Наступні трансформації на ринку фінансових послуг незабаром мають торкнутися небанківських установ, внаслідок чого вони отримають нову систему регулювання та контролю. Такий переділ ринку небанківських фінустанов може також закінчитися ліквідацією значної кількості його гравців із подальшим перерозподілом фінансових потоків у руки наближених до теперішньої влади осіб. Для цілісності та розуміння проведених метаморфоз, логічним завершенням має стати взяття під контроль системи, яка надає послуги з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єктів господарювання на їх достовірність та відповідність вимогам законів України, іншими словами переділ всього ринку недержавного фінансового контролю.
Останні декілька місяців професійне коло аудиторів, бухгалтерів та юристів бурхливо обговорює запропонований Міністерством фінансів України законопроект під назвою «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Презентуючи цей законопроект, заступник Міністра фінансів Макеєва зазначила, що метою реформи аудиторської діяльності є підвищення якості послуг, які мають відповідати європейським стандартам. Формальним підґрунтям для втручання держави в майже незалежний до цього ринок аудиторських послуг в Україні стала критика та звинувачення в непрофесіоналізмі практиків-аудиторів. У багатьох медійних ресурсах Макеєва та інші представники державних органів звинуватили аудиторів та орган, який відповідає за діяльність цих аудиторів – Аудиторську Палату України (далі АПУ), – в сучасній банківській кризі в країні, у банкрутстві значної кількості банків і втраті людьми своїх заощаджень. На їхню думку, саме АПУ, а не представники державного регулятора банківської діяльності (НБУ), не догледіли та не проконтролювали власників і керівництво банків, що були визнані неплатоспроможними. Взявши за основу твердження, що всі діючі члени АПУ – це пропалені фальсифікатори і корупціонери, метою яких є власне збагачення, а існуюча система регулювання аудиторської діяльності не в змозі протистояти таким викликам сьогодення, задля запобігання подібним ситуаціям у майбутньому, було вирішено на законодавчому рівні встановити за суб’єктами аудиторської діяльності, котрі надають свої послуги державному і великому приватному бізнесу (банки, страхові компанії, учасники фондових бірж, інвестиційні фонди і т.д.) жорсткий нагляд.
Наступним аргументом на користь нового закону, яким оперувала чиновниця Міністерства фінансів, були взяті Україною зобов’язання поступово наблизити своє законодавство до європейського. Зокрема, відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС, Україна зобов’язалася до 1 листопада 2017 року імплементувати положення Директиви 2006/43/ЄС «Про обов'язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності…» до національного законодавства. Для того, щоб новації відбувалися у контексті європейської інтеграції, Україна навіть попросила підтримки в Єврокомісії та Світового банку, аби ті виділили окремого експерта для допомоги в розробці законопроекту з реформи ринку аудиторських послуг. Таким експертом став Джон Хупер, старший експерт у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.
Благородна ідея європейців привести українську аудиторську галузь до цивілізованих стандартів була перекручена вітчизняними урядовцями та звелася до простого намагання створити узурпаторський орган, за допомогою якого можна повністю регулювати та контролювати ринок аудиторських послуг в Україні, виходячи з власних інтересів.
В більшості країнах Євросоюзу вже створені свої системи суспільного нагляду за аудиторами та аудиторськими фірмами у вигляді офіційних органів, які несуть відповідальність за проведення перевірок таких аудиторів. Керування такими органами здійснюють непрактикуючі особи, які обираються за процедурою незалежного та прозорого конкурсу серед кандидатів, які мають знання у сферах, що стосуються обов’язкового аудиту. Запропонована українська система суспільного нагляду над аудиторами повністю йде в розріз з європейською, оскільки у вітчизняній моделі відсутній один з головних принципів – прозорість та незалежність обрання членів Органу суспільного нагляду. Функція обрання перетворилась на функцію призначення чиновників державних відомств на керування системою нагляду.
Продовжуючи тему, пропонуємо більш детально зупинитися на самому законопроекті, на процесах, що передували його створенню та на його наслідках для учасників ринку в разі його прийняття.
Рада нагляду за аудиторською діяльністю
Як зазначалось раніше, представники Мінфіну вирішили реформувати ринок аудиторських послуг в Україні, перетворивши його на модель європейського ринку із запровадженням обов’язкового поняття «суспільний нагляд». Ось тільки як це зробити, чиновники міністерства зрозуміли по-своєму. Олена Макеєва, авторка цього законопроекту, не так давно була керуючим партнером аудиторської фірми «Аксьонова та партнери» (http://forum2.rnba.com.ua/elena-makeeva/), тому «аудиторську кухню» знає, як то кажуть, із середини. Правильно розставивши пріоритети, новий законопроект був виписаний таким чином, що він дозволить контролювати не тільки орган нагляду над тими, хто проводить аудити фінансової звітності ССІ, але й увесь аудит в Україні. Для цього запропоновано знівелювати повністю роль АПУ, створити орган нагляду, який буде підзвітний певними особами, а також закріпити за Мінфіном всі процеси, які прямо чи опосередковано пов’язані з аудиторською діяльністю.
Основну функцію регулювання всієї аудиторської діяльності в Україні (а не тільки тієї, що передбачає обов’язковий аудит, як це визначено нормами європейських директив), згідно з новим законопроектом, має прийняти на себе Рада з нагляду за аудиторською діяльністю, яка буде мати досить широкі повноваження.
Рада з нагляду буде уособлювати суспільний нагляд по-українські. Чому не по-європейськи? Бо статус органу суспільного нагляду Рада матиме лише на папері, оскільки 7 із 11-ти членів Ради будуть представниками органів державної влади, а 4 інших члени будуть обиратися на конкурсі Міністерством фінансів із числа непрактикуючих аудиторів. Дивує і справді обурює те, що структура, яка буде контролювати всіх аудиторів і аудиторські компанії України, називатиметься Органом суспільного нагляду і при цьому завуальовано буде повністю залежати від Міністерства фінансів. Цей факт суперечить тексту Директиви 2014/56/ЄС, адже у ній відсутня вимога щодо представництва в Органі суспільного нагляду більшості представників державних органів влади. У документі навпаки зазначено, що держава повинна впровадити незалежні та прозорі процедури вибору непрактикуючих осіб, які мають здійснювати керування цим органом нагляду, а не розмежовувати, кого призначати за рішенням керівника органу виконавчої влади, а кого за результатами прозорого конкурсу. Крім цього, склад Ради нагляду також буде затверджуватися Мінфіном, а Положення про Раду нагляду, перш ніж буде затверджене, погоджуватиметься тим же Мінфіном.
Комісія з атестації аудиторів
Але це не єдине, що верхівка Мінфіну вирішила замкнути на собі. У запропонованому Мінфіном законопроекті, атестація аудиторів (допуск до професії) буде здійснюватися Комісією з атестації. Комісія буде складатися як з представників державних органів, так і з професійних громадських організацій. На перший погляд у складі комісії немає нічого кримінального, ось тільки один момент: її голова, за посадою, має бути заступником керівника Мінфіну, а персональний склад самої комісії затверджує Міністр фінансів. У додаток до цього, регламент функціонування комісії також залишається на розгляд керівнику Мінфіну, оскільки Положення про комісію з атестації затверджується цим відомством. Така концентрація повноважень у руках керманичів одного державного органу легко дозволяє у разі призначення в склад комісії «неугодних» Мінфіну людей, не затверджувати її склад доти, доки не будуть обрані потрібні і правильні особи.
Крім регламенту функціонування комісії, Мінфін буде мати право затверджувати порядок складання іспитів, проходження стажування, підвищення кваліфікації та інші нормативні документи з питань допуску до професії аудитора та підвищення кваліфікації. А якщо хтось захоче поскаржитися на неправомірні дії комісії з атестації аудиторів, він зможе звернутися з цим питанням знову ж таки до Міністерства фінансів України.
Інспекція з контролю якості
Мінфін у своєму законопроекті створює Інспекцію з контролю якості, до компетенції якої буде відноситися ведення Реєстру всіх суб’єктів аудиторської діяльності. Очолювати Інспекцією буде виконавчий директор, який призначається керівником Міністерства фінансів, а отже головна функція Інспекції – контроль якості аудиторських послуг – також буде знаходитися під строгим наглядом вищих чиновників Мінфіну, оскільки порядок проведення перевірок з контролю якості затверджується цим відомством. Це особливо зручно у випадках, коли потрібно буде покарати неугодних і відсторонити їх від ринку. Для цього інспектор Інспекції з якості матиме можливість на свій власний розсуд визначати наявність чи відсутність порушень, за які на аудитора можуть бути накладені санкції у вигляді штрафів, виключення з Реєстру тощо.
У разі, якщо аудитор буде незадоволений діями інспекторів чи самої Інспекції, він зможе поскаржитися на це Раді з нагляду за аудиторською діяльністю, яка також завуальовано управляється і контролюється керманичами Мінфіну.
Таким чином, і Рада з нагляду за аудиторською діяльністю, і Інспекція з контролю якості, і Комісія з атестації аудиторів будуть підконтрольні чиновникам Міністерства фінансів, а отже ринок аудиторських послуг України втратить свою незалежність.
Окрім того, що новий законопроект практично нівелює будь-яку самостійність ринку аудиторських послуг в Україні, він створює умови для монополізації цієї сфери послуг в інтересах конкретних осіб і компаній. Пояснюємо чому.
Передуванню появи розробленого Міністерством фінансів законопроекту «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» було прийняття Постанови КМУ від 04.06.2015 № 390 «Деякі питання проведення аудиту суб’єктів господарювання державного сектору економіки» (далі Постанова
№ 390). Даним нормативним актом було визначено коло державних суб’єктів господарювання, які у будь-якому випадку зобов’язані закуповувати послуги проведення аудиту фінансової звітності. Раніше збиткові підприємства взагалі не мали права замовляти послуги аудиторів. Відтепер ця умова скасована, і керівник підприємства змушений буде замовляти недешеву послугу і проводити аудит, та ще й у тих аудиторських фірм, які відповідають певним критеріям. Для цього Урядом навіть була скасована гранична норма на закупівлю аудиторських послуг державними підприємствами в розмірі не більше 1,5 % від чистого прибутку, що було визначено Постановою КМУ від 19.11.2006 № 1673.
Такі державні підприємства поділили на дві групи, виділивши найбільш крупні з них, яких примусили проводити аудит фінансової звітності без встановлення обмежень щодо максимальної вартості при закупівлі таких послуг.
Таким чином, з прийняттям Постанови № 390 окремі аудиторські компанії в Україні отримали нових потенційних клієнтів із числа найбільших українських державних компаній зі значними фінансовими та матеріальними ресурсами, що дозволило збільшити ринок аудиторських послуг на суму понад 2,5 млрд грн, у підсумку піднявши рівень прибутків цих аудиторських фірм.
Тепер щодо критеріїв відбору аудиторських фірм для надання послуг з аудиту державним суб’єктам господарювання. Вимоги відбору настільки чітко підігнані під певний перелік аудиторських організацій на ринку України, що складається думка про намагання монополізувати цю сферу послуг в інтересах конкретних осіб і компаній. У критеріях фігурують цифри, що говорять не про необхідні для виконання аудиту великих державних компаній ресурси, а швидше про межі, які найближчим часом не зможуть подолати конкурентні фірми. Тут і вимоги до кількості працівників, що явно є надмірним для аудиту навіть у найбільших держкомпаніях, і вимоги щодо сертифікації співробітників за програмами, які просуваються в мережах «Великої четвірки», а не за програмами, які розвивалися в Україні за останні роки у рамках співпраці з іншими міжнародними структурами. Тому надавати аудиторські послуги держпідприємствам першої групи (з активами більше 2 млрд грн) на українському ринку зможуть лише 6 ключових компаній, в тому числі представники так званої «Великої четвірки».
З групою менших підприємств зможуть працювати лише 14 аудиторських фірм, що становить менш ніж 1% загальної кількості учасників ринку.
Отже, напрошується висновок, що задля встановлення контролю над усіма учасниками ринку аудиторських послуг в України спочатку була створена Постанова КМУ № 390 «Деякі питання проведення аудиту суб’єктів господарювання державного сектору економіки», а згодом і новий законопроект «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Зроблено це було під егідою євроінтеграційних тенденцій в суспільстві, і для нібито задоволення вимоги взяти під жорсткий контроль всіх надавачів аудиторських послуг, особливо тих, які продають свої послуги великому, і необов’язково державному, бізнесу.
Так, європейські стандарти чітко вимагають встановлення суспільного нагляду за аудиторами, котрі висловлюють думку про достовірність фінансової звітності суб’єктів суспільного інтересу (ССІ), як гарант соціального спокою в суспільстві. Але якщо під такий орган суспільного нагляду вдало замаскувати свій нагляд та можливість впливу на прийняття рішень цим органом, це буде прямий шлях до зосередження в руках обмеженого кола людей важелів впливу і контролю як над аудиторами, так і над підприємствами та організаціями, в яких мають проводитися аудити. Саме такий суцільний контроль за аудиторською діяльністю в Україні і повне керування тими, хто регулює цю діяльність і, відповідно, всіма суб’єктами аудиторської діяльності, передбачили собі, з дозволу вищого керівництва країни, чиновники Міністерства фінансів України.
Якщо простежити за тим, як створюється система спонукання замовлення процедури аудиту у визначеного, досить вузького кола продавців таких послуг, одночасно з намаганням створити систему ручного керування всією галуззю декількома особами, які будуть визначати хто має право надавати такі послуги, а хто ні, то можна зробити наступний висновок:
внаслідок намагання здійснити переділ сфер впливу на ринку недержавного фінансового контролю, створюється схема загальною вартістю понад 6,5 млрд грн, яка направлена на виведення через підконтрольні суб’єкти аудиторської діяльності коштів крупних державних компаній та великих недержавних суб’єктів бізнесу шляхом створення підконтрольної організації для «ручного» керування всією галуззю аудиторської діяльності в Україні.