Історія знає чимало спроб знищити українську державність, а от план «стирання» української нації, її генофонду, культурного коду – ця божевільна вигадка Леніна-Сталіна із поплічниками, не знає аналогів.
Я належу до обмеженого кола людей, які знають про цей план у жахливих подробицях. З 2003 року я наполягав на розслідуванні цього злочину. Розуміючи, що для політичної нації, яка тільки народжувалась в Україні, таке важке знання має одно з ключових смислів. Даючи розуміння того, що пережив український народ, через що пройшов, всупереч чому зберігся. Нажаль, до Помаранчової революції політичної волі на розслідування у керівництва Генпрокуратури не було.
Насправді план сталіністів по знищенню української нації був поетапним. Адже нищівний голод провокувався і організовувався неодноразово – у 1921—23, 1932—33, 1946—47 роках. Але найжахливішим був Голодомор 1932—1933 років, і саме на ньому ми вирішили зосередитись після того, як Президент Ющенко схвалив цю ініціативу. Яка реалізовувалась дуже важко, адже знаходились люди на відповідальних посадах, які не сприймали такого розслідування. Стверджуючи, що попри голод, ні про який геноцид не йдеться і звинувачуючи мене у політиканстві. Навіть постанову про порушення кримінальної справи, яку я виніс, в Генпрокуратурі просто не зареєстрували! До честі тодішнього глави СБУ В. Наливайченка – він узяв ініціативу на себе, була зареєстрована кримінальна справа і ми разом розпочали розслідування.
Те, що крок за кроком відкривалось, викликало справжній шок. Із доказами такого жахливого цинізму, гадаю, довелось працювати мало кому із моїх колег, причому не тільки в Україні.
Чого варта тільки постанова ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів, кооперації та зміцнення суспільної соціалістичної власності” від 7 серпня 1932 року. В народі її називали “закон про п’ять колосків”. Постанова передбачала розстріли з конфіскацією всього майна. У кращому випадку — ув’язнення на 10 років. Цього виявилося замало. Під керівництвом Сталіна та його поплічників цілі села по всій країні режим виносив на «чорні дошки». Це означало смерть не лише людини, а всього населеного пункту. Села просто зникали разом із мешканцями.
Я читав спогади одного з учасників тих подій. У своєму щоденнику він пише: “Нас оточили війська. У нас забрали їжу, навіть одежу і нове взуття. Ми голодуємо, ми не маємо що їсти… Я похоронив батька, матір, дружину, брата. А ось веду за руку трьохлітнього сина, на руках півторалітня донька. Уявляю, якою вони смертю будуть помирати, якщо я ось-ось помру”. І він несе їх до ставу і топить, щоб вони померли при ньому.
Ця картина просто не вписується в психіку сучасної людини. Цікава деталь - про усі ці жахи знав світ, адже західні дипломати інформували уряди своїх країн, що в Україні лютує штучно створений голод. І в той же час Радянський Союз продавав українське зерно!
Під час розслідування важливо було встановити справжню кількість загиблих. Бо саме масштабність може свідчити про геноцид. Вчені давали цифру 3 млн 800 тисяч, але вона не корелювалась із матеріалами, які ми вивчали під час розслідування. Бо у наявних записах інформація про чисельність селянства, яке загинула від голоду, свідомо занижувалась і приховувалась. Ми ретельно опрацьовували різні документи. Серед них — надбання Інституту національної пам’яті, які нам надав Ігор Юхновський. Ці матеріали також лягли в основу розслідування. Але основну частину становили допити свідків, очевидців, їхніх дітей.
Отримана слідством інформація дозволяє стверджувати, що насправді Голодомор забрав понад 10 мільйонів людських життів.
Особисто мені таке звинувачення на адресу кремлівської влади вартувало посади – після приходу до влади Януковича, було заявлено, що ніякого геноциду не було, отже, процес вирішили якось «згорнути». Москва через впливових осіб в Генпрокуратурі навіть намагалась домовлятись – мені пропонували відмовитись від постанови, яку я підписав у кінці грудня 2009 року про скерування кримінальної справи стосовно Голодомору до суду. Я підписав її, адже і Генеральний прокурор, і його заступники відмовились це зробити.
«Згорнути» справу не вийшло. Суддя Віктор Скавронік її розглянув. На засідання запросили молодих прокурорів, їх лякали звільненням, але вони витримали всю процедуру. Віктор Скавронік визнав факт геноциду і закрив справу у зв’язку зі смертю Сталіна, Косіора та інших його поплічників.
Попри втрату посади та розгортання Москвою проти мене інформаційної кампанії з дискредитації (знайшли навіть онука Сталіна, який подався до московського суду, аби оскаржити рішення українського суду), ця надважлива справа була доведена до необхідного логічного завершення.
І нещодавно ми отримали підтвердження своєї правоти - 4 жовтня Сенат США одностайно ухвалив двопартійну резолюцію, де Голодомор 1932—33 років визнається геноцидом українського народу
Перемогла правда про справжню ціну «братерства і дружби» із російським сусідом. Закріплена позиція усвідомлення, що такі злочини передбачають невідворотність покарання і не мають термінів давності. Адже завжди є охочі чинити подібні діяння. За великим рахунком те, що витворяє Путін на сході нашої країни, це якраз - непокараний злочин Кремля.
Путінський режим діє у такий самий спосіб, що й сталіністи. В Криму і на окупованих територіях Донецької і Луганської областей кремлівські терористи вбивають мирних людей, арештовують і утримують у застінках невинних громадян, руйнують артилерійськими і мінометними обстрілами будинки. Вони руйнують середовища мирного життя українців і розхитують спокій і мир інших народів.
Неоімперія сучасного варварства досі “малює” свої страшні, божевільні візерунки на чорних дошках — вже для Майданної України. “Малює” танками і “Градами”, мінометами, терористичними актами, засиланням чергових загонів нищення історично-ментальної пам’яті українців. Це — агонія осердя імперії, яка будувалась і розвивалась на принципах тотальної ненависті до всього національного, людського в нашому світі.
І саме встановлення історичної правди дає розуміння того, що ми вистояли в голодоморах, не здалися під більшовицькою окупацією, коли радянська влада робила все можливе, щоб знищити історичну пам’ять і сам дух українства.
Як бачимо, це не вийшло у сталінського і в цілому радянського режимів. Не вийде і у путінського.