ГоловнаБлогиБлог Kyiv Contemporary Music Days

Відкривач контрабасу для простих вух

17 квітня у приміщенні Сцени 6 Центру Довженка відбудеться Дослідження білого — концерт з творів для контрабаса соло 80-х та 90-х років ХХ століття.

Концерт організовано платформою Kyiv Contemporary Music Days у партнерстві з Центром Довженка.

Об’єкт дослідження концерту — контрабас, — музичний інструмент, що почав сприйматися як самостійний лише у післявоєнні роки ХХ століття.

Феномен найбільшого, — і наймолодшого серед струнних, — інструменту, досліджуватиме відомий український контрабасист Назарій Стець.

Команда Kyiv Contemporary Music Days поговорила з Назарієм про сучасну академічну музику — в Україні і світі, про мистецтво поза і не поза політики, про потреби музичного сектору і те, що таке бути контрабасистом.

Назарій Стець − учасник безлічі міжнародних фестивалів — українських (“Два дні та дві ночі”, “Kyiv Music Fest”, Gogol Fest, проекти концертного агентства “Ухо” та платформи нової музики Kyiv Contemporary Music Days) і міжнародних (“Manifeste” у Франції, “Варшавська Осінь” у Польщі), бере участь у проектах класичної і сучасної музики - від академічної до мейнстріму, спілкується з багатьма європейськими композиторами і виконавцями, викладає, працює солістом ансамблю “Київська Камерата”.

Якщо сказати про тебе двома словами, якими б вони були?

Відкривач контрабасу для простих вух.

Про аудиторію і сучасну музику

Стосовно вух. Якою ти бачиш ситуацію, що склалася сьогодні в Україні з аудиторією, яка відвідує концерти нової музики? Як би ти порівнював її з аудиторією у інших країнах?

Аудиторії мало чим відрізняються. На рахунок естетичної підготовки людей до сприйняття такої музики, я тепер знаходжу дуже багато цікавих співрозмовників після концертів, які чудово орієнтуються у цій музиці, і це здорово. Ще три роки тому таких було значно менше. Є слухачі, що відвідують абсолютно всі концерти, де звучить сучасна музика, незважаючи на те, скільки коштує квиток. Це дуже тішить. Я думаю, що ми рухаємось у правильному напрямку.

Як ти думаєш, чи існує можливість зробити сучасну академічну музику зрозумілішою для аудиторії, ширшої за професійну?

Я впевнений, що така необхідність є. Якщо навіть не всі музиканти розуміють, що і нащо відбувається на сцені, то люди, які ще не збочені на цій ідеї, опиняються у значно важчій ситуації. Навіть такі мастодонти, як Малєр, свого часу робили пояснювальні спічі перед виконанням творів. Я думаю, зараз це так само необхідно. Для мене, щоб зрозуміти нову музику, з якою я раніше не стикався, важливо начитатися інформації про композитора, історію створення твору і так далі. Якщо цього не зробити, я буду сприймати твір з позиції “мені сподобалось” − “мені не сподобалось”, але в такому разі фактор “нащо воно було зроблене” взагалі не постане, і це мінус.

Про життя українських музикантів

Життя українського виконавця − яке воно?

Воно з челенджами кожен день. Ти балансуєш між тим, що може сподобатись, і тим, що обов’язково треба робити, незважаючи на схвалення публіки. Мені цікаво, мені подобається. Стільки цікавих проектів зараз народжується − тільки встигай висипатися. Мені зараз Київ такий комфортний став для життя: тут в один час з’явилось, напевно, команд п’ять, що працюють в різних жанрах: і в сучасній музиці, і в бароковій, і з більш-менш серйозним ставленням до романтичної музики − всі щось копають, щось роблять. Для мене, як виконавця, щоб почувати себе комфортно, важливо, щоб люди, що організовують івенти, знали, навіщо вони це роблять і робили це максимально якісно. Мені зараз тут супер, я не хочу нічого змінювати. Єдине, що хочеться, щоб якнайбільше людей приходило дивитися на те, що ми тут робимо.

Про концерт і музику для контрабасу 1980-х і 1990-х

Що саме звучатиме на твоєму концерті 17 квітня, чому це для тебе важливо і чому це буде цікаво аудиторії?

По-перше, всі твори — і українських, і американських, і західноєвропейських композиторів — звучатимуть в Україні вперше.

По-друге, вже шостий рік, відколи цим сольним контрабасизмом займаюсь, я пропагую одну ідею: контрабас − це дуже непередбачуваний інструмент.

В програму концерту входить музика композиторів приблизно однієї епохи: це 80-ті та 90-ті роки ХХ століття. До того часу вже був написаний величезний масив музики: вибух, коли, раптово, композитори, починаючи з Хіндеміта, почали писати для контрабаса, вже стався. Відповідно, автори, чия музика звучатиме на концерті, вже мали можливість озирнутися назад. Врешті решт, ці автори, серед яких такі мастодонти, як Картер чи Шарріно, звертаючись до контрабасу, замість слідування певної традиції, на становлення якої можна було б вже очікувати у 80-90х роках, знову вибухнули новими ідеями і дуже різними поглядами на манеру письма — композиторську, стилістичну, — різними композиторськими логіками, дуже різним ставленням до звуку.

Ця непередбачуваність заворожує.

Про мистецтво і політику

Серед людей мистецтва, зокрема й серед представників музичного сектору, доволі розповсюджена думка, що художник має бути космополітом, має бути поза політики, географії та часу. Як ти на це дивишся?

Я вважаю, що мистецтво не може бути поза політикою, ми багато в чому залежимо від політики. Разом з тим, необхідно розбирати на деталі практично кожну ситуацію.

Я можу тільки за себе говорити: кожен собі свою долю вирішує сам. Під час Революції Гідності я мав можливість поїхати в Санкт-Петербург на конкурс. Я знав, що, якщо не виграю, то якесь місце точно візьму. І, так як я по конкурсах зазвичай не їжджу, якраз мав можливість поставити галочку для мами: переміг на конкурсі. Але не поїхав, бо вже було зрозуміло, що відбуваються дуже погані речі, і їхати туди на той момент було для мене не ок.

Як ставитись, скажімо, до спортсменів, що їздять на змагання туди? То їхні справи, я не можу за всіх говорити. Я точно не розглядаю варіант переїзду навіть на дуже крутий контракт — наприклад, на роботу до Курентзіса у Пермі, чи в Санкт-Петербург до Темірканова. Для мене точно мистецтво не поза політикою. Політика має, в першу чергу, допомагати мистецтву. Як можна виключати одне з другого, якщо воно взаємозалежне?

Приведу контраргумент умовного українського музиканта, що, скажімо, представляє свою країну як виконавець у Росії на умовній події, що приковує увагу міжнародного культурного середовища. Існує думка, що на певному етапі митцям наших країн в будь-якому разі доведеться знаходити точки дотику, і кому, як не людям мистецтва, сприяти цьому? Виступаючи у Росії, український музикант має можливість у такий складний історичний момент промотувати українську культуру, і сам факт його присутності на російській сцені є свідченням наявності альтернативних рухів в російській культурі — рухів, що не співпадають з генеральною лінією партії і продовжують бути відкритими до українських митців.

Однозначно відповісти неможливо. Ми з тобою маємо спільних друзів, знайомих, які продовжують їздити з концертами туди. Я їх розумію. Якщо це дає можливість до когось достукатися, презентувати там українську програму − ну окей, це їх вибір. Але наскільки видимий це дасть результат?

Поїхав я, приміром, в Москву, Санкт-Петербург, Красноярськ, і виконав суто українську програму: концерти для контрабасу з оркестром Ляшенка, Алмаші і “Пори року” Левковича. От, наче, класно виглядає, так? Я показав, що існує український сольний контрабасизм, є цікава музика, написана українськими композиторами. Після концерту отримую гонорар і їду додому. Через місяць зустрічаюсь з другом, який після АТО залишився з однією ногою. Як мені йому в очі подивитись?

Про інтерес до української класичної музики за кордоном

На найбільших концертних майданчиках Західної Європи доволі часто звучить російська музика, що, безумовно, вже є світовим доробком — Чайковський, Прокоф’єв, Шостакович. Чому, на твою думку, ми не можемо так само охарактеризувати статус української музики, — принаймні, сьогодні, і чи є що презентувати Україні на міжнародній сцені?

Презентувати, безумовно, є що. Інтерес до музичного життя України також точно присутній. Я особисто надсилав велику кількість партитур українських композиторів колегам по цеху сучасної музики за їх проханням. Особливо цікава ця музика їм через те, що про композиторську традицію в Україні мало відомо. Історія розвитку української композиторської школи відмінна від такої в решті країн світу, і це, якраз, представляє великий інтерес, тому що сама музика абсолютно інша. Тому музиканти з інших країн залюбки її виконують.

Про першого українського класика

Кого б ти назвав першим справжнім українським класичним композитором? Для Фінляндії це Ян Сібеліус, для Норвегії — Едвард Гріг, для Чехії — Антонін Дворжак, для Польщі — Фридерик Шопен. Для України − …?

Ох… Це може бути використано проти мене в суді.

Звичайно.

Окей, Україна для мене − це Борис Лятошинський, в першу чергу. Все, що було до Лятошинського, створено під великим впливом музичних традицій інших країн. Я дуже шкодую, що свого часу сім’я маленького Мосолова прийняла рішення переїхати до Москви — Лятошинський і Мосолов, вони вдвох тут дуже добре би задавали тренди.

Для мене Лятошинський − це класика, а все, що стається після Лятошинського − це романтизм. На мою думку, в Україні триває романтична доба. Вся та музика, яка написана для контрабасу, вона супер-романтична, вона продовжує ту ж саму традицію, яка тягнеться ще, по суті, від Лятошинського.

Напевно, мені можна заперечити: є Березовський, є Бортнянський. Моя дружина нещодавно ставила оперу “Алкіда”. Але це сумнівно українська музика: вона і по типу мелодизму, і по оркеструванню ближча до італійської. Кирило Карабиць два роки тому допрацював, нарешті, симфонію Березовського − ну окей, є в нас тепер ця симфонія. Наскільки вона конкурентоспроможна на фоні симфоній Моцарта, не знаю. Я щасливий, що вона є, і що Кирило до того доторкнувся. Але по-справжньому класик української музики − Лятошинський.

Про сучасну і “сучасну” музику

Існує думка, що, якщо музику написано сьогодні, це сучасна музика. Чи це так для тебе? Що таке сучасна музика?

На рахунок “сучасного” і сучасного. Ми оперуємо словом “сучасна музика” направо і наліво, і, так склалося, сприймаємо “сучасне”, скорше, як синонім до нового, новітнього, ніж як те, що відбувається прямо зараз.

Якщо я завтра розроджуся якимось контрабасовим опусом, чи зможе моя музика бути на ряду з музикою Кайї Сааріахо? Бо, наче, Сааріахо написала купу творів ще 20 років тому, а я вот зовсім свіжий. Напевно, що ні. Цінність того, що я напишу свій твір прямо зараз, полягає в тому, що я зможу його завтра виконати, але чи буде через 5 років він актуальним? Я би, скоріше, поділив музику на сучасну і актуальну. Тому що актуальну легко продати, на актуальній легко зробити подію, але це не означає, що вона супер-якісна − її цінність покаже тільки час. Мусимо розділяти “сучасне” з прив’язкою до модності, до духу тенденцій, і сучасне.

Потреби музичного сектору. Про оперний театр, композиторів і корита

Ти - активний представник музичного сектору в Україні і дуже добре бачиш його нагальні й часто неочевидні потреби. Чи міг би ти ці потреби вербалізувати з тим, щоб адресувати їх державним установам, чия діяльність дотична до твоєї, — скажімо, до Міністерства культури?

Ми продовжуємо жити в тому середовищі, що включає в себе філармонії, оперні театри, концертні зали. В цих залах виконується музика, що кимось написана, а, отже, продукт діяльності композиторів все ще дуже потрібний. Я вважаю, що зараз вкрай необхідно розробити механізм, що дозволяв би всім цим установам робити замовлення для композиторів.

Слухачі активно відвідують оперний театр. В театрі триває 151-й сезон, репертуар якого мало відрізняється від такого, що був, скажімо, п’ятдесят років тому. Репертуар не оновлюється, опери українських композиторів, за невеликими виключеннями, не замовлюються і не ставляться. Маса українських композиторів, які ще зараз живі, пишуть опери, що ставляться деінде, але не в Україні.

Також маємо українських композиторів в еміграції, які продовжують творити, писати музику на замовлення інституцій інших країн. Їх не запрошують до України, не використовують можливість будувати культурні мости. Дуже рідко сама держава стимулює приїжджати українських композиторів, що живуть десь там, за кордоном. Не ведеться робота, щоб повернути до країни, скажімо, Грабовського — нікому це в голову не приходить, хоча він сам, може, і “за”.

І друге, але це вже особисто моє, наболіле.

Мені здається, є сенс відновлювати колекції інструментів.

В Україні дуже багато талановитої молоді, яка має колосальну перспективу. Проте, кращі з кращих переїжджають до країн Західної Європи в тому числі з такої банальної причини як можливість отримати інструмент, на якому можна реалізуватися. Це відбувається за умови, що надалі вони залишаться в тих країнах. Таким чином ми втрачаємо перспективні кадри.

Якби була колекція інструментів, вона хоч якось тримала б людей тут. Інструменти, на яких люди грають в оркестрах — це просто ганьба. В Києві ситуація дещо ліпша, а в обласних центрах… Воно просто приречене. Буває ж один раз на рік, — наприклад, в Івано-Франківську, на “Порто Франко” умовний контрабасист має можливість проявити себе і виконати якусь серйозну музику. На жаль, він не має такої можливість, граючи на кориті.

Закупівель, як таких, не існує. Доукомплектування струнами чи тростинами для духовиків трапляється вкрай рідко.

Слава Богу, в “Київській Камераті” сиутація дещо покращується: періодично закуповуються струни, вставка волосу. Це супер, але цей випадок продовжує бути рідкісним.

Про контрабас і подорожі з ним

На якому контрабасі ти граєш?

У мене не один. Улюблений − кастомний українсько-американського майстра Ніколая Тамбовського, що емігрував з України у 90-х роках, і зараз живе у Флориді. Він мені цей бас зробив у 2013 році. Дуже люблю його і ціную, тому що багато чого в контрабасі було зроблено на моє замовлення, включаючи розміри, усілякі наші кухонні тонкощі. Всі мої побажання були враховані. Я до нього дуже прив’язаний. Ну і просто приємно, що є щось українське в цьому. Це здорово.

Подорожувати з контрабасом складно?

Угу. Остання історія закінчилася bla-bla-car’ом майже з Данії до Києва: я був на конкурсі (невдалий був конкурс − я нічого не виграв). Не було сенсу просто там сидіти, витрачати гроші, ну і я вирішив не чекати на свій потяг. Зайшов на bla-bla-car, вписав, мовляв, я і так тут не маленький дядько (майже метр дев’яносто), і зі мною ще один, але не дихає. Я був на півночі Німеччині, а якийсь чоловік їхав з Данії бусом. Єдине, він попросив вислати фотографію того, що я везу, бо він ніяк не міг зрозуміти. Я надіслав йому фото себе з контрабасом, він дуже втішився, сказав: “Окей!”. Їхали 2 дні, було дуже весело.

Взагалі, подорожувати з контрабасом складно, звичайно. Якщо літаком літати, треба мати флайт-кейс, а це дороге задоволення. Скрипковий чи віолончельний флайт-кейс можна знайти до 1000 євро, а ціна контрабасового стартує від трьох. Feel the difference. Більшість українських контрабасистів все життя грають на контрабасах за 1000 доларів і смичком за 200 доларів, а тут тільки чохол буде коштувати як п’ять таких. Більшість солістів так і подорожують − здають інструмент в багаж, купують дуже дорогі такі кофри. Деколи, звичайно, беруть інструмент в аренду на місці.

Поради молодим контрабасистам

Що ти скажеш молодій дівчині чи молодому хлопцю, які взяли в руки контрабас і вирішили присвятити йому життя?

Перше. Будь готовий до того, що це боляче. В якийсь момент тобі буде просто фізично дуже важко. Ти захочеш займатися, в тебе буде шалене натхнення, але організм скаже: “З тебе сьогодні досить, твої пучки більше не можуть. Іди роби щось інше”, або спина буде казати: “Подумай про те, щоб, може, піти в басейн і трошки поплавати”. Це немаленький інструмент, він вимагає фізичної праці набагато більше, ніж будь-який інший.

Б). Будь готовий до того, що десь через років десять твій репертуар закінчиться. У тебе почнуться нові життєві челенджі: або пробувати себе в суміжних жанрах, — наприклад, в джазі чи в мега-сучасній музиці, — або освоювати якісь суміжні інструменти. Репертуару небагато, на все життя його, звичайно, вистачить, але такого колосального вибору, як у всіх інших інструментів, не матимеш.

В). Будь готовий до того, що розвиватися треба максимально широко. Не починай працювати з установкою, що хочеш виграти місце в оркестрі в Сіднейській опері. Так може не спрацювати, життя трохи непередбачуване. Може бути таке, що завтра Ната Жижченко з ONUKA придумає якийсь цікавий проект, запросить тебе, і тобі там буде класно. Може бути таке, що утвориться раптово якийсь новий джазовий бенд, і тобі там буде так комфортно, як ніде до того. Це теж треба розуміти: контрабас — дуже багатосторонній інструмент. Це не тільки оркестр, соло чи камерний ансамбль, це ще й поп-музика, і джаз, і, в принципі, рок (рокабілі-контрабас зараз − писк сезону). Шось в тому дусі, таких три пунктики.

Kyiv Contemporary Music Days Kyiv Contemporary Music Days , Команда концертно-освітньої платформи сучасної академічної музики
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter