ГоловнаБлогиБлог Макса Левина

На війні чи на роботі

Чому Великдень? Тому, що це найпростіший спосіб потрапити на передову. Міноборони не любить, коли журналісти лишаються на позиціях на ніч, на добу або ще гірше - на декілька днів.

З Києва вирушаємо о 8 ранку. В машині крім мене священики Максим і Дмитро з Києва, і Володя - волонтер, водій і власник авто, на якому ми їдемо.

Червона Subaru Forester під дах завантажена речами - паски, трошки продуктів, рюкзаки.

В Полтаві отець Дмитро зустрічається з архієпископом Харківський та Полтавський Афанасієм, щоб поставити печатку на
відрядженні.
Фото: Макс Левин
В Полтаві отець Дмитро зустрічається з архієпископом Харківський та Полтавський Афанасієм, щоб поставити печатку на відрядженні.

З квітня 2017 капелани будуть проходити службу разом з бійцями - все офіційно. Великодня подорож також санкціонована - наказ від ГенШтабу зі списками священиків, маршрутами пересування і бригадами, в яких буде проведено святкові богослужіння.

Дорога до Харкова радує рівним асфальтом і мінімумом (в порівнянні з 2014-2016рр) ремонтних ділянок. За Харковом ситуація гірша, дорожнє покриття в районі "Ізюмського котла" в поганому стані. Фури з довжелезними причепами перевалюються з боку на бік на швидкості 5 км на годину. Ближче до Слов’янська траса знову нагадує автобан - відремонтували. Нещодавно відновлений міст над річкою Казенний Торець економить близько півгодини часу в дорозі - під час ремонтних робіт об’їжджати потрібно було манівцями, через Слов’янськ.

Близько шостої вечора ми під’їжджаємо до штабу 53-ї бригади. Шлагбаум, колючка, засохлі калабані з багнюкою на дорозі. Під окремим накриттям буда - на ланцюгу сидить величезна собацюга, схожа на вівчарку. Подвір’ям бази стелеться ядучий дим - палять сміття у величезних ямах.

Біля курілки тузяться цуценята, інколи відволікаючись на перегони за кішкою.
Фото: Макс Левин
Біля курілки тузяться цуценята, інколи відволікаючись на перегони за кішкою.

- Ми ее на тушенку выменяли у местных. С мышами совсем капец - на голову лезут. Кошка - единственное спасение. Мы ей даже ошейник прицепили, чтоб знали "чейная", - ділиться Олександр, прес-офіцер бригади.

Вечеря - омлет, бутерброди з ковбасою, квашені овочі. Це приготовано спеціально для нас, на основну вечерю ми не встигли.

Сніданок з 6 до 7 ранку, трошки раніше - через перевірку командування. Каша з підливкою, сосиска, хліб з маслом, печиво і чай. На столі також соління. Вода в дефіциті - її привозять в пляшках і бочках.

Близько 10-ї ми їдемо в сторону Троїцького, там стоїть 1-й батальйон 53-ї бригади. На КСП вручаємо дитячі малюнки до Великодня і їдемо далі вже на машині військових. Subaru лишається на території КСП - подалі від обстрілів.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Дорога на ВОП (взводно-опорний пункт) петляє селами і зрештою виривається на свободу. За останнім селом відкриваються справжні краєвиди Луганщини.

ВОП розташований на деякому підвищенні, бліндажі і окопи тягнуться дугою, ніби повторюючи обриси всієї Світлодарської дуги. З лівої сторони дуги відкривається захоплюючий краєвид - степ, балки, декілька посадок, ЛЕП і куди-не-глянь небо.

ВОП - царство собак і котів. Між військовими і людьми взаємовигідна співпраця - собакам їжа і притулок, солдатам "сигналізація" від непроханих гостей.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Місцеві Альби і Джекі одразу налагоджуються на контакт з новоприбульцями. Мабуть, про всяк випадок - раптом перепаде щось смачне.

Цей ВОП раніше називався "Гном".

- Коли ми сюди зайшли і побачили ці бліндажі низенькі, з манюсінькіми дверима, то подумали, що тут дійсно гноми жили.

Позиція знаходиться в чистому полі. Тому всі укриття - накопані. Якщо абстрагуватися, дуже схоже на печерне містечко.
Фото: Макс Левин
Позиція знаходиться в чистому полі. Тому всі укриття - накопані. Якщо абстрагуватися, дуже схоже на печерне містечко.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Місця в бліндажах в дефіциті, тому нам на 4-х виділяють окреме житло - закинутий бліндаж, який використовувався як склад. Отець Максим (Максим Стрихар) першим ділом запалює свічки. Не стільки через набожність, скільки через відсутність світла.

Фото: Макс Левин

Отець Дмитро долучається до рубки дров. Хлопці розрізають пеньки спочатку бензопилою. Далі настає черга сокири-колуна і звичайної сокири.

Дерево міцне, з сучками, ясен, тому попрацювати довелось добряче. Хочеш спати в теплі - треба помахати сокирою.

Фото: Макс Левин

Тут розумієш, що поспішати загалом нема куди. Особливо солдатам. День у день картина приблизно однакова.

На пост. Поспати. Поїсти. Роздобути дров. Почистити зброю. Інколи повоювати. Роздобути воду. Бажання тинятися ВОП-ом в пошуках краєвидів (як у мене) пропадає, думаю, день на третій. Ось ротний підтягується, між іншим, проходячи повз турнік у справах.

Фото: Макс Левин

Хлопці закріплюють надійніше прапор над бліндажем напередодні свята.

Ми знаходимося в чистому полі, в обличчя чи спину постійно дме вітер. Тому прапор час від часу зривається.

Антон (на фото, з прапором) намагається подивитися трошки зверху на АТО і контрактну армію.

- Вы же ездите не только у нас по позициям, как вообще ощущения, армия меняется? - питає Антон.

- Ну, звісно, особливо в порівнянні з 2014 роком, все по-іншому.. А у вас які відчуття?

- В начале-то все идейные были. А сейчас тут большинство за деньги стоят. Ну я так думаю. Контрактники все же. Более прагматично все. Печально как-то. Основные работодатели сейчас кто в стране? Армия и МВД. Вот и идут сюда, как на хорошую работу.

Фото: Макс Левин

Найбільш захопливе життя у "кока". Юра каже, що командир особливо не вибирав, кого призначити.

Сказав: "Будеш черговим по кухні", та й потому.

Фото: Макс Левин

Його день проходить найбільш "насичено" - дрова, вогонь, очі в сльозах від диму, каші і супи, сосиски і собаки, які на них полюють.

Фото: Макс Левин

Чай в казані і розчинна кава в пластикових стаканчиках найбільш ходовий товар. Постійно хочеться зігритися в умовах 24-години на
свіжому повітрі.
Фото: Макс Левин
Чай в казані і розчинна кава в пластикових стаканчиках найбільш ходовий товар. Постійно хочеться зігритися в умовах 24-години на свіжому повітрі.

Традиційний вказівник з відстанями. В 2014-2015 рр на них частіше були написи "Москва", "Кремль", "Мінськ" і т.п

Зараз більш по-домашньому - відстані до рідних міст.

Фото: Макс Левин

Богдан, 19 років

Фото: Макс Левин

- Мама не хотіла пускати. Я їй казав, що просто дуже хочу в армію. Я знав, звісно, що попаду в зону АТО. Але її заспокоював, мамуля, буду собі тихенько сидіти в учєбкє, як сіра мишка, буду служити.

А срочку з 21-го года зробили. А мені тільки 20 буде в грудні. То я дізнався, що можна написати за власним бажанням.

Там взагалі-то, ще й підписи батьків потрібні, але обійшлось якось без цього.

- Чого ж тебе так тягнуло сюди, яка причина?

- Ну, взагалі, я давно хотів просто служити, щоб батьки мною гордилися. Я і на Майдан хотів, але мама тоді ні в яку не пустила. Сказала прив’яжу наручніками до батареї.

Країну треба боронити, дім рідний.

Бодя з напарником. На війні стають друзями, незалежно від віку та переконань
Фото: Макс Левин
Бодя з напарником. На війні стають друзями, незалежно від віку та переконань

Фото: Макс Левин

"Молодь" - ті, що перший раз в АТО, тільки з учєбкі. Завдання - викопати яму для сміття.

Копають по-черзі, піджартовуючи, з хорошим настроєм.

Двоє хлопців збираються на великодні закупи в магазин. Пішки.

- Можна з вами?

- Та можна, тільки там 7 км в одну сторону. Подужаєш? Та і між позиціями по декілька кілометрів чисте поле - знахідка для ДРГ.

Йдемо зі зброєю і мінімум двоє.

Фото: Макс Левин

Десь на підороги побачили на горизонті *шишарік* (ГАЗ-66) в попутному напрямку. Закурили і будуть стопити
Фото: Макс Левин
Десь на підороги побачили на горизонті *шишарік* (ГАЗ-66) в попутному напрямку. Закурили і будуть стопити

Пощастило, в *шишарі* зам.комбата, підкинули до блок-поста в селі. Звідти 300 метрів і на місці.
Фото: Макс Левин
Пощастило, в *шишарі* зам.комбата, підкинули до блок-поста в селі. Звідти 300 метрів і на місці.

Назад іти набагато важче - в рюкзаку 7 кг курячих стегенець, солодощі, цигарки, "безалкоголка" (0% пиво, кока-кола)

Хлопці, прямо як в дитячому таборі, діляться жахливими історіями, як одного солдата підібрали по дорозі. Ніби-то ВСП (військова служба порядку). Вже почали вивозити за село в напрямку "ЛНР".

Хлопчина зрозумів, що потрапив до сєпарів. Насилу випросив зупинитися в туалет і навтьоки.

Фото: Макс Левин

За 2.6 км до фінішу нам щастить - на горизонті знов з’являється машина. Цього разу - санітарка.

Це новенький джип «Богдан», на базі Great-Wall wingle темно-зеленого кольору.

Всередині, крім військових - отець Максим та отець Дмитро. Вони вертаються перекладними з Бахмута.

Нас беруть на борт.

Фото: Макс Левин

Напередодні нашого приїзду генератор, який забезпечує всю позицію електрикою, "зловив клин".

Він віддано працював з часів Авдіївки (2015 рік) і, певно, прийшов час.

Отець Максим, вирішив оперативно допомогти - купити генератор з грошей, перерахованих благодійниками на великодню поїздку.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Кухар перекладає яйця, пофарбовані дідівським способом (цибулевим лушпинням), в коробку. Решта перевіряє готовність зброї до
ночі. Все до готово до великодньої служби.
Фото: Макс Левин
Кухар перекладає яйця, пофарбовані дідівським способом (цибулевим лушпинням), в коробку. Решта перевіряє готовність зброї до ночі. Все до готово до великодньої служби.

…Прийшла ніч, і я зрозумів, нарешті, чому так гарно на позиціях Луганщини.

Це openspace на 360 градусів. З усіх сторін зоряне небо, жодних будівель чи перепон, щоб бачити горизонт. Планетарій в натуральну величину. Хвилястий степ. Співи пташок. Вітер, як на морі. Єдине, що морем не пахне.

Фото: Макс Левин

Бійці, що не на посту, вбивають час за переглядом серіалів на планшеті.
Фото: Макс Левин
Бійці, що не на посту, вбивають час за переглядом серіалів на планшеті.

Отак виглядає *вхід* в бліндаж. Скоріше нагадує лаз.
Фото: Макс Левин
Отак виглядає *вхід* в бліндаж. Скоріше нагадує лаз.

Час починати. Паски розставлені на імпровізованому столику з ящиків з-під набоїв.

В бліндажі повно людей. Бійці впевнено відстояли всю літургію, уважно прислухаючись до слів священиків.Далеко не всі з них глибоковіруючі.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Декілька хлопців просять подарувати хрестик на шию, якщо є.
Фото: Макс Левин
Декілька хлопців просять подарувати хрестик на шию, якщо є.

Момент освячення пасок. Вода в дефіциті - тому економно, з фляги.
Фото: Макс Левин
Момент освячення пасок. Вода в дефіциті - тому економно, з фляги.

Ранок. В бойовому плані ніч видалася спокійною. Стріляли на сусідніх позиціях - міномети, БМП, стрілкове. На "нашій" було тихо.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Святковий сніданок. Стіл, знову ж таки, з ящиків, але по-святковому, зі "скатертиною".

Яйця, паски, домашні ковбаски, яблука, ікра "заморська" (кабачкова) і квашена капуста.

Столова знаходиться в своєрідному тунелі - між двох земляних насипів. Так, безпечніше в разі обстрілу. Але по цій трубі вітер гуляє немилосердно.

Фото: Макс Левин

Великодні привітання телефоном. Зв’язок нестабільний - але є декілька місць, де точно ловить.
Фото: Макс Левин
Великодні привітання телефоном. Зв’язок нестабільний - але є декілька місць, де точно ловить.

Близько 11-ї привозять воду. Юра, "кок", полегшено видихає - нарешті можна варити їсти, не випрошуючи воду по бліндажах.

Фото: Макс Левин

Ранкова посвята на КСП
Фото: Макс Левин
Ранкова посвята на КСП

Закінчивши служіння, ми вирушаємо до Костянтинівки. Прощаємося, як завжди, без "лірики" - "до зустрічі", "побачимося".

Але, звісно, маючи на увазі, кожен собі в голові, що з кожним із бійців, це прощання чи ця зустріч може бути останньою.

Вони лишаються там, у себе "на роботі", серед безкрайніх полів і земляних насипів.

Для себе я не можу зрозуміти - вони там працюють за гроші? Чи за нас? Чи замість нас?

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram