Це – цивілізаційний вибір, екзамен українського суспільства на зрілість і одночасно відповідь на питання про перспективу.
До парламентських виборів ще є час. Тому поговоримо про вибори президентські, вірніше про те, ким має бути наш президент і якими справами йому потрібно перейматися насамперед.
За Конституцією Президент України – глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Тому на сучасному етапі цивілізаційного розвитку нашої держави бачу місію Президента України як:
– державника-правника;
– арбітра – координатора;
– партнера-кооператора;
– інноватора-візіонера;
– людину серед людей.
Президент, передусім, має практично знати принципи норми та цінності духу правової побудови держави, застосовувати їх у своїй діяльності і беззаперечно виконувати закони України. Президент, який дозволяє собі зневажати закони в будь-якій формі, чи бодай один із них, втрачає моральне право бути першою посадовою особою країни.
Президент відстоює позицію своєї країни за будь-яких умов. Ніщо і ніхто не може змусити його поступатися державними інтересами та суспільними цінностями.
Роль арбітра-координатора має стати результатом і оцінкою ефективності його діяльності на посту Президента України. Це не абсолютні суддівські повноваження, а визнання і повага переважної більшості суспільства.
Тому маємо створити повноцінну державну інституцію Президента України: розробити та прийняти Закон про інститут Президента з чітко прописаними функціями всіх адміністративних посад і структурних підрозділів Адміністрації Президента; ухвалити Закон про імпічмент Президента; визначити правову відповідальність глави держави за діяльність на посту Президента.
Право як дух нації і право як філософія функціонування інституту Президента – тільки в цьому вбачається перспектива України.
Таким чином ми уникнемо існуючого дуалізму у державній владі, який породжує дублювання функцій та імітації, які ведуть до безкарності бюрократичних номенклатур за їхню злочинну діяльність.
Президент України такий самий громадянин нашої країни, як і всі інші. Але він за довірою суспільства та державною місією знаходиться на вістрі суспільних запитів і міжнародної уваги.
Тому Президент має забезпечити функціонування у суворій відповідності до Конституції України усіх гілок влади відповідно до їхньої компетенції, не перебираючи при цьому на себе не властиві посаді функції. Таку можливість дає цифровізація управлінської системи в державі.
Нам потрібна сучасна цифрова демократична республіка.
Спроможність громади вимірюється людським потенціалом
Майбутнє України вбачаю за спроможною і потужною громадою. Одвічний український дух громадянства повертається до неї, піднімаючи пласти гідності нації. Вона стає справжнім життєвим простором для її мешканців, який дає можливість творити цивілізаційну перспективу.
Ми віримо в Україну і українців і маємо дати свободу об’єднавчому процесу і волю ініціативі громад. Громада – це поєднання самодостатніх людей, які хочуть жити і мати перспективу саме на цій території.
Йдемо у Європу – то ж і реформи маємо проводити по-європейськи, без поспіху і з врахуванням думки і долі місцевого товариства. Тоді матимемо результат, в основі якого лежатиме реальне економічне зростання регіонів і підвищення добробуту пересічних українців.
Тому категорично проти зганяння сільських громад в об’єднану територіальну на принципах жорсткої ієрархії та закриття шкіл, медичних пунктів, бібліотек, клубів та музеїв. Така політика нищить малі села і хутори, а разом з ними вмирають історично-культурні коди нашої нації.
Територіальна громада має складатися із юридичних суб’єктів із власним статутом. Тобто, вирішувати долю свого населеного пункту, розпоряджатися землями, іншими багатствами на території села можна лише за згоди мешканців (найліпше для цього застосовувати сучасні демократичні засоби комунікації, тобто добитися повного цифрового забезпечення громад). Наразі всі ці питання передані у відання депутатів ОТГ, де, зазвичай, вся політика підпорядкована інтересам головного населеного пункту.
Уникнути ієрархічної монополізації влади на рівні ОТГ, а така загроза існує, можна завдяки прозорості та відкритості бюджетної політики і повсякденного життя громад. Рух коштів у громаді має обов’язково бути доступним в онлайн режимі для всіх її членів, а відповідальність за ухиляння від оприлюднення доходів і видатків зведеного бюджету має передбачатися у кримінальному кодексі країни.
Саме з цього питання, на мою думку, своє рішуче слово має сказати Президент країни. Він має виступити арбітром між центральною владою і громадами задля уникнення правових невідповідностей та фізичних протистоянь.
Президент має бути локомотивом у справі подальшої радикальної декомунізації адміністративно-територіального устрою. Радянська система з областями та районами, окресленими майже сто років тому, не відповідає ні історичним, ні ментально-ландшафтним налаштуванням українців.
Потрібне нове адміністративне обличчя України. Воно має вибудовуватися знизу, від найменшого населеного пункту, на абсолютно добровільній основі, за згодою та реальним аудитом потенціалів громади. Тоді матимемо не просто адміністративні одиниці як зараз, а середовища життя, які творитимуть перспективний і щасливий життєвий простір нашої країни.
Агресія глобального гібридного тероризму: вистояти і перемогти
Сьогодні Українська держава і суспільство постали перед найбільшою загрозою у історії нашого народу – намаганням Кремля цього разу остаточно знищити українську націю і світове українство через фізично-мілітарну, економіко-геостратегічну, духовно-ментальну, комунікаційну агресію.
Глобальний гібридний тероризм, уособленням якого є нинішній путінський режим в РФ, докорінно та інноваційно змінює форми і методи руйнування нашої держави та суспільства. Свої зусилля він зосереджує на впливах на свідомість українців та громадян інших країн. Володіючи увагою та завоювавши наш розум, він завоює і душу. А тоді питання територіальної цілісності вже не матиме принципового значення для подальшого поступу по планеті глобального агресора.
Ці виклики та загрози маємо розуміти і адекватно відповідати ворогові.
Тому найпершим завданням Президента має стати задача формування інноваційної якості сучасної армії України як ключового чинника нової безпекової місії держави в суспільстві та на міжнародній арені .
Нині Збройні Сили України мають величезний авторитет у суспільстві і світі, завойований кров’ю в борні з кремлівською імперією. Та майже п’ять років бойових дій висвітлили і величезні проблеми становлення професійної армії, які так і не вирішилися за цей час.
Передусім, не змінився докорінно стиль управління, філософія взаємин, делегування повноважень, а значить і менталітет середнього та вищого командування. Рецидиви радянщини даються взнаки попри більш ніж чверть століття незалежності. Тому спостерігаємо великі втрати компетентних кваліфікованих, професійних кадрів, які щорічно покидають наше військо.
Це проблема, яку не можна вирішити лише одним вольовим підвищенням фінансового забезпечення військовослужбовців. Вирішення цієї проблеми знаходиться у психологічно-ментальній площині кардинальної зміни стилю управління держави і зміні всієї системи взаємовідносин в армійській сфері, а відтак і в безпековому секторі.
Держава, суспільство, армія, безпековий сектор мають мати спільні налаштування на одну ціль – беззаперечну перемогу над ворогом.
Досягти цього можливо за однієї безсумнівної умови – формування громадянського духу перемоги у суспільстві і армії. Ця умова має багато складових, але найперша – бажання перемогти ворога і бажання творити нову армію. Армію, якої остерігатиметься наш одвічний ворог. І це – одна із пріоритетних задач Президента України в найближчій перспективі.
Сама ж платформа перемоги над глобальним агресором і збереження територіальної цілісності, яку має запропонувати Президент, має базуватися на політиці формування геостратегічної коаліції (блоку) країн, які усвідомлюють виклики та загрози мирному світопорядку, безпосередньо своїй незалежності з боку нинішнього кремлівського режиму і готові до реального протистояння агресору за єдиним алгоритмом на воєнному, політичному, дипломатичному, економічному, інформаційному та інших напрямах.
Об’єднання зусиль такої коаліції змусить путінський режим відмовитися від ідеї перманентної агресії проти інших країн, втручання у їхні справи та одночасно послужить платформою формування нової архітектури міжнародної безпеки.
Мультифункціональний безпековий сектор
Агресія путінської Росії проти України висвітлила усю недосконалість нинішнього безпекового сектору країни. Нинішній стан протистояння агресору змушує говорити про невідкладність кардинальної модернізації цього напряму діяльності держави.
Нині маємо розрізнену діяльність силових та правоохоронних структур, результатом якої є прихована боротьба за збільшення щорічного бюджету та відстоювання персонально-відомчих інтересів навіть врозріз із державними. Такий стан справ є неприпустимим.
Безпековий сектор має стати мультифункціональним, з єдиним центром функціонально-геостратегічної координації щодо законодавчо-правового, регламентно-процедурного, науково-технологічного та інноваційно-кадрового забезпечення. Цей процес включатиме також єдину за державно-цивілізаційним задумом і поточною реалізацією управлінську стилістику паритетного ресурсно-матеріального забезпечення, науково-дослідного та випробувально-адаптивного циклів, а також уніфікованої системи підготовки кадрів для всього сектору безпеки.
Очевидним тут є зростання ролі інституту Президента як координатора мультифункціонального безпекового сектору країни та гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України.
В сучасних умовах Україна отримує унікальний шанс стати натхненником і модератором нової світової архітектури безпеки. Саме українці тримають нині ключі від щасливого майбуття нашої планети і мають право вимагати змін стосовно міжнародної безпеки на найвищому рівні – в ООН.
Економіка – це не виробництво і кошти. Економіка – це філософія
Економічна модель нинішньої України за понад чверть століття незалежності не суттєво змінила свою сутність. Домінування галузевого принципу розвитку економіки на тлі світової промислової революції 4.0 і 5.0 свідчить про управлінську неспроможність нинішньої виконавчої влади реально оцінювати стан справ та бачити цивілізаційну перспективу в умовах глобалізації 4.0.
Однак галузевий промисловий потенціал неможливо безальтернативно відкинути чи анулювати. Його потрібно адаптувати до життєвих процесів, які відбуваються у глобальному світі.
Не бачити, що четверта промислова революція розвиває найсучасніші технології, які вже змінюють світ – штучний інтелект, 3D-принтери, краудсорсинг, безпілотний транспорт, біотехнології, блок-чейн – це вершина управлінської заскорузлості та безвідповідальності. Думати, що ці технології не на часі розвивати і застосовувати в Україні – злочинна халатність.
Українці довели у світі, що за рівнем технологічної новизни і інтелектуальної спроможності входять в число лідерів. Задача держави і Президента – сприяти невідкладній імплементації новітніх технологій у економічне життя країни.
Необхідно розуміти, що нові цифрові технології закладають основоположні зміни в етику і естетику сучасного людського буття, творять нову особистість і нові взаємини у громадах. Розвиток сервісних послуг і товарного задоволення повсякчасних потреб людини і соціуму формує середовище свободи, вільного внутрішнього світу і виводить відносини громадянина і держави на партнерський рівень. А це веде до створення нової філософії економіки і надає потужну перспективу країні.
Маючи достатні природні ресурси ми досі зневажливо відносимося до них, брутально використовуючи лише у якості сировини. Маємо капіталізувати це багатство, а відтак відбудеться і капіталізація людини, яка працює з цим ресурсами. Так ми сягнемо нового рівня економічного розвитку країни.
Національна культура – невичерпний капітал нації, цивілізаційний потенціал світу і найпріоритетніша сфера національної безпеки України
Український культурний простір наразі залишається загадкою для цивілізованого світу. Ми там присутні лише фрагментарно. А потенціал маємо для повноцінного представлення і визначення свого історичного місця в світовій культурі.
Центральна та регіональна влада традиційно відводить культурі залишковий принцип уваги та фінансування. Тим самим наносить непоправну шкоду державі і суспільству. Бо культура завжди була і є передусім фактором національної безпеки.
Кожна територія нашої країни – унікальна й неповторна в історичному, ландшафтному та ментально-звичаєвому вимірі. Поєднання і обмін особливостями такого історично-культурного дискурсу та ментальних підвалин всіх територій країни дає беззаперечну можливість зростання патріотизму громадян та суспільства загалом.
Вихід української культури на світовий рівень через формування національної культурної індустрії та представлення її в територіально-унікальних композиційних дизайнах змінить сприйняття нашої держави на міжнародному рівні та сформує атмосферу приязні з боку інших народів, сприятиме зростанню підтримки України у світі.
Нинішня глобалізація та розвиток новітніх технологій дає можливість встановлення безпосередньої комунікації між громадами України та світу. А це означає, що кожний населений пункт – як історично-ментальний код народу – отримує шанс засвітитися на небосхилі світової культури. Так ми можемо розсунути горизонти нинішнього сприйняття України у світі і стати зіркою цієї планетарної галактики.
Тому тема культури має бути пріоритетною для Президента. Не як функціональний обов’язок, а як покликання і стан душі.
З Україною в серці і Богом в душі
В кожного з нас в душі своя Україна. Зіткана з оцих своїх розмаїтостей в соборну незалежну мирну державу, вона стає неподільною і єдиною, однією на всіх.
Єднає націю мова. Вона є і оберегом, і захисником, і надією, і точкою опори і опору для українців. Мова в громаді через специфіку саморегулювання, притаманну саме цій території (наріччя, діалектизми, говірки) формує унікальну атмосферу комунікативності, репрезентативності і гносеологічності.
Та одночасно мова потребує сильного державного захисту. І для Президента України мовна проблематика має теж бути першочерговою. Бо саме звідси тягнутимуться всі інші аспекти державного творення, будь-то написання законів (бездоганна точність формулювання), наповнення публічного простору чи ведення наукових досліджень, написання праць тощо. Та найголовніше – саме рідна мова дає величезний потенціал для формування енергії громадянського духу суспільства.
Пропоную розглянути ідею творення мовного кодексу, платформи і одночасно середовища мовних концептів, які у поєднанні дають нове розуміння української ментальності.
Завжди варто пам’ятати, що окрім людських законів є закони Божі. З ними кожен із нас має звіряти по життю свої дії, поступки, рішення, замисли та щоденні дії.
В людській повсякденній суєтності часто виникає спокуса припуститися формальності в роботі, закритися регламентними процедурами там, де потрібно проявити щирість і співпереживання, чуйність і відвертість. Спілкування з Богом береже від цього.
Бути чесним перед людьми – важке випробування. Бути чесним перед Богом – стократ важче.
Віра – це, передусім, довіра. І щоб творити нинішню, сучасну і успішну Україну ми маємо довіряти один одному. І маємо досягти стану, коли держава довірятиме суспільству, а суспільство – державі. Знаю, що цього можна досягти. І однією з ключових умов для цього має бути відношення першої особи країни до Бога – Президент має бути людиною віруючою, чесною не показово, а в душі. Тоді діяння його будуть справедливими та законними, і суспільство бачитиме їх повсякденно. А українці знатимуть, що він присвятив своє серце щирій любові і не посіяв в ньому зерен лихих намірів.
Звісно, викладені вище думки – це лише моє сьогоденне бачення майбутнього президента і його справ. Діяльність на цій посаді є набагато складнішою за задачами і відповідальністю, значно багатограннішою за можливостями. Однак вірю, що президента саме з такими якостями ми оберемо вже незабаром. І Бог нам в поміч.