Секрет їхнього успіху. Чому набирає рейтинг Опозиційний блок?

Останні соціологічні опитування мали б стати холодним душем для українського істеблішменту. Маю на увазі зростаючу популярність Опозиційного блоку (читай: Партії регіонів), який за різними даними посідає 1-2 місце у рейтингу привабливості політсил. Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська (остання – меншою мірою) області є особливо вразливими перед «шармом» колишніх регіоналів. Саме там підупалій партії Януковича нарощують м’язи. Чому так відбувається?

Фото: Александр Ратушняк

Я не буду зараз казати про те, що в усьому винна влада. Хоча це також має місце. Цей блог не про «зраду», цей блог про проблему, яку слід усвідомити. А проблема полягає в тому, що прорегіональні сили не просто готові до реваншу, вони вже ступили на «реваншистську» тропу. І схід України – як і у 2004, і у 2010-му – лишається тим самим плацдармом, звідки вони почнуть свій наступ. Слід розібратися, що, власне, «не так» з українським Сходом?

Уявімо собі маленьке провінційне містечко, скажімо, на Запоріжжі. Середньостатистичну родину. Кабельного телебачення нема, є стандартний набір каналів – Перший Національний, «Ера», «Інтер», «1+1», пара-трійка місцевих «віщателів». Це до питання про шляхи отримання інформації (Інтернет-ресурси та друковану пресу до уваги не беремо, їхній вплив у таких містечках мінімальний). Альтернативою цим джерелам є місцеві чиновники, котрі говорять з обивателем, апелюючи до шлунку: при Януковичі холодильник і гаманець були повнішими, чи не так? При старій владі жилося легше, еге ж? І так далі – все це в стилі «ну, що, синку, помогли тобі твої ляхи?».

Жодних громадських рухів. Жодного свідомого ядра, яке прагне змін, а не тупцювання по колу. Жодних свіжих ідей. Диктат хліба насущного. Саме так виглядає провінційний Схід. І подобається це комусь чи ні, але провінційний Захід є таки дещо інакшим. Хоча б – близькістю до Європи, яка вже пропонує певну альтернативу. Близькістю до європейських медіа. До інакших стандартів життя. До відмови від всюдисущого «совка». Отож, саме Сходу слід було б приділяти більшу увагу, аніж, можливо, будь-якому іншому регіону. Як «проблемній» дитині в родині приділяють більшу увагу, аніж її «благополучним» братам та сестрам.

Я зумисне не згадую війну. Не згадую донецькій сепаратизм. Я зумисне обрав прикладом сусіднє Запоріжжя, яке, втім, – ментально та настроєво – мало чим відрізняється від української частини Донеччини. Там теж домінує Партія регіонів (під якою вивіскою вона зараз – байдуже), і це також одна дуже суттєва відмінність і від заходу, і від центру з північчю: слід дуже чітко усвідомити, що на Сході – і на виборних посадах, і у виконавчій владі панують прихильники все тієї ж «регіональної» ідеології.

Візьміть склад будь-якої районної ради. Візьміть склад обласної адміністрації. Проаналізуйте персоналії. Знайдіть 10 відмінностей між «було при Януковичі» і «стало тепер». Повірте, шукати їх ви будете дуже довго. Що стосується виборних чиновників, то тут претензії, звичайно, – до місцевого електорату: мають те, що самі ж й обрали. Однак обрали вони «це», бо й вибору, по суті, іншого не було.

Ось тут ми й підходимо до коріння проблеми: до вибору. Ми не змусимо «східняків» любити Юлю чи Ляшка, чи Порошенка, чи Садового, чи Саакашвілі з Сакварелідзе, чи Найема з Лещенком. Тим паче не змусимо любити Яроша або Тягнибока. Але можна спробувати хоча б розлюбити Януковича і його посіпак. «Спробувати» – слово ключове, але навіть й до спроб ніхто особливо не вдається.

Ми можемо з легкістю уявити політика першого ешелону в Одесі чи у Львові, в Полтаві чи Дніпрі. А чи багато «топових» публічних персон побувало останнім часом у Маріуполі? А не топових, а просто впізнаваних? Що вони показали за останні два роки своєму потенційному електорату? Чим допомогли? Які ідеї донесли? Яку правду відкрили? На що загітували, надихнули, в чому переконали? Ні на що? То чого ви всі чекаєте від дострокових парламентських виборів? Велику фракцію Опоблоку як стрижень майбутньої парламентської більшості?

Пораховано, що склад нинішньої Ради відрізняється від попередньої на 56%. Так, між 2012-м та 2014-м парламент «схуд» на Партію регіонів і наростив представництво інших фракцій. Але такий фітнес мало чого вартий, якщо всі скинуті після Революції «калорії» повернуться знову – вже у вигляді Опоблоку. Той зробить вигляд, що почув Донбас. Донбас (чи то пак Схід) зробить вигляд, що задоволений. Україна зробить вигляд, що провела вибори і «перезавантажила» Раду. І так триватиме до безкінечності.

Доки політики не зрозуміють, що Схід потребує масованої атаки – передусім, інформаційної та ідеологічної. І діалогу. Не почути Схід треба, а змусити слухати. Пробитися крізь закриті двері та глухі мури. Так, це непросто. Більшість мажоритарних депутатів віддають перевагу тому, аби балотуватися на власній малій батьківщині – за принципом «де родився, там й згодився». А ти спробуй-но, друже, перемогти на Сході. Там, де у місцевих князьків в руках весь адмінресурс. І місцеві медіа з їхньої джинсою, які «порвуть» непроханого гостя чорним піаром. Некомфортно? Ще б пак. Страшно? Отож.

Тоді давайте залишимо все, як є. Законсервуємо Схід. Хай там довіку править Регіональна народна республіка. Хай довіку голова райради доводиться кумом прокурору, сватом головному міліціонеру і товаришем по чарці головреду місцевих «Вістей». Давайте нічого не робити, і начхати на реванші, перевибори і подолання минулого. Ми цього хочемо?...

Так, у нас є одна вельми непроста частина країни. Навмисне не вживаю слово «регіон», котре, здається вже увібрало в себе весь можливий негатив. І ця сама непроста частина – досі в руках внутрішніх окупантів. Назвемо це так. Окупантів ментальних. Можливо, на тлі справжньої окупації, котру переживає Крим і частина Донецької та Луганської областей, засилля Опоблоку на Сході скидається на дрібницю. Але це не дрібниця.

Це та, даруйте на слові, зараза, через яку хворіє весь організм. Вилучити її не можна, але можна лікувати. Поступово. Не відразу. Але полегшення має настати. Коли перехворіємо Опоблоком, нам неодмінно стане легше. Але «протизапальне» слід приймати вже зараз.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter