ГоловнаБлогиБлог Макса Левина

"Ви ж кликали Путіна? Ось він і прийшов..."

Холодний пронизливий вітер, сутеніє.

- Баб, вот и сэкономили денег, пленку теперь покупать не надо... - підліток допомогає бабусі згортати шматок плівки для заклейки вікон.

За плівкою невелика черга – людей п’ять-шість. Роздають безкоштовно, хто привіз невідомо – чи то волонтери, чи то міська влада. Обстріляний мікрорайон Маріуполя – найзвичайнісінький, типовий для радянського союзу. Зовнішній периметр з будинків, арки-проходи, всередині комплекса стоянки, дитячі майданчики, котельня. Біля котельні декілька згорівших машин. В стіні величезна діра. Між будинками копошаться люди – носять скло, шукають залишки “градів”, обговорюють. Говорять багато.

Біля під’їздів багато скла, розбитих шиб і уламків чого завгодно. На дверях у підвал свіжонамальований (але до обстрілу) напис “Убежище” зі стрілочкою. На дверях замок, трохи вище роз’яснення – ключі в кв. №...

Бабуся, на вигляд “божий одуванчик”, з ентузіазмом зголошується показати найбільш уражений під’їзд.

- Да, живу в этом доме. Я как раз молилась, когда начался грохот, огонь за окном. Я страшно испугалась. Первой мыслью было: “Там же моя малышка”. Дочь, ей за 40 уже, но для меня она малышка все равно. Я ее как раз за творогом послала на рынок.. Как только все утихло – побежала туда.. Нигде на земле не лежит, девочек на рынке пораспрашивала. Возвращаюсь домой – вижу у нее форточка окрыта. На сердце легче стало – жива.

Журналист? Что ж это такое делается, ааа? - театрально начинает причитать “одуванчик”. - Вы же, наверное, напишите что это ополченцы нас обстреляли, да?

- Я пока ничего не собираюсь писать, я просто смотрю и фотографирую повреждения. А откуда прилетели ракеты определить легко – по направлению снарядов в земле... А кто же вас обстрелял?

- Да это нас наказали за то, что мы на референдум ходили. Они же знают, ч то что тут большиство ходило – вот и бомбанули нас украинские военные.

- Да видно же, что ракеты прилетели с восточного направления...

- Ой, знаете, мне звонила подружка из Старого Крыма, она видела как ракеты летели к нам..Это со стороны украинцев.. А у ракет такая страшная сила – залетает в окно, все разрушает и вылетает через стену на улицу в неожиданном направлении. И все – как потом определить откуда прилетела...

Бабуля, обережно переступаючи бите скло і покручені шматки заліза, підходить до “колег” зі свого під'їзду. Люди виносять з квартир сумки с речами, домашніх тварин. Але вікон з вогниками набагато більше, ніж я очікував.

Чіпляюся з питаннями про трагедію до дівчини з собачкою. Червона куртка-дутік, чорні лосіни, маленька декоративна собачка – на вигляд сучасна молода людина з великого міста.

- Кто стрелял, как думаете?

- Та я не знаю, я испугалась очень.. может эти, как их там, правосеки...

Восьма вечора, база “Дніпро-1”. Хлопці розподіляють між собою години патрулювання.

- После обстрела появились мародеры. Многие хозяева оставили квартиры и пока не вернулись. Вчера двоих словили – ларек з продуктами взламывали...

Бородатий, майже чечен, Руслан пересідає з броньованого бусіка в старенький джип, подарований волонтерами. В бусіку не опускаються вікна, а для патрулювання або бойової ситуації це необхідність. Склоочисники, через поважний вік, не можуть упоратися з дощем. На вулиці огидна погода. Мікрорайон “Восточный” знаходиться на околиці міста, як зрозуміло з назви – східній околиці. Найближче до бойовиків. За останніми будинками - “зеленка”. Зручне місце для заходу в місто ДРГ.

Біля опорного пункту міліції знаходиться продуктовий маркет “АТБ”. Вантажівку спішно заповнюють продуктами з магазину – іде евакуація товару. За десять кроків від розвантажувальної рампи, перед входом на дитячий майданчик – два бетоних артефакта, “серп і молот”.

Молодий робітник “АТБ” риторично запитує у бійця “Дніпра”, коли ж це все закінчиться.

- А вам треба було менше на референдуми ходити. Ви ж кликали Путіна? Ось він і прийшов...

Робимо нескінченні кола дворами будинків, заглядаємо у під’їзди, підсвічуємо розбиті вікна і двері. На вулиці порожньо і страшно.

Он, бачите купу шматків цегли? Це зачепило по дотичній верхні поверхи багатоповерхівки і полетіло далі в приватний сектор. А он ”градина” ще стирчить у землі. Бачите, як нахилена? Які можуть бути варіанти, звідки прилетіло? Чомусь у всіх будинках пошкодження саме зі східної сторони.

Перехожий чолов’яга дуже лагідно вітається з бійцями, пропонує показати паспорт з пропискою.

- Я тут живу, вон в том доме, могу и прописку показать.

- Да не нужно, мужчина, верим. Все нормально у вас?

Чотири години тягнуться довго-довго. Зупиняємося на декілька хвилин серед будинків – по радіо грає щось з Сукачева. Руслан тягнеться перемикнути, але вибір станцій невеликий, повератємося знову до окупаційного року. Голос Сукачева здається таким рідним, як домашні капці. Декілька хвилин мовчимо і слухаємо, вдивляючись в “зеленку” навпроти.

На зворотній дорозі у нас глохне авто. Прямо на повороті. Стартер крутить, але двигун “не хапає”. Викликаємо хлопців з бази, щоб вони нас відбуксирували.

- Машины на войне - это расходный материал, сегодня ездит, а завтра ее уже может не быть...

А я згадую про Вітька. Вітю Гурняка. Мій друг, фотограф, боєць батальйону “Айдар”. Його авто заглохло не посеред міста, а в бою. Машина вціліла. А Вітька немає..

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter