ГоловнаБлогиБлог Андрія Юсова

Демократична опозиція: суспільство готове, чи готові політики?

В Україні сьогодні склалась цікава ситуація з опозицією. У період Помаранчевої революції, Євромайдану було все зрозуміло: існувала антиукраїнська недемократична влада і широка опозиція, яка їй протистояла.

Сьогодні ж, фактично, маємо декілька опозиційних платформ. Одна з них – відверто проросійська. Її представляють Віктор Медведчук, Володимир Мураєв, Вадим Рабінович, Юрій Бойко та їхні політсили. Вони то об’єднуються між собою, то роз’єднуються, однак патріотичного виборця все це дійство не дуже цікавить.

Фото: Михаил Маркив

Є також більше ліва, або навіть лівопопулістська опозиція, до якої тяжіють Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Сергій Каплін, Ілля Ківа, певною мірою – Володимир Зеленський. У цьому таборі – своя специфіка. Тут усі проблеми обіцяють вирішити швидко і легко, даючи прості відповіді на складні запитання. Висока ціна на газ? Ми знизимо її вдвічі. Замало? Тоді зменшимо вартість газу в чотири рази. З таким підходом до Дня святого Миколая можна очікувати нових обіцянок. З іншого полюсу діють праві націоналістичні структури, але наразі вони мають низьку підтримку населення.

Фото: Макс Требухов

В Україні існує якісно інша спільнота, яка протистоїть владі та, водночас, відстоює державницькі позиції і подальші справжні реформи. Мова йде про широке коло демократичної опозиції. Це середовище виборців і політиків, яке продовжує традиції національно-демократичного руху і має свою історію успіху. Так, у 2002 році національно-демократичні сили об’єдналися для спільної участі у парламентських виборах. Демократична опозиція втілює інституційну пам’ять двох Майданів. Адже внаслідок Помаранчевої революції переміг не окремий політик Віктор Ющенко, а широка коаліція національно-демократичних сил, які змогли об’єднатися і підтримати єдиного кандидата в президенти. На жаль, Ющенко і його команда не реалізували очікувань виборців. Але тоді країна побачила, що демократичний вибір може перемагати.

Сьогодні демократичну опозицію представляють як політики з досвідом – Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, Роман Безсмертний, Віктор Чумак, Микола Томенко, Тарас Стецьків, так і нове покоління демократів – Єгор Фірсов, Василь Гацько, Олександр Солонтай. І ситуація наразі вимагає, щоб демократична опозиція об’єдналась.Тоді буде створено коаліцію демократичних проєвропейських сил, яка зможе взяти на себе відповідальність за країну. Нам потрібна потужна проєвропейська команда, із сильним лідером. Чекати, насправді, ніколи: у нас п’ятий рік йде війна з агресором, реформи, фактично, зупинились, замість європейського шляху маємо його імітацію.

До речі, це розуміє і суспільство. Як продемонструвало нещодавнє опитування соціологічної групи «Рейтинг», 40% українців вважають, що демократична опозиція повинна висунути єдиного кандидата на президентські вибори. Шанси на перемогу в такого кандидата дуже високі. Так, за кандидатуру Анатолія Гриценка в якості єдиного кандидата висловились 23% опитаних українців, Вячеслава Вакарчука – 18%, Андрія Садового – 8%.

Щодо Вакарчука, то він знаходиться в окремій в суспільно-політичній площині, бо ми досі не до кінця розуміємо, чи він більше політик, чи моральний авторитет.

Попереду – вкрай відповідальний період: президентські, парламентські та місцеві вибори. Мусимо не втратити шанс, щоб перезавантажити владу, а не вкотре її законсервувати. Наразі ж у суспільстві панують песимістичні настрої щодо майбутніх перегонів усіх рівнів. Популярною є думка, що чесні кандидати все одно не пройдуть, тож голосувати немає за кого. Олігархічні ЗМІ та прес-служби кандидатів намагаються нам нав’язати, що у другому турі доведеться обирати між Тимошенко і Порошенком. Насправді ж, ці дві політичні фігури дуже схожі між собою. Вони є вихідцями з великого бізнесу, що сповідують старі політичні практики, і не раз демонстрували неспроможність докорінно змінити ситуацію в країні.

Об’єднання демократичних сил здатне змінити хід виборчої кампанії, і не тільки президентської. Кандидати від об’єднаної демопозиції зможуть результативно брати участь у виборах усіх рівнів. На президентських виборах перед таким кандидатом стоятиме завдання вийти в другий тур і перемогти в ньому. Під час парламентських перегонів об’єднана демократична опозиція також зможе виступити єдиним фронтом, узгодивши позиції як на мажоритарних округах, так і в пропорційній частині. На місцевих виборах люди зможуть обрати людей із всеукраїнської команди, яка прагне змін на місцевому рівні, а не феодалів-гречкосіїв.

Можливо, тоді країна отримає шанс на розвиток, а не просто продовження політичної боротьби. Якщо цього не зробити, нам гарантоване тупцювання на місці, є великий ризик поступового скочування у бік Росії. Дуже хочеться, щоб цього не сталося, і у нас було інше майбутнє. Залишається сподіватись, що лідери демопозиції проявлять належну відповідальність, і найближчим часом ми почуємо про об’єднання.

Андрій Юсов Андрій Юсов , Експерт Школи відповідальної політики, політичний оглядач, активіст Євромайдану
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter