ГоловнаСвіт

“Смерть мозку” НАТО — Макрон пішов у наступ

Еммануель Макрон роздратував США, присоромив Європу і потішив Росію. Усе це однією фразою: “НАТО переживає смерть мозку”. Фраза в інтерв’ю журналу The Economist не була ні спонтанною, ані випадковою.

Фото: EPA/UPG

За два з половиною роки на посаді французький президент став досвідченим дипломатом, який вміє провокувати без прямих погроз і критикувати без переходу на образи. Виважена стратегія Макрона з початку його мандата має одну глобальну мету — затвердити за собою статус лідера Європи. Нової Європи. Якщо перший рік на посаді Макрон охоче ділився цією роллю з Ангелою Меркель, то нині, коли відхід німецької канцлер від справ дедалі яскравіше майоріє на горизонті, Макрон припинив звіряти годинники з Берліном.

Прямий тому доказ — Ангела Меркель назвала заяву французького президента про НАТО “радикальною” та такою, що вона “не поділяє”. Щоправда, цієї розбіжності у поглядах виявилося недостатньо, аби посварити Париж і Берлін: у неділю увечері, через кілька днів після публікації інтерв’ю, Макрон уже приязно вечеряв з німецькою канцлер після святкування 30-річчя падіння Берлінського муру. У Німеччині розуміють: основним адресатом критичного послання Макрона був Дональд Трамп.

“Франція на таке не підписувалася”

Відносини американського і французького президентів складно назвати щирими, однак на картинці усе виглядає бездоганно: тривалі рукостискання, (відносно) регулярні візити, вечері з видом на Марсове поле, не надто критичні твіти (а у випадку Трампа більшої ознаки дружби годі й шукати). Однак, усе це лише фасад за яким криються фундаментальні розбіжності, одне з яких — бачення ролі НАТО.

Прийшовши до влади, Дональд Трамп повівся як бізнесмен: у першу чергу проаналізував кошторис і зробив висновок, що США занадто багато дають і недостатньо отримують у відповідь. Про це він відверто заявив на своєму першому саміті НАТО у травні 2017 року, мовляв 23 з 29 країн-членів дають недостатньо грошей у бюджет альянсу.

Президент Франції Еммануель Макрон та президент США Дональд Трамп під час прес-конференції в день закриття саміту G7 у місті Біарріц, Франція, 26 серпня 2019.
Фото: EPA/UPG
Президент Франції Еммануель Макрон та президент США Дональд Трамп під час прес-конференції в день закриття саміту G7 у місті Біарріц, Франція, 26 серпня 2019.

На папері це твердження виглядає раціональним: США та Велика Британія єдині, хто витрачає на оборону більше 3 і 2% свого ВВП відповідно (у той час як Франція і Німеччина не дотягують і до 2%). Для Еммануеля Макрона ж мотивація Франції сприяти розвитку НАТО стає дедалі меншою, адже Сполучені Штати, на думку французького президента, поводяться як на торгах, пропонуючи “геополітичну парасольку безпеки в обмін на комерційну вигоду”. А “Франція на таке не підписувалася”.

Окрім цього, мотивації до співпраці дедалі менше через ситуацію у Сирії, з якої США в односторонньому порядку вирішили вивести війська і дати Туреччині (теж країні-члену НАТО) карт-бланш на атаку курдів.

“Якщо режим Башара Асада вирішить завдати удару у відповідь Туреччині, чи надамо ми допомогу Анкарі?”, - ставлячи це риторичне запитання, Макрон натякає на П’яту статтю Північноатлантичного договору, за якою напад на одну країну-члена альянсу вважатиметься нападом на всі.

Цей принцип складно не назвати застарілим у світі, коли лідер країни-члена НАТО Реджеп Таїп Ердоган погрожує європейським країнам-членам НАТО відкрити двері усіх в’язниць і відправити джихадистів ІДІЛ в Європу, а окрім цього три з половиною мільйони мігрантів. Про яку солідарність і звірення позицій тут можна говорити?

Фото: EPA/UPG

Дежавю по-французьки — Париж знову верне носа від НАТО

Попри резонанс, який викликали слова Макрона про НАТО, дистанціювання Франції від альянсу — не нова історія. Те, що відбувається сьогодні, — це своєрідне дежавю подій 1966 року, коли Шарль де Голль вирішив, що Париж може сам подбати про свою безпеку і вийшов з усіх керівних структур НАТО, зберігаючи з альянсом “особливу співпрацю”. Тоді рішення французького президента також засновувалося на недовірі до намірів Сполучених Штатів і бажанні самому розпоряджатися власними воєнними ресурсами, зокрема ядерною зброєю, активний розвиток якої припав на 60-ті роки.

Такий формат відносин тривав й до 2009 року, - коли Ніколя Саркозі вирішив повернути Францію до керівних структур альянсу. Усіх, окрім групи ядерного планування. Тема ядерної зброї так і залишилася для Франції особливою.

Чи піде Макрон на повторення стратегії де Голля? Французький лідер, попри центристське позиціонування своєї політичної сили, яка має більшість у парламенті, вже неодноразово висловлював “голлістські” погляди, які у країні відносять до правих ідеологій. Однак однієї ностальгії за пишним республіканським минулим прагматичному молодому французькому лідеру недостатньо.

Вийти з НАТО, коли реальної альтернативи альянсу немає, Макрон собі дозволити не може. Тому єдиний прийнятний сценарій для французького президента — прискорити формування європейської армії — проекту, про який він говорив мало не з першого дня на посаді, але який від того реалістичнішим не став.

Фото: nato.int

Переконати європейських партнерів у необхідності нового союзу — завдання непросте, однак не неможливе, особливо якщо узяти на себе основну вагу фінансових зобов’язань, як свого часу США зробили у випадку НАТО. Кому більше потрібно, той і платить. Інше питання — як сказати французам про те, що на їхні плечі ляже тягар збільшення витрат на оборону, у той час як у країні ледь заспокоїлися соціальні протести?

Наразі у Макрона зв’язані руки, і це чудово розуміє Москва, де критику НАТО назвали “золотими словами”. Для того щоб проект європейської армії конкретизувався, французькому президенту потрібно зробити політичний пірует: зібрати команду однодумців у Європі, що переживає кризу ідентичності, при цьому не дуже розлютити французів і Дональда Трампа.

Єдиний козир у руках французького президента — власна впертість і досвід у проштовхуванні непопулярних реформ у самій Франції. Однак цього разу на карту поставлене майбутнє усієї Європи, а отже проект спільної армії стане тестом на витривалість для того, хто бачить себе її майбутнім лідером. 

​Марія Єщенко​Марія Єщенко, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter