ГоловнаБлогиБлог Олени Задорожної

Вичавити в собі пана або ще раз про «євробляхи»

Вичавити в собі раба – то тільки пів справи, декому необхідно вичавити з себе пана. Тож так і пробивається назовні постать літературного Пузиря, коли суспільство з чиновниками береться за обговорення теми так званих «блях».

Фото: Олена Задорожна

Пам’ятаєте, як в Україні намагалися закрити секонд-хенд з мотивацією різного спектру – від схем, за якими завозять бренди під виглядом вживаного одягу, до спроб нібито дбати про здоров’я українців і звісно ж про вітчизняного виробника.

Тоді у чиновників запитували, де люди можуть знайти дешеві і якісні речі вітчизняного виробника? В умовахнавіть нинішніх реалій 1000 гривень це не дешево, і 500 недешево, і 300 теж, особливо в контексті зарплат в 3-5 тис.грн. Маючи під боком «секонд» люди отримали доступ до добротного масс-класу з натуральних тканин і за справді доступними цінами – за ту ж тисячу гривень людина може накупити обнов на сезон.

«Секонд» водночас це не тільки про бідних, але й про раціональних. Бо очевидний вибір на користь 50 гривень за сорочку замість 500 магазинних. Також вживаний одяг це про стильних, бо тут є з чого вибрати, якщо ти знаєш, що тобі потрібно. І приємний бонус – не за всі гроші.

Саме тому в суспільстві почав наростати гул, вітчизняна текстильна промисловість отримала гнилих помідорів в свій бік і «реформатори» відступили. Чи надовго – покаже час, але зараз в них є значно цікавіші справи – потік закордонних авто.

Дивно, але в даному випадку аргументи ті ж самі – підтримка вітчизняного виробника і державних «штанів» через мита, які користувачі таких авто просто не платять. Водії апелюють: купуємо тому, що це вдвічі-втричі дешевше за те, що є на українському вторинному ринку. В той час, як посадовці артикулюють міфічними мільярдами недоотриманих зборів через ці автівки, люди на «бляхах» резонно зауважують, що зробивши адекватну і дешеву процедуру реєстрації, держава отримає нехай і менші, але реальні гроші. У відповідь – зачитування статей митного кодексу.

За великим рахунком, у чомусь подібна ситуація була і з валютними кредитами, але вона зачепила відносно невелику кількістю людей і була не сприйнята соціумом, бо кожна людина бачить подію через власну призму – реальну чи гіпотетичну. А суми коштів у валюті для пересічного громадянина були неосяжними і захмарними, тому тоді протестувальники виявилися скоріше ворогами, аніж такими ж знедоленими.

Абсолютно інша історія з секонд-хендами і євромашинами. Траплялося чути, що самі «гонщики», які виконують послугу з доставки та оформлення авто за кордоном, вмовляли своїх клієнтів додати на машину по 300-500 доларів, аби ті не купували відверте барахло, при тому, що сума виручки посередника не залежить від ціни машини. Для середньостатистичної людини, що працює, дві тисячі доларів цілком реальна та осяжна вартість (на підтвердження тому варто зайти в магазин побутової техніки і поспостерігати за динамікою покупок). Фактично це пара лед-телевізорів, діагоналлю 55 дюймів.

Тож люди спочатку обережно, а тоді вже більш впевнено почали ставати на проторену стежку нерозмитнених автівок, які до речі, законно не можна завезти в країну, бо більшість цих машин мають 10-15-20 років, тоді як дозволені до оформлення автівки за стандартом «Євро-5», тобто не старші 2010 року випуску. 

Власне, сьогодні питання набуває критичних масштабів: облік ввезених авто – приблизний, резонанс – шалений. Водії гуртуються в організації і приносять Верховній Раді та Кабміну своє бачення вирішення питання. Соціум знову розколовся на тих, хто за і проти. Зокрема, серед тих хто проти, можна почути думку: «я купив машину законно і задорого, а якщо відкрити цей ринок, вона одразу ж подешевшає наполовину і я втрачу кошти». Їм апелюють, що напевно в такій самій ситуації опинилися власники віз, за які було сплачено кошти до того, як почав діяти безвізовий режим, відносно тих, хто одразу ж оформив біометричний паспорт.

Але, мені здається, що це тільки зовнішні чинники, а проблема криється глибше, в площині психології і невмінні визнавати рівним собі того, хто перебуває на іншому рівні соціального ланцюжка. Ця тенденція взамозворотня, що виражається в узагальненнях на кшталт «та вони на цих джипах на правила не зважають, їм закон не писаний», або «ці «бляхери» тікають з місця ДТП і кидають машини, а ще вони є злочинцями бо ухиляються від сплати податків».

Власне на лице колапс «ми і вони». І жоден закон не врегулює це питання, доки верхи не опустяться до розуміння причин, що стало передумовою такої ситуації, а низи не побачать людські обличчя цих верхів, які по суті виявилися заручниками ситуації, що склалась. Коли зникне риторика з одного боку «вони їздять по наших дорогах» та з іншого - «вони там в кабінетах нічого не роблять». 

Німецький споживчий кошик
Німецький споживчий кошик

Пам’ятається ще з часів школи, коли в класах були неформальні групи «елітних» дітей з відповідним позиціонуванням, з медалями у фіналі, з тезою «я працюю на цих дітей, а решта класу хай якось слухає». Минув час, хто пригадає таких своїх однокласників? Де вони, які їхні досягнення підтверджують чи перекреслюють їхню шкільну вибраність?

Зрештою, рух до Європи і стопориться на таких ситуаціях, коли логічного обгрунтування колосального спротиву з боку посадовців, як такого, немає. У кожній країні, яка здійснювала свій «квантовий» стрибок з одного устрою в інший, були певні перехідні етапи, в тому числі були моменти в стилі «оце ми зараз обнуляємо, беремо до уваги і йдемо далі із поправкою на це». Сьогодні нам говорять у якості прикладу про досвід Сингапуру, але це приблизно так, як робітницю зразка 1861 року, одразу після відміни панщини, привезти на показ сільгосптехніки до «Експоцентру». І вершиною цинізму виглядає фраза «це не соціальне питання» по відношенню до доступного розмитнення авто. Але від цього (в тому числі), напряму залежить, чи будуть жити наші села? У польських Бещадах вздовж гірської траси «натикано» сіл, де живе по 300-500 мешканців. В кожному дворі по пару машин. Люди вільні в рухові до лікарні, гміни, і вони не протестують з вимогою залишити в селі фельдшерку, бо можуть за 20-30 хвилин доїхати до повноцінної лікарні.

А тим часом у німецькому споживчому кошику аж 45 євро щомісяця передбачено на культурне збагачення і саморозвиток людини, тоді як український соцстандарт міряє потреби кількістю трусів на рік і пальт на десятиліття. Соціальне - це не значить виживати на межі, це значить мати під ногами грунт, на який можна спертися, щоби стати сильнішим. «Голі і босі» - це ненормально, а автомобіль вже давно не розкіш.

Олена Задорожна Олена Задорожна , Журналіст, волонтер
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter