Майбутнє подружжя були знайомі один з одним ще з дитинства. Ірина пригадує, що ще тоді між ними виникла взаємна симпатія. Вони разом гралися, робили уроки. «Але потім життя відправило нас у різні боки: в мене - навчання, в Сашка – армія. А зустрілись ми знов-таки випадково, коли я йшла містом з подругою, а він нам назустріч, я його не впізнала, потім спільний знайомий нас знову знайомив, то вже з того часу ми були нерозлучні», - говорить дружина загиблого.
Незабаром, після весілля, молоді батьки раділи появі хлопчика, якого назвали Олегом. «Сашко тоді дуже зрадів. Весь вільний від роботи час проводив із сином. Читав казки, купав наше маля, заколисував, гуляв з малим», - каже Ірина.
Олександр дуже любив готувати, тож часто радував родину різноманітними смаколиками. «Пригадую, приходжу я з роботи, а на календарі тоді був Міжнародний жіночий день, а на мене чекав приємний сюрприз. Сашко приготував розкішну вечерю і гарно оформив стіл, зізнаюсь, в мене б так не вийшло», - згадує приємні митті з життя дружина загиблого. Часто подружжя виходило на прогулянки у ліс, адже одним з захоплень Олександра було «тихе» полювання. Чоловік і сина навчив розбиратись у грибах, а ще – риболовлі.
Із серпня 2014-го Олександр Грузовенко був у Мар'їнці, у складі 28-ї бригади. Ірина тоді перебувала на восьмому місяці вагітності. Жінка каже, що Олександр сильно переживав за ситуацію в країні, і казав, що якщо не зупинити ворога зараз, то завтра він може прийти у наш дій. Тому чоловік вирішив йти добровольцем на Схід. «Пішов у військкомат за повісткою, — говорить Ірина. — А перед від'їздом купив усі речі, необхідні для нашого малюка, і заразом - собі екіпірування. Він і раніше служив, у Нацгвардії, тому його без проблем взяли у перший механізований батальйон. А до війська – працював будівельником».
Перебуваючи у зоні бойових дій, за кожної можливості, Олександр телефонував дружині. Чоловік завжди повідомляв, що все спокійно і що там не стріляють. Ірина каже, що тільки в останній розмові сказав, що йому пекельно важко - весь день ведуться обстріли. А до того, запитував про мене, про Олега, про нашу майбутню дитину. Жартував, розповідав про своє життя і про свого нового чотирилапого друга. «До них прибився пес, вівчарка. А Сашко мій його приручив, став йому господарем. Пам’ятаю, розповідав мені, що одного разу, пес звідкілясь приніс курку, але сам м’яса не торкався. Поклав Сашкові біля ніг і чекав, доки той його почастує. У люті морози цей пес рятував від холоду, вклавшись поряд. Така у них була дружба. Побратим мого Сашка - Олег, з ким вони разом були на Сході, потім забрав цю собаку до себе додому. Така в них була дружба», - розповідає Ірина Грузовенко.
З часу перебування в АТО, Олександр так жодного разу і не побував у відпустці. Не побачив коханої дружини, сина Олега та вже не зможе обійняти маленького Єгора, який народився після загибелі чоловіка і знатиме тата тільки з фотографій.
На свій день народження Ірина чекала привітань, а Олександр так і не телефонував. Удосвіта їхню колону обстріляли, поблизу Новомихайлівки, що на Донеччині. Куля ворожого снайпера влучила прямісенько у серце. Тож тепер, у цей день, відлічуються не тільки Іринині роки, а й роки, проведені без чоловіка.
«Старшому синові, Олегу, було на час смерті Сашка 14 років. Він все сам зрозумів. Тримав цей сум і біль у собі. Швидко подорослішав. І дуже зараз без батька йому важко. А Єгор тоді тільки народився, йому було всього лише три місяці», - крізь сльози говорить Ірина Грузовенко.
Держава допомогла родині загиблого в АТО Олександра Грузовенка надавши компенсацію та житло. А діти: 16-річний Олег та 2-річний Єгор швидко ростуть. Потрібен сезонний і дитячий одяг, взуття. Єгору також потрібне дитяче харчування. Давайте допомагати і підтримувати дітей, які втратила свого батька.
ГРУЗОВЕНКО ІРИНА МИХАЙЛІВНА 4188373027065017 (Райффайзен банк «Аваль»)