«Із смертю Івана нам немов вирвали частину серця…»

«Він був чесним, справедливим та добрим чоловіком. Завжди старався допомагати людям, ніколи не думаючи, яку вигоду зможе з того мати. Був найкращим чоловіком і батьком. І часом, мені здається, що таких як він більше немає», - розповідає, згадуючи про свого загиблого чоловіка, добровольця Івана Сидора, дружина Зоряна.

Майбутнє подружжя були знайомі один з одним ще з дитинства. Іван був братом Зоряниної подруги. Разом, молоді почали бути з юності, коли хлопець повернувся з армії. «Пам’ятаю, Іван запросив мене на танець. Тоді у нас було в селі свято і він приїхав у відпустку з строкової служби. Потім проводив мене додому, ми багато говорили і закохались. А після чотирьох років зустрічань - одружились», - розповідає Зоряна.Після весілля, молода сім’я жила у батьків чоловіка та поступово добудовувала будинок, що колись звели батьки Зоряни. А через рік у них народилась донечка - Марічка. «Для Івана діти були головним у житті. Він її любив понад усе на світі. Колисав, бавив, старався мене звільнити від усієї хатньої роботи. Можу сміливо говорити, що він був найкращим батьком», - каже жінка. А через вісім років, подружжя раділо появі другої дитини – сина Захарія. Зоряна розповідає, що Іван навчив дітей любові: до природи, оточуючих. «Завжди говорив, що не важливо скільки грошей ми дамо дітям, а головне, щоб вони виросли добрими людьми», - каже жінка.

Іван Сидор працював у підрозділі транспортної міліції на залізничному вузлі. За 20 років служби, мав безліч подяк та грамот, а ще – його дуже поважали односельці і якщо в когось щось траплялося, Іван завжди намагався допомогти. За ці якості громада обрала його депутатом сільради. «Мій чоловік завжди прибирав сміття на своєму окрузі, здійснював благоустрій. По сусідству, жила бідна багатодітна родина, тож Іванове рішення було взяти її під опіку. Ми носили їм їжу, дрова. А коли у нашому селі знайшли померлого чоловіка, який вже три дні пролежав на вулиці і нікому не було до того діла, Іван першим зголосився і відвіз тіло небіжчика до моргу», - пригадує дружина загиблого.

Одним з хобі Івана Сидора було полювання та риболовля. В Мостиському районі, що на Львівщині є ціла традиція, присвячена відкриттю сезону. Тож чоловік з дружиною і дітьми завжди відвідували такі заходи.

З початком АТО, Іван Сидор всі зусилля і вільний час спрямовував для допомоги мобілізованим. «Наше село було якраз тим населеним пунктом, з якого військові, які пройшли навчання і злагодження на Яворівському полігоні, відправлялись на Схід. Тож ми з чоловіком годували наших хлопців, збирали для них гроші, підтримували», - розповідає Зоряна.

Але довго знаходитись вдома, хай навіть і займаючись волонтерством і допомогою, Іван не міг. Жінка пригадує, що він постійно їй казав, що має їхати на війну, адже всі чоловіки вже були, або поїхали на Схід, а йому соромно тут сидіти. Але для цього, Іванові довелося перейти на службу в спеціальний підрозділ МВС «Грифон» і добровольцем вирушити на Схід. Чоловік пробув у зоні АТО лише 5 днів і трагічно загинув. «Він прибув у Краматорськ (місце дислокації) у неділю і був радісним, єдине, що просив мене нікому не казати, що його поставили на кухню, бо дуже того соромився. А вже у понеділок Іван був дуже сумним, казав, що поки ще терпить цих «амбалів». Коли я в нього запитала хто це, відповів що керівництво. І востаннє ми з ним говорили у середу. Він тільки встиг запитати мене про дітей чи все добре, і сказав, що довго говорити не може, бо прийде керівництво і буде чіплятися», - згадує Зоряна.

Увечері наступного дня жінка дізналася, що Івана вже немає в живих. «Я була на роботі, зателефонувала Марічці, а донька плаче. Я питаю, що трапилося, а вона розповіла, що прийшла її подруга по сусідству і розповіла, що з нашим татом щось сталось», - стримуючи сльози говорить дружина загиблого. Експертиза показала, що Іван Сидор загинув внаслідок вогнепального поранення легені. Нині триває розслідування інциденту, адже сталося це у місці дислокації частини, де проходив службу Іван.

«Нам, ніби вирвали частину серця. Життя перевернулося з ніг на голову. Я звільнилася з роботи, бо треба пильнувати сина, він хворіє і потребує уваги і догляду. Дуже тепер важко», - говорить дружина загиблого.

Зараз Зоряна Сидор разом з 16-річною Марічкою та 9-річним Захарком живуть у будинку, який відбудовував Іван. Хату потрібно утеплювати та змінити старі перекриття. Родині виділили невелику допомогу з обласного бюджету, а від держави допомоги не надходило, адже ще триває розслідування обставин загибелі Івана Сидора. Марічка і Захарко дуже сумують за своїм татком і часто про нього згадують. Вони знають, що вже ніколи не зможуть його побачити і обійняти. Допоможіть цим діткам мужнього чоловіка знову почати відчувати життя.

СИДОР ЗОРЯНА ВОЛОДИМИРІВНА ZORIANA SYDOR 4188370027100190 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter