“Росіяни не дотримались слова офіцера, а ми дотримались”

Майже рік тому окупанти о 4 ранку розпочали штурм бази феодосійського батальйону морської піхоти, який вже готувався виходити на материкову частину України, пробувши в осаді росіян місяць. Штурм проходив в умовах, коли морські піхотинці цього не чекали, адже на рівні держав було домовлення про вихід військових на материк. Я вирішив поговорити з одним із свідків тих подій, який попросив не називати його ім”я. Зараз він воює на сході України проти російських окупантів. Далі переказ від його імені.

Фото: Страница на vk.com Серегея Руденко

З першого дня окупації росіянами Криму до військових України була вимога здати зброю і перейти на бік окупантів в ультимативній формі. Ця вимога транслювалась від росіян та місцевої влади, котра також перейшла на бік окупантів. Серед постійний “трансляторів” - заступник командувача південного військового округу РФ, а такеож командувач берегових військ Чорноморського флоту Остриков.

Розмови йшли в тренді того, що Крим — окрема амідністративна одиниця, яка не входить до України, і якщо ми не здамо зброю — почнеться “штурм”.

Під словом “штурм”, ми розуміли декілька варіантів розвитку подій. Одним з найбільш можливих варіантів був такий: до нашої частини підійдуть цивільні люди, серед яких будуть переодягнені в цивільний одяг військові РФ, і здійснять несанкціонований прохід до військової частини.

Ми запросили до своєї частини представників міської влади, ветеранські організації, пресу. Зробили те, що на нашу думку треба було робити. Зустрілись з мером, з організаціями, також на зустріч прийшли представники російських підрозділів.

Вимога до нас була та сама: здати зброю на склади.

Зі сторони опонентів постійно лунало “Ми вас боїмося. Крим - це не Україна. Ви - окупанти”.

Ми запевнили міськвладу, що ми не будемо чинити будь-які силові дії проти мирного населення. І це було наше слово, слово морської піхоти.

Міська влада та громадські організації на словах нам повірили.

Росіянам ми сказали: “Хлопці, поводьтеся адекватно ситуації. Якщо ви до нас полізете, то від нас буде адекватна реакція.”

Фото: Макс Левин

501 феодосійський батальйон морської піхоти тримав осаду місяць. Були проведені загальні збори, на яких було визначено, що ми будемо стояти до останнього матросу у випадку застосування до нас сили. Рішення було колективне - ми будемо стояти за свою частину, за свій прапор та за Україну до останнього матроса.

Під час осади особовий склад знаходився на території батальону та відчував на собі психологічний тиск окупантів сприводу здачі зброї і зраду присяги. Зброя у нас була зарядженна протягом всього місяця. На озброєнні батальону була стрілецька зброя та БТРи.

За день до штурму, 23 березня, ми здали зброю у ставниці, після отримання гарантій та запевнень з боку російської сторони та домовленостей на державному рівні між Росією та Україною про вихід морської піхоти на територію материкової України. Єдине що, вирішувалось останні дні - питання, на якій саме техніці ми вийдемо — броньованій чи колісній.Команду на вихід отримував командир офіційно, і російська сторона підтверджувала, що ми безперешкодно вийдемо на техніці.

Ми знали майже всіх, хто оточував нашу частину. То були хлопці 810 бригади МП РФ. Були особисті контакти, бо підтримували зв`язок під час навчань, парадів. Генерал, який очолював, котролював штурм, займався підготовкою до парадів. Озброєння у росіян було сучасне озброєння РФ. Автомати нових зразків, нічніки, каліматори.

Штурм.

Навколо нас знаходився тоді десантно-штурмовий батальон МП, близько 25 БТР, декілька танків, також в місті окупанти поставили батарею БМ-21 ("Град"), котра була спрямована на територію нашої частини. Ця інформація (з приводу БМ -21) з`явилась у нас трошки пізніше. Якщо є зброя, то скоріше за все вона була готова до застосовування у випадку збройного опору.

На момент штурму особовий склад знаходився у приміщеннях без засобів захисту. Для отримання зброї потрібен час і саме головне — команда, котра повинна надійти від командира. А наш командир мав чіткі вказівки керівництва не застосовувати зброю.

Також особовий склад знаходився в штатному режимі, бо було домовлено на державному рівні вже про наш від'їзд на територію материкової України.

Фото: Страница на vk.com Серегея Руденко

Приблизно о 4 ранку окупанти почали заходити з трьох сторін: парк і два КПП. Одна одиниця техніки перевернулась.

В повітрі було декілька гелікоптерів. Двоє зависали в повітрі над частиною, двоє гелікоптерів здійснювало прикриття і ще на одному було керівництво операціїєю.

Сама операція здійснювалась силами загонів ССО РФ.

Особовий склад знаходився в горизонтальному положенні, була 4 година ранку, службу несла лише чергова частина зі штатним озброєнням: штик ножі і пістолет.

Фактично використовуючи броньовану техніку, росіяни здійснили проломи в огорожі вйськової частини, через які ввійшли спецпризначенці, після чого почалось закидування військової частини гранатами зі сльозоточивим газом та роботою снайперв по верху будівлі.

Особовий склад почав одягатись, в т.ч. протигази. Ми забарикадувались у приміщенні.

Командир вивів жінок-військослужбовців з вузла зв`язку, щоб вони на потрапили під вогонь.

Після того, як все затихло, мене та командира завантажили та відвезли на військовий аеродром, після чого доставили на територію Севастополя. Через три дня нас було передано предстваниками ВМФ РФ представникам СБУ.

Я зрозумів, що нас обманули. Росіяни не дотримались слова офіцера, а ми дотримались, виконавши всі домовленості.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter