Десантура не помирає. Вона повертається на небо

Віктор та Ірина познайомилися на День ВДВ у Миколаєві. – Вітя мене відразу підкорив своєю доброю посмішкою, – згадує дружина загиблого Героя АТО Ірина. – Це те почуття, коли розумієш, що чекала людину все життя.

За декілька місяців, вони вже жили разом, знявши у Миколаєві затишну квартирку. Віктор – вчитель фізичної культури за фахом, захоплювався футболом, легкою атлетикою. Після укладання контракту із ЗСУ, служив у складі миротворчого контингенту у ряді гарячих точок: Косово, Македонія, Хорватія, Ліберія.

Щоранку, коли Віктор був не на службі, він поцілунком будив Ірину, приносив чай з трояндочкою, зробленої з серветки. Вона й досі зберігаэ усі ці трояндочки. Кожна - це день, коли вони були разом. Коли він був поруч. Понад усе він любив дружину та донечку, але разом вони були зовсім мало – кликав обов’язок та Україна.

Із самого початку війни - з березня 2014 року, Віктор захищав цілісність Української держави, у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади. Стояв на кордоні з Кримом, коли існувала загроза вторгнення з півострова, Боронив Піски, ДАП, горів у БТРі під Савур-Могилою та витягав своїх під мінометним вогнем.

З війни, у відпустку Кіборг приїхав раз, коли його дружина народжувала. Під час пологів був з нею, тримав за руку. Два тижні не відходив від маленької донечки Лілії.

– Він нас з дочкою називав «мої манюньки», - розповідає Ірина. - Він високий, міцний, а я маленька. Дуже хотів, щоб першою була донечка, а потім, говорив, буде син, мріяв про пацана. Не встигли. Пам'ятаю, в один із днів його відпустки він подивився на мене і попросив: «Манюнька, ти мене відпусти, будь ласка, назад, там мої пацани. Як вони без мене? Мені там треба бути. Але скоро це закінчиться. Я повернуся і завжди буду з вами, - розповідає Ірина. Він поїхав. Це було в серпні...

В день його загибелі вони розмовляли по телефону. Він сказав: «Я скоро приїду у відпустку, почекай ще пару днів, і разом підемо з малою гуляти». Пообіцяв передзвонити вранці...».

Віктор був командиром взводу. Усі підлеглі були для нього братами. І це він довів своєю смертю. Коли, не вагаючись, накрив собою гранату заради порятунку інших. Під регулярними обстрілами ДАПу окупантами з "ГРАДу" , молодий командир ціною власного життя захистив бійців, прикривши їх своїм тілом.

Указом Президента України № 915/2014 від 4 грудня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Та десантура не помирає. Вона повертається на небо.

Півтора роки Лілія Ковальчук росте без батька. Ірина міцно береже у своїй пам’яті спогади про чоловіка – героя. Завдяки своїй силі волі, вона не дає горю зламати їх життя.

Підопічні благодійної платформи «Люди допомагають людям» Ірина та маленька Лілія потребують нашої уваги і допомоги. Ірина не працює, адже догляд за маленькою донечкою потребує максимум часу. Але існує нагальна потреба у коштах. Памперси, дитяче харчування, ліки, одяг та дитяче взуття. Молода вдова живе з батьками. Адже те житло, яке вони мають – голі стіни без ремонту. І на закінчення цього ремонту, поки що немає грошей. Але разом ми їх обов’язково знайдемо. Долучайтеся до нашої платформи, щоб разом допомогти родині Ковальчуків.

Номер карткового рахунку №1043436200

КОВАЛЬЧУК ІРИНА СЕРГІЇВНА

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter