Сильна рука vs агенти змін: як нам готувати лідерів, аби змінити країну

Ми живемо в дуже волатильному світі, і він стає ще більше непередбачуваним. Мабуть, тільки лінивий не може або не хоче побачити цього. Виклики перед людством стають все складними, проблеми – глобальнішими, а взаємопов’язаність людей та інституцій більш очевидною.

Існуючі моделі лідерства перестають бути ефективними перед обличчям глобальних проблем. В той час, як класичні лідери в парадигмі ХХ століття мали будувати кордони та посилювати їх з метою створення безпечної моделі існування для своїх послідовників, сучасні лідери мають вирішувати проблеми складної реальності. А оскільки проблеми, як і світ, стають глобальними, їх стає неможливо вирішити підходом «окопатися в своєму окопі та конкурувати». Тому на передній план входять лідери нового типу – «агенти змін».

Однак, коли ми дивимось на лідерів в Україні, та й в світі в цілому, ми бачимо зовсім інші типи лідерів, якими захоплюється велика кількість їхніх послідовників.

Дослідник лідерства з Гарвардської школи Кеннеді професор Дін Вільямс каже, що це пов’язано з т.з. племінним феноменом: умовно, сучасні лідери поводяться так само, як племінні вожді – захищають інтереси власної групи, нападаючи на оточуючі групи. Поведінка, що була ефективною упродовж тисяч років. Однак такого підходу недостатньо при вирішенні комплексних проблем з багатьма взаємопов’язаними складовими у глобальному світі. Так само і поведінка білих ведмедів була ефективною упродовж тисяч років та допомагала їм вижити як виду, яка, проте, стала неефективною перед загрозою глобальної зміни клімату.

Основне завдання агентів змін – допомагати людям зустрічати реальність і дивитися сміливо в очі їй саме такій, якою вона є, а не займатися популізмом (до прикладу, обіцяти «долар по 8») та заспокоювати людей у надії, що вони будуть працювати краще, або віддадуть голоси на наступних виборах певній партії. І робити це з метою створення першого кроку для адаптації соціуму до нових умов, які створює Світ.

Безумовно треба враховувати той факт, що це потребує неабиякої сміливості та переконливості, оскільки більшість людей не люблять дивитися суворій правді в очі. І, що дуже важливо для успіху, залучати до вирішення проблем інші групи. Іноді – з діаметрально протилежною позицією. Всі ми пам’ятаємо кейс Нельсона Мандели, який об’єднував вчорашніх непримиренних ворогів навколо ідеї «нової веселкової нації». Іноді приклади можуть бути менш драматичними, але від цього не менш вирішальними. Наприклад, налагодження кооперації всередині глобального бізнесу між офісами у Пекіні та Києві, чи Львові та Сан-Франциско. Коли колишнього прем’єр-міністра Великобританії Гордона Брауна професор Дін Вільямс під час інтерв’ю запитав, яка найбільш важлива навичка, яку варто опанувати молодим людям, які б бачили себе лідерами, Гордон Браун відповів – побудова містків через кордони. Створювати можливості для різних груп вирішувати комплексні проблеми. Натомість сучасні лідери намагаються розвести нас по різних кутах – Брексіт та «Америка для Американців» є яскравими і далеко не єдиними прикладами такої філософії.

Також важливо усвідомлювати, що сучасний лідер не буде мати готових відповідей, які ми усі так чекаємо. Світ та проблеми стають настільки комплексними, що рух вперед є більше експериментом, аніж перевіреними «десятьма кроками для досягнення успіху». Саме тому філософія «Failure is ok» виходить у наші дні на перше місце. А це означає, що лідер чи лідерка, які все знають та «врятують» нас, – це міф. У наш час мова йде про network-лідерів, які шукають нові шляхи до вирішення нових проблем.

Україна не є виключенням у кризі лідерства – популісти обіцяють нам солодке майбутнє, за умови, якщо ми оберемо їх на виборах, а ми й раді їх слухати, бо досі нашою генетичною радянською пам’яттю пробуджуємо бажання появи сильного лідера, який або яка за нас вирішить усі проблеми. Політичні лідери використовують відмінності між національними групами, провокуючи міжетнічні та мовні конфлікти замість того, щоб подивитися суворій правді в очі: вже давно час розробити єдине бачення розвитку нашої країни та рухатися вперед до його втілення. Всі продовжують чекати на рецепт чи магічну пігулку, які допоможуть зрозуміти, які ж мають бути ці уніфіковані дії переможця.

Місією Центру лідерства УКУ є зміна парадигми лідерства в Україні від старого пост радянського розуміння «сильної руки» на користь «агентів змін». І саме з цією метою ми організували візит професора Діна Вільямса в Україну. Просто зараз, упродовж тижня, він допомагає нам готувати українських лідерів з публічного та приватного сектору до нових викликів глобального світу. Професор Вільямс проведе кілька навчальних програм у Києві та відкриту зустріч у Львові 21 лютого 2019 року. Усім, кого зацікавила тема, раджу також прочитати статтю Діна Вільямса «Лідер як агент змін у роздробленому світі».

Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру лідерства УКУ, викладач Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS)

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram