Аби допомогти Україні протидіяти російській агресії на Донбасі, колишній радник президента Трампа Герберт Макмастер повернув американську зовнішню політику ще далі від Москви, презентувавши наприкінці минулого року посадовцям Білого дому план із продажу Києву летальної зброї. Макмастер і Фіона Гілл, старший директор із питань Європи та Росії в Раді національної безпеки, переконали Трампа змінити довготривалу політику США і надати Україні летальне озброєння.
Коли з’явилися чутки про відставку Макмастера, у багатьох вашингтонських експертів, які слідкують за українським питанням, виникли побоювання, що наступник Макмастера на посаді радника президента США з національної безпеки буде не таким твердим прихильником України. Однак усі сумніви розвіялись, коли стало відомо, що Макмастера замінить колишній посол США в ООН Джон Болтон, який протягом своєї кар’єри на державній службі та в аналітичному середовищі у Вашингтоні зарекомендував себе як «яструб» у стосунках із Росією, а також союзник і друг українського народу.
Джерела, близькі до керівництва Сенату у сфері зовнішньої політики, повідомляють, що Болтона часто несправедливо вважають неоконсерватором. Однак його мало цікавлять питання націотворення. Натомість Болтон зосередить зусилля Ради національної безпеки на використанні американської могутності заради відстоювання американських інтересів. Вашингтонські експерти у питаннях Росії й України переважно погоджуються, що це гратиме на руку українському президентові Петру Порошенку, який прагне, щоб Україна отримала План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). На думку Болтона, сильне НАТО, підкріплене сучасними українськими збройними силами, цілком відповідає інтересам національної безпеки США.
Болтон, скоріше за все, позитивно сприйме статус-кво у стосунках США з президентом Порошенком, адже Україна здійснила серйозні реформи у військовій сфері після Євромайдану. Україна також важлива своєю стратегічною роллю буферу між Росією і НАТО.
На думку одразу кількох зовнішньополітичних експертів у Вашингтоні, Болтон підтримуватиме стосунки з Порошенком і Україною, яка важлива для нього як оплот протидії подальшому просуванню російської агресії на захід. Навряд чи Болтон вникатиме у перипетії внутрішньополітичної боротьби всередині України. Це означатиме значно менше дипломатичної підтримки українським лідерам опозиції і популістам, які подорожують до Вашингтону, аби заручитися підтримкою для власних президентських кампаній. Болтон також надаватиме більшу підтримку українським прагненням приєднатись до НАТО.
Оскільки Болтон не надто переймається просуванням демократичних цінностей, близькі до Білого дому джерела вважають, що він сприйматиме будь-які недоліки Києва у сферах, не пов’язаних із безпекою, менш критично, ніж це робили ідеологічно вмотивовані представники адміністрації Обами протягом перших двох років президентства Порошенка. Болтон приділятиме куди більше уваги національній безпеці, ніж корупції чи іншим внутрішнім питанням.
Аби зрозуміти, як Болтон ставиться до будь-яких намагань Москви відтягнути імплементацію других Мінських угод та її бажання зберегти контроль над так званими «республіками» на окупованих українських територіях Донецької та Луганської областей, достатньо прочитати його статтю про незалежність Косово. У 2008 р. Болтон попереджав про загрози порушення територіальної цілісності Сербії та створення недієздатної незалежної держави, здатних поставити під загрозу американські інтереси. Попередження Болтона справдились: Косово досі лишається осередком тероризму і злочинності.
У 2014 р. Болтон у статусі посла застерігав Путіна: «Розчленування України проти її волі недопустиме. Вашингтон має надати Києву зброю й іншу допомогу та відновити план президента Джорджа Буша-молодшого 2008 р. щодо пришвидшеного вступу України до НАТО». Болтон продовжив свою аргументацію в 2016 р., заявивши, що «захист Європи – Східної та Центральної Європи, колишніх членів Радянського Союзу – надзвичайно важливий для Сполучених Штатів».
Для зовнішньополітичних експертів у Вашингтоні очевидно, що Рада національної безпеки на чолі з Болтоном відстоюватиме заходи, які відповідають його неодноразово висловленим поглядам. В їх основі лежатиме сприйняття російської агресії проти України в якості серйозної загрози національним інтересам США. Аби протидіяти цій загрозі, Вашингтон здійснюватиме кроки в інтересах і США, і України.