ГоловнаБлогиБлог Олександра Рудоманова

Тростянець — місто цукрозаводчика

Тростянець має багато пам'яток історії та архітектури, які були занедбані в радянські часи та відреставровані вже під час незалежної України. Тростянець офіційно заснований у 1660 році, а назву взято від річки, що протікала поруч, — Тростянки. Сама річка зміліла та остаточно зникла в 1822 році, але на гербі міста намальовано три очеретини – як згадка про цю річку.

Фото: Александр Рудоманов

У 1874 році Тростянець придбав великий цукрозаводчик Леопольд Кеніґ. В садибі, де жив Кеніґ, зараз знаходиться краєзнавчий музей. У 1940 році Тростянцю надано адміністративний статус міста.

Також в Тростянці знаходиться станція Смородине, від якої можна доїхати в тупикові гілки Південної залізниці: Охтирку, Лебедин, Вирінський завод. Станція знаходиться на залізничній гілці Ворожба-Харків, що збудована у 19 столітті. В 1877 році добудували локомотивне депо Смородино та закупили 12 паровозів. Паровози вже змінили дизелі, а от депо як працювало, так працює і донині. Приміські ділянки Смородино обслуговують плацкартні вагони під ЦМВ та польські рейкові автобуси “Песа” .

Фото: Александр Рудоманов

Це була коротка історична екскурсія міста. Все місто можна обійти десь за дві години, за які можна зайти ще в музей і подивитись на експонати.

Я з самого ранку приїхав на станцію Смородине на поїзді Київ-Лисичанськ, в якому їхало трохи зайців. Плани подорожі були наступними: за день встигнути обійти Тростянець, далі поїхати на рейковому автобусі в Лебедин та обійти його, а вже звідти поїхати на Київ. Вперед, подивимось на Тростянець разом!

З поїзда пасажирів зустрічає залізничний вокзал, який побудували у 1982 році:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Вирушивши від вокзалу в темноту, адже сонце ще не планувало сходити, я направився до Вознесенської церкви, що знаходиться майже на окраїні міста. Через все місто пролягає траса Суми-Охтирка, яка і веде мене повз багато цікавих споруд.

По дорозі мені зустрівся симпатичний Будинок Праці. До речі, для Сумської області будинки праці у містах здаються аналогічними:

Фото: Александр Рудоманов

За Будинком Праці розташувався відділок поліції. Відмотав термін, відмітився у РУВС і пішов в будинок праці шукати роботу. Наче логічно:

Фото: Александр Рудоманов

Майже навпроти у деревах розташувалась міськрада:

Фото: Александр Рудоманов

Ух ти, у місті навіть є готель:

Фото: Александр Рудоманов

В центрі міста трапляються як симпатичні магазинчики, так і стандартні, з нецікавою архітектурою:

Фото: Александр Рудоманов

В центрі міста розташована невеличка площа та колишній будинок культури, який зараз є супермаркетом та кінотеатром:

Фото: Александр Рудоманов

Мрачнуватий центр міста о сьомій ранку:

Фото: Александр Рудоманов

Пройшовши ще метрів з триста, я нарешті побачив Вознесенську церкву:

Фото: Александр Рудоманов

Пожежна частина стоїть в очікуванні нових викликів та пожеж:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Напроти пожежної частини розташована колишня волоська школа, в якій проживав Микола Хвильовий та навчався поет Татаренко Леонід. Зараз це Тростянецька спеціалізована школа:

Фото: Александр Рудоманов

Майже на виїзді з міста в сторону Охтирки стоїть Вознесенська церква. Побудована з 1905 по 1913 рік за кошти місцевих жителів та фірми “Л.Є.Кенінґ та спадкоємці” за проектом архітектора Є. Бекетова та в русько-візантійському стилі :

40-метрова дзвіниця зроблена народними майстрами-каменярами:

 

Фото: Александр Рудоманов

Поруч з церквою розташований парк з пам'ятниками голодомору, воїнам АТО, афганцям та бійцям червоної армії:

Ну що, ж тепер до “Круглого двору” - пам'ятки архітектури 18-го століття!

Десь продали вже занедбану хату:

Фото: Александр Рудоманов

Десь живуть в хатках:

По дорозі розташований центр соціальної зайнятості в цікавому будиночку:

Фото: Александр Рудоманов

Та вже непрацююча котельня:

Фото: Александр Рудоманов

Ух ти, тут навіть є багатоповерхівки:

Фото: Александр Рудоманов

Знову проходжу через центр, який виглядає вже не так похмуро, як годину тому:

Фото: Александр Рудоманов

І попадаю в міський парк, де стоїть пам'ятник Чайковському, який в 1864 році в Тростянці написав свій перший симфонічний твір — увертюру до “Грози”:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Міський парк виглядає доволі таки симпатично через велику кількість дерев’яних скульптур:

Прогулявшись парком, я вже збирався виходити з нього, але мене чекало випробування. По середині дороги розташована велика калюжа. Що ж робити? Правильно, обходити її по багнюці:

Фото: Александр Рудоманов

Напроти парку розташований палац дітей та юнацтва, вже з демонтованою пам'ятною дошкою:

Фото: Александр Рудоманов

Трошки далі по вулиці Миру розташувався пам'ятник Тарасу Шевченку з історичною довідкою:

Нарешті я доходжу до “Круглого двору“ - пам'ятки архітектури 18го століття. “Круглий двір” збудувався в 1749 році, як укріплення від набігів кримських татар. До 1820 року належав до помістя Надарсжинських, згодом він перейшов у власність Голіциних та перетворився на аналог Колізею, де постійно проходили усі міські розважальні події. У 20 столітті “Круглий двір” використовувався для житла людей, після чого як склад. Нині ця споруда має статус пам'ятки архітектури і її навіть ремонтували, але недовго, бо скінчились кошти.

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Напроти “Круглого двору” розташовується каплиця, яка встановлена в на згадку про Голодомор та військових, котрі загинули за незалежність України:

Фото: Александр Рудоманов

Поруч з “Круглим двором” Василь Голіцин збудував “Княжий палац”, який потім став садибою Л.Є. Кеніґа — власника цукрових заводів в тому числі і в Тростянці, які виготовляли близько 6% рафінаду в Російській імперії. В садибі в 1864 році гостював Петро Ілліч Чайковський. Зараз в садибі знаходиться Краєзнавчий музей, який працює з 9ї години:

Поруч з садибою розташувалась альтанка на березі Боромлі та парк, в якому часто любив гуляти Чайковський:

Також тут розташована симпатична алейка закоханих:

Фото: Александр Рудоманов

Але от чорт, знову калюжі. Мабуть місцеві жителі люблять сидіти та гуляти калюжами в парках:

Фото: Александр Рудоманов

Розуміючи, що до відправлення приміського поїзда на Лебедин у мене мало часу, я вирішую не йти на лісозаготівельну фабрику (на карті буде позначена), а йду в сторону вокзалу.

Поблизу садиби Кеніґа стоїть найстаріша споруда міста - Благовіщенська церква, яка будувалася з 1744 по 1750 рік у стилі раннього класицизму з елементами бароко:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Трохи далі стоїть занедбаний, але доволі таки масштабний Вальцевий млин Л. Кеніґа, в якому зараз складські приміщення:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Вже біля залізничного вокзалу розташований автовокзал:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Та симпатична привокзальна площа з пам'ятником у вигляді танка:

Фото: Александр Рудоманов

Біля депо Смородино застиг симпатичний паровоз:

Фото: Александр Рудоманов

А на самому вокзалі вже чекав пасажирів приміських поїздів польський поїзд “Песа”:

Фото: Александр Рудоманов

Інформаційне табло на вокзалі виконано у старому стилі. Або просто полускалось від часу:

Фото: Александр Рудоманов

Як виїхати з міста поїздами:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Та які залізничні гілки є поруч:

Фото: Александр Рудоманов

Сам я сідаю в поїзд до Лебедина і відправляюся туди!

Доїхати до Смородине можна поїздами з Києва, Харкова, Сум.

Та приміськими поїздами з Ворожби, Люботина, Сум.

Назад доїхати можна так само легко і спокійно :)

Любіть Україну та подорожуйте залізницею!

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter