сепаратистів абсолютно нічого не загрожує. Більше того, динаміка розвитку подій та географія дій сепаратистських угруповань постійно розширюється, а це означає, що кожного дня на карті може з’являтися новий Краматорськ або Слов’янськ. Якщо найближчим часом правоохоронці не змінять свою тактику в боротьбі з сепаратистами, то вже навряд чи зможуть повернути контроль над даними містами. За таких умов на території Донбасу може з’явитися одразу кілька невизнаних «бананових» республік, які беззаперечно виконуватимуть волю Кремля і становитимуть серйозну загрозу для стабільного розвитку України. Крім того існування на території держави подібних утворень практично унеможливить подальшу євроінтеграцію України, оскільки жодна європейська країна не погодиться відкрити свої кордони для держави, в якій вільно існують бандитсько-піратські республіки, контрольовані Кремлем.

Судячи з усього, саме такого курсу будуть придержуватись в Москві, уникаючи відкритого воєнного протистояння, але при цьому постійно підтримуючи градус напруги та максимально дестабілізуючи ситуацію в країні, особливо напередодні президентських виборів.

Станіслав Шух Станіслав Шух , Журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter