ГоловнаБлогиБлог Івана Варченка

Харків 2015. Імпортний мер. Або Третій сценарій для патріотів

Отже, запрошуємо міського голову Харкова з-за кордону. Проводимо кастинг серед кращих мерів у світі, наприклад, переможців авторитетного рейтингу Sitymayors. Тих, які спромоглися здійснити економічне та соціальне диво в окремо взятому європейському чи американському місті.

Фото: Макс Левин

Чому ні? Ідея залучення іноземців до влади не нова. Практичне втілення в Україні вона отримала з призначенням в уряд трьох міністрів-іноземців, заступників міністрів та заступників генпрокурора, керівників інших вищих державних органів.

Будуть обурені: Досить нам міністрів та прокурорів іноземців! У нас що, своїх немає? Він не знає наших законів, традицій і звичаїв! Він не розуміє нашої реальності. Йому потрібні будуть роки, щоб освоїтися. Безглуздо платити чужинцям гроші, яких самим не вистачає!

Оптимісти скажуть, що це шанс. Нові міністри не стануть корупціонерами, зламають схеми, принесуть нові ідеї.

Я особисто визнаю право на такий експеримент. Розділяю думку, що слід ретельніше шукати серед своїх: маємо талановитих хлопців та дівчат, у тому числі тих, хто отримав освіту у кращих світових університетах. Розумію, що в урядах Грузії часів реформ Саакашвілі-Бендукідзе не було жодного іноземця-міністра, але тисячі іноземних спеціалістів працювали у дорадчих та консультативних органах.

Також розумію, що масштаби корумпованості української влади та суспільства, провальні антикорупційні кампанії попередніх десятиліть, виправдовують найрадикальніші кроки, у тому числі масове залучення до влади іноземців.

Що ж до розуміння нашої реальності, традицій та законів, буду категоричним: успішними міста ставали лише всупереч нашим реальностям і традиціям. І Львів і Вінниця у своєму прагненні бути зручними для життя та діяльності громадян, ламали такі звичні і для багатьох комфортні "звичаї і традиції" як корупція, брехня, байдужість, жадібність, непатріотизм. Ані Варшава, ані Х'юстон, ані... ніколи не стали б успішними, якби зважали на наші закони, традиції і звичаї.

Є ще один аргумент з площини емоцій: мер - це символ міста, він має бути "улюбленцем публіки". Традиційна останнім часом захоплююча дискусія хто потрібен місту: менеджер, фаховий управлінець, чи месія і "чудотворець", вибір між благодійником і найманим працівником.

Чи перетвориться виборець з затятого метелика-мазохіста, який вперто летить на вогонь, на громадянина, здатного раціонально та критично мислити.

Якщо відкинути емоції обурення чи захвату від подібної пропозиції і спробувати проаналізувати аргументи "за" і "проти".

Нарешті, останній аргумент противників "імпортного" мера. Дорого. Бюджет не витримає.

Зарплатня мерів міст у світі коливається дуже суттєво. У 2014 році середня заробітна плата мерів у США становила $68500 на рік (найнижча - близько $24500, найвища майже $147000). Міські голови Європи отримують від 20-30 до 150-200 тисяч євро на рік.

Рівень зарплатні чиновників логічно залежить від кількох чинників, передусім від об'єму завдань, що часто пов'язано з кількістю мешканців, від економічної спроможності та від величини бюджету.

Мільярдер, мер Нью-Йорка (2002-2013) Майкл Блумберг протягом трьох каденцій відмовлявся від $175 тисяч річної зарплатні. Одному з найбагатших мерів, Лондонському Борису Джонсону, місто платить 144000 £ (€180000) на рік, а меру Гельсінкі Юссі Паюнену ще більше - €200000. Але найвищу зарплатню, напевне, має прем'єр-мініст міста-держави Сінгапуру - близько $1,2 мільйони на рік ($100000 на місяць).

Ми, харків'яни, люди горді. Нам потрібні кращі з кращих і ми не будемо ганьбитися мізерними зарплатами. Тобто - 1.200.000 доларів на рік.

За ці гроші можна рік платити зарплатню 1000 харківських вчителів чи лікарів. Це річні пенсії майже 2000 "середніх" українських пенсіонерів.

Важко щось протиставити цьому потужному соціальному аргументу. Але я згадую, як наприкінці першого року каденції, у грудні 2011 року, Кернес у тісному колі хвалився тим, що заробив за рік мільярд доларів. Правда, чи ні, але спростувати цю інформацію він не поспішав. А якщо згадати в рази завищені ціни на багатомільйонні об'єкти та суми бюджетних відкатів, то мільйон доларів - взагалі дрібниця.

Практика доводить, що значно дорожче обирати "благодійників", які відмовляючись від зарплати, грабують місто та країну. На жаль, виборець не надто схильний рахувати ціну соціальних популістів-альтруїстів. Інакше більше було б розуміння, що відкат за косметичний ремонт лише однієї школи чи кілометра дороги може дорівнювати сумі кількох річних зарплат міського голови.

Ще один важливий, як на мене, аргумент. "Імпортний" мер підвищує ймовірність консолідації патріотичного середовища, робить конкуренцію значно раціональнішою.

Отже, вперед! Потрібні молоді і красиві? Запрошуємо до нашого списку конкурсантів Еніс Паркер, мера Х'юстона (США), Шпенда Ахмеді, мера Пріштіни (Косово), Річарда Арнольда, мера міста Швебіш (Німеччина)... Потрібні мудрі і досвідчені? Ось нам мер Варшави, мер Відня, мер Ліверпуля чи мер Марселя.

Чи схочуть? У них є свої міста?

Переконаємо. Змотивуємо високими зарплатами і місцем в історії України.

Іван Варченко Іван Варченко , Радник міністра внутрішніх справ
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook