ГоловнаСвіт

Роман Безсмертний: «Декілька людей в Росії хочуть правити світом, і їх не цікавить доля України»

В умовах зовнішньополітичної невизначеності призначення переговірників по Мінським угодам додало стриманого оптимізму. Повернення Леоніда Кучми та Романа Безсмертного, які стояли біля витоків мінських переговорів, означає спадковість політики України в цьому напрямку.

А знаючи як росіяни і їх посіпаки з ОРДЛО ненавиділи Романа Безсмертного за його прискіпливість до деталей і принциповість – можна сподіватись, що відходу від інтересів України не станеться.

З Безсмертним LB.ua зустрівся одразу на наступний день після його участі в роботі Мінської групи – коли враження і емоції від перемовин ще свіжі. Передовсім поговорили про його контакти з президентом Зеленським - адже буквально нещодавно той стверджував, що нікому не довіряє крім свого найближчого оточення. 

Важлива складова: погоджена стратегія переговорників з української сторони, затвердження їх повноважень. 

Ще один блок – внутрішньополітичний: скільки проіснує нинішня Верховна Рада і які перспективи президентства Володимира Зеленського. А також про роль Віктора Медведчука: як в Мінському процесі, так і в українській політиці в цілому. Наприклад, що означає його похід в парламент. «Його перехід в Верховну Раду – це новий проект Кремля щодо України…. Це загрози серйозного масштабу. В тому числі і для державності», - вважає Безсмертний.

Про це та багато іншого – в інтерв’ю керівника політичної підгрупи Трьохсторонньої контактної групи (ТКГ) з врегулювання ситуації на сході України Романа Безсмертного.

Фото: Сергей Нужненко

Ігор Соловей: Перед поїздкою в Мінськ ви говорили, що маєте зустрітись з Президентом, аби почути його бачення проблематики – і тоді приймете рішення про свою подальшу участь (чи не участь) в Мінських переговорах. Ви з Президентом зустрілись: і яке ж ваше враження?

Зустріч відбулася. Ми обмінялися думками. По-перше, я побачив перед собою людину, яка щиро хоче зрозуміти, що таке Мінський процес, щиро хоче вирішити цю проблему і вже пробує робити перші кроки. Але далі – стоп. Він розуміє, що треба ще володіти матчастиною.

По-друге, у Зеленського присутнє розуміння того, про що я говорив останні чотири роки: головне – це люди. Люди, які всім цим займаються.

Разом з тим, я почув деякі речі, наприклад, що «от зараз ми швидко і це, і це, і це зробимо», але я розумію, що цього не буде.

І.С.: Тобто, ваше враження: президент не повністю володіє ситуацією?

Не в повній мірі. Так, у нього є внутрішнє бажання розв’язати проблему війни. Але для того, щоб її закінчити, потрібні люди, які розуміють як це можна зробити і яким він доручить це зробити.

І.С.: Чи є в нього зараз такі люди?

Я, власне, і погодився на те, щоб стати одним з таких людей, бо знаю цю частину, розумію її внутрішню сутність. І у мене теж є бажання вирішити цю проблему, є таке внутрішнє прагнення. От тут ми з президентом абсолютно співпадаємо. Мені вся ситуація нагадала далекий 1994 рік.

Анна Стешенко: Чим?

І схожістю, і несхожістю: бажанням щось зробити, але іноді нерозумінням. У 1994 році мені було 27 років, я прийшов у політику, у київські коридори, яких до цього в житті ніколи не бачив. І от з одного боку тебе розпирає від амбіцій, а з іншого ти матчастину не знаєш. Наприклад, тоді я написав від руки постанову Верховної Роди, але не знав: де її роздрукувати, розтиражувати, куди подати і так далі.

І.С.: Це приходить тільки з досвідом.

Так. Це вирішується тільки часом. Що добре – Зеленський слухає, і він чує. Але він страшенно втомлюється від перенасиченості інформації. Це абсолютно зрозуміло.

Фото: president.gov.ua

І.С.: Перед засіданням в Мінську Ви сказали, цитую: «Для чого я повертаюсь в ТКГ – формально дія домовленостей закінчилася першого січня 2016 року. Тому або вдасться оживити Мінську платформу, або буду пропонувати новий формат». От після останнього засідання у вас яке бачення: будете продовжувати намагатися реанімувати цю платформу? Чи зробили висновок, що все таки пора вже з ним прощатися і переходити на новий формат?

Я - песимістичний оптиміст.

І.С.: Це називається реаліст.

Я вчора (розмова відбулась на наступний день після засідання ТКГ - ред) побачив і відчув все особисто. Давайте доживемо до 21-го липня. Бо навіть після всієї роботи президента України, Трьохсторонньої контактної групи в Мінську, «Нормандських форматів» - треба ж ще і 226 голосів депутатів. Все це необхідно з усіма ними узгодити. Тому доведеться у цьому відношенні побігати, пошукати формулювання і механізми. Виходить такий собі біг по колу.

Скільки ми будемо бігати – залежить від того, наскільки вистачить знань та досвіду дати відповіді на всі делікатні питання. Чи впевнений я, що це все закінчиться на 100% позитивно? На 100% ні, але азарт від того, що можна щось зробити – є.

І хоч я розумію матерію, знаю яким шляхом пройти, щоб розв’язати всі ці питання – головне чи буде це підтримано політично?

І.С.: Зокрема, ви говорили, що планується формування певного органу, який буде забезпечувати роботу переговірної групи в Мінську. І ця група мала формуватися при РНБО. На якому етапі ця робота?

Власне, на цій зустрічі я попросив президента дати мені доручення підготувати відповідні укази і проекти документів для організації її роботи. Він на це погодився і я вже почав над цим працювати: переговорив з Леонідом Даниловичем Кучмою як головою ТКГ, з Русланом Демченком як з радником президента. З учасниками Трьохсторонньою контактної групи, головами підгруп. Коли з’явиться чорновик документів, тоді треба буде обов’язково зустрітися із секретарем РНБО. Далі – переговори в уряді, оскільки все це потребує певного фінансового забезпечення. І так далі. В цілому, треба нам усім буде пройти сім кіл пекла. Але це те, що потрібно було зробити ще вчора. Бо підходять до мене люди і кажуть: «ну от ми в черговий раз купили квитки за свої гроші. Скільки це буде продовжуватися?»

І.С.: І скільки це буде продовжуватися?

На сьогоднішній день існує механізм компенсації – тобто ти витрачаєш свої гроші, потім подаєш звіт. 

Інший аспект: людям потрібні дипломатичні паспорти. Я, наприклад, нев’їздний у Білорусь – і те, що білоруси пропустили мене на засідання ТКГ - це тільки господу Богу і людям відомо, які це забезпечували, скільки було докладено зусиль.

Інший аспект: ми всі в Білорусь заїдемо, але не всі можемо звідти повернутись. От я віз валізу, де був комп’ютер з інформацією закритого типу, документи на паперових носіях для службового користування, з технічним завданням, тактикою ведення переговорного процесу. На основі цих невинних документів, при бажанні, можна зробити таку «бомбу», що я потім додому не повернуся.

Фото: Сергей Нужненко

І.С.: Хочеться зрозуміти, яким чином можливе юридичне оформлення цієї групи. Адже дипломатичні паспорти – це МЗС і уряд.

В тому і складність, що це проблема не міжнародних відносин – це проблема оборони держави. І тут роль МЗС – дипломатичний супровід, надання аналітики.

Ось пані Лутковська: вона ж не може не працювати з СБУ, МВС, пенітенціарною системою, міністерством юстиції. А тепер задайтесь питанням як вона працює: як хто? Так, колись вона була на посаді уповноваженого з прав людини. Але зараз вона – просто громадянка України. А чи дадуть їй документ? Чи впустять її у заклад утримання? 

Чи генерал Бондар: йому треба працювати з Генштабом, Службою зовнішньої розвідки, СБУ, фронтовою розвідкою і так далі. І хто йому дасть документи? І чи дасть? Чи дозволять йому виїхати на відповідну позицію в ОСС?

І я – Роман Безсмертний: так, колишній віце-прем’єр, але зараз просто громадянин України, якому потрібно працювати з міністерством юстиції, Кабінетом міністрів, РНБО, міністерством оборони. І щоб не сказали – «хто ти такий? Іди звідси» я і взяв на себе роботу підготувати відповідний указ і надати статус групі.

Справа в тому, що ця війна вимагає перебудувати систему управління збройними ситами, її складових одиниць, систему політичного та дипломатичного обслуговування. А ми продовжуємо працювати по-старому і збоку це виглядає трохи неадекватно.

Взагалі, шкода, що ми не ввели в дію Закон про правовий режим воєнного стану – оскільки механізм був би запущений, все розклалося би на місця. Те, що ми ігноруємо деякі речі, приводить до таких от незрозумілих ситуацій.

З іншого боку, за цей час наприймали дуже багато речей, які, з моєї точки зору, були непотрібними. Ну для чого треба було творити військово-цивільні адміністрації, коли з першого дня, не зволікаючи можна було ввести в дію «Закон про оборону» і «Закон про правовий режим воєнного стану»?

Фото: Сергей Нужненко

І.С.: Тільки лінивий, мені здається, не пинає мінський процес…

Я теж його «пинаю»! Уявіть, у Мінську засідає ще одна тристороння контактна група по врегулюванню конфлікту в Нагірному Карабасі. Так от переговори між Вірменією і Азербайджаном тривають у Мінську 28 років. Вам подобаються такі перспективи?

І.С.: «Пинаєте» і кажете, що його треба модифікувати. Один зі шляхів модифікації – розширення списку учасників, починаючи від США, закінчуючи Польщею. Зараз це на часі?

Ми його вже модифікували – там немає Медведчука. Це вже дуже серйозна модифікація: це означає, що змінений об’єкт і мені здається, що це шанс. Але над цим треба задумуватися і почати робити щось.

Тепер щодо фактору залучення інших кадрів. Залучення може бути різним: формальним, фактичним, аналітичним, безпековим і так далі. От я би попробував ці речі розвивати навколо.

Більше того, чого явно не вистачає – не вистачає громадської складової. Дивіться, ми ж маєм справу з особливим явищем, яке називається війна. І якщо ми усвідомлюємо це, то проти війни треба боротися усіма інструментами – іноді навіть тими, які просто ми не усвідомлюємо, що вони зіграють свою роль.

Наприклад, у мінському процесі досягаються домовленості про помилування, звільнення, видачу, обмін і так далі. Давайте подивимось статистику: а скільки було звільнено в ході мінського процесу? І без мінського процесу – через домовленості з польових командирами безпосередньо на лінії розмежування? Я дуже часто звертаю увагу на такі речі. От так в мінському процесі і почали з’являтися деякі прізвища.

І.С.: Після вашого повернення в ТКГ чи буде змінено кадровий склад вашої політичної підгрупи?

Ситуація виглядає таким чином, що я відновлюю всі комунікації, які в мене були, тому що це робота з цілим рядом зовнішніх, внутрішніх, спеціалізованих і комунікаційних інституцій. От, наприклад, коли обговорюється питання виборів, чи питання амністії, чи питання інших різних процесів різних - ну ти ж не можеш все знати, під такі речі вкрай потрібно залучати різних людей. В тому числі – з громадського сектору. Але кожна робота має бути оплачена: а хто дасть ці гроші?

І.С.: Тобто правильно я розумію, що один з напрямків – це громадський сектор і ви будете його пропонувати включити в склад Мінської групи?

Так, його треба залучити до роботи.

Точно так само потрібно долучити і вихідців із того регіону. 

А ще потрібно до цього процесу залучити депутатів. Бо одна справа, коли ти приходиш до них і починаєш розказувати, а інше – коли вони самі всередині процесу.

І.С.: Це мають бути окремі депутати чи представники фракцій-партій?

Життя покаже.

І.С.: Чи відчули ви зміну настроїв серед учасників Мінських переговорів, в першу чергу серед росіян? А також ОБСЄ-шників.

Як на мене, то все відбувалося в звичній інтонації, по звичному сценарію. Зміни риторики не побачив – ті ж самі монологи, я їх уже чув там раніше. Інша справа – моя реакція.

Тобто це така важка рутинна робота, іноді емоційна, іноді копітка.

З приємного – правильно вибрана стартова позиція: людина як цінність. І це дає результат. Бо жоден не може заперечити проти того, щоб робити людям краще – адже люди в цій ситуації абсолютно невинні, вони жертви. Або ми для них щось робимо, або тоді ми тут не потрібні - що одні, що другі, що треті, що четверті.

Фото: Сергей Нужненко

І.С.: Позиція ОБСЄ в цілому яка – як поживає «план Сайдіка»?

Частина з представників від ОБСЄ уже змінилася по ротації за час, коли мене не було. А багато хто зрадів, що я там знову з’явився.

У нинішніх умовах, треба просто чесно сказати, ОБСЄ як орган по безпеці в Європі не справляється зі своїми функціями. 

Такі поняття як «план Мореля», «план Штайнмаєра», «план Сайдіка» – вони іноді живуть поза цими людьми.

І.С.: Бачимо персональний склад делегацій від росіян і від їхніх колаборантів: чи дає він шанс думати, що досягнуті в рамках цих зустрічей мінського формату домовленості будуть реалізовані?

Зніміть рожеві окуляри! Тобто, просто домовитись, реалізувати (хочу би на частину) і завершити – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Я журналістам кажу: прошу, не анонсуйте уже завершений обмін, звільнення чи передачу. Давайте наберемся терпіння. От коли людину привезли додому, тоді ми його звільнили.

І.С.: Представники ОРДЛО не були самостійними. Ця ситуація така і залишилася, вони залишились маріонетками?

Всі вони різні. І я не знаю, що їх покликало сісти на стіл напроти мене. Поясню чому: я знаю людей, яких закривали на три місяці і казали - або ти будеш міністром (фейкових республік – авт), або ти забудеш, що в тебе є діти.

Також я знаю людей, які там керували і були координаторами різних представницьких об’єднань, а потім телефонували мені і просили «рятуйте, бо нас кінчають тут». Так, і такі були. Тому я не можу сьогодні однозначно сказати: переді мною сидять там одні вороги, колаборанти чи сепаратисти. От, наприклад, того ж самого Родіона Мірошника (представник «ЛНР» на мінських перемовинах - ред) я пам’ятаю ще директором луганського ОДТРК. А зараз він сидіть переді мною. Що його змусило це зробити – я не знаю.

До того, ж я – дипломат, і повинен виконати це завдання, щоб це не коштувало.

Родіон Мірошник в Мінську
Фото: КП
Родіон Мірошник в Мінську

І.С.: Ви взагалі розумієте кінцеву мету мінського процесу для росіян?

Їхня мета дуже проста: вивести країну на лідерські позиції у всьому світі, використовуючи таку жертву як Україна. І чи буде Україна існувати, чи не буде – це їх абсолютно не цікавить. Вони творять себе, для них ми – просто об’єкт росту. А як можна рости? Можна наступити на Україну і тим самим піднятися. Можна кусок в України забрати – і тим самим зрости. А можна Україну перетворити на поле битви, на якому змагатись і влаштовувати поєдинок з Європою. Ще можна на території України розпалити конфлікт з іншими країнами і з цього мати капітал.

І.С.: Ослабивши їх...

Так, ослабивши їх. Розумієте, декілька людей в Росії хочуть правити світом і їх не цікавить доля України, доля українців і так далі. Тому нам треба все це здолати, створити себе і відстояти.

І.С.: Дуже хочеться, щоб Ваші слова прочитали нинішні помічники президента та сам Зеленський, які в інтерв’ю говорять, що «ми обов’язково домовимося з росіянами».

Та я вас прошу – на засіданні в Мінську вже була ситуація: українська сторона дає пропозицію, представники Луганська і Донецька погоджуються, але росіяни кажуть «стоп». Ось вам конкретний приклад як з росіянами можна домовитись.

І.С.: По яким пунктам це було?

По звільненню військовополонених.

І.С.: А як ви сприйняли історію з указом президента Путіна про розширення паспортизації на всю Донецьку і Луганську область?

Коли ми говорили з президентом і він формулював для нас завдання, то казав нам, що треба зробити першим, другим і третім, що нам треба налагодити розмову з росіянами, я йому сказав: «Пане Президенте, я їм не вірю!». Він каже: «Чому?».

«От побачите: в ніч перед перемовинами буде найбільша кількість обстрілів». Так і трапилося.

Указ Путіна я сприйняв як річ, яка була синхронізована з презентацією Медведчука у Страсбурзі відповідної програми.

І саме в той момент, коли ми сиділи в залі на пленарному засіданні, де озвучувалась підсумкова заява. От в цій ситуації треба, щоб витримали нерви – бо як тільки заявиш «ми проти» - то все розлітається в драбадан.

Треба бути готовими до того, що коли будуть досягатися домовленості – то на лінії розмежування будуть стріляти, будуть видаватись от такі укази. Треба бути готовими до цього всього.

Хоча по великому рахунку – буде цей указ, не буде його, Путін буде робити свою справу і так.

Фото: Сергей Нужненко

І.С.: Таким чином Москва стимулює Україну до прямих перемовин з тою стороною – бо судячи з Ваших слів, неконструктивною стороною є якраз росіяни.

Це тактика, яку сповідувала завжди Радянський Союз, а зараз Росія – примушувати до певних дій силою. У них іншого способу немає. Задача України якраз, з точки зору того, що я сказав: бути мудрими, розумними і все це прорахувати та передбачити. А іноді щось просто не помічати.

Наприклад, загибель смерть людей не помічати не можна. А от видача такого указу про паспортизацію… Я тоді сам себе запитав: добре, а якби не вони не оприлюднили указ, то що – Кремль перестав би видавати паспорти українцям? Тому якби ми на засіданні зреагували публічно і жорстко, то всі домовленості рухнули. Власне, якраз на це і був розрахунок: що не витримають нерви, почнеться черговий поєдинок

І.С.: Але наш МЗС різко відреагував…

Оце правильно. Кому треба – той має різко тупнути ніжкою, сказати гучну заяву.

А ми працюємо на людей: побудувати міст, надати соціальну допомогу, інше забезпечення. А там побачимо, хто на правильні дорозі.

І.С.: До речі, російські пропагандисти називають цей указ як «продолжаем разбирать Украину».

Так. Ми з Леонідом Даниловичем якраз обговорювали цю ситуацію. Він вважає, що розрахунок Кремля – це залякування, що Путін видасть всі паспорти, там проведуть референдум – і «до побачення, Україна». 

А.С.: Бачимо, що наш МЗС заявляє одне, президент заявляє інше, його найближчі радники і він сам – що «будемо домовлятися». Що це: гра? Чи все таки інституційна неспроможність України говорити одним голосом?

Те, що сталось між міністром закордонних справ і президентом... Ну ок, сталось – зробили висновки, але давайте не розвивати конфлікт далі. Все що нас не вбиває - все нас закаляє. У нас один ворог, тому ми повинні всю енергію спрямовувати назовні. 

Мені дуже подобається фраза Бісмарка: «ще одна війна з Францією – і ми об’єднаємо Німеччину». Війна з Росією також має об’єднати Україну. Ми всі повинні розуміти: так, можна дискутувати, можна підказувати, можна критикувати. Але з Росією воюємо всі. І якщо тільки в виборчому процесі з’являється особа чи партія, яка руйнує цю одностайність – їх треба негайно вилучати з процесу, цьому немає виправдання.

Фото: Сергей Нужненко

А.С.: Чи правда, що зараз в оточенні президента не готують навіть елементарного плану перед такими зустрічами?

Нинішній президент ніякого відношення до цієї ситуації не має. Поясню чому. Петро Олексійович був раніше міністром закордонних справ і він розумівся на цьому дуже добре. Але мінус цієї ситуації – він вважав, що він єдиний розбирається у справах. І тому система влади працювала так: президент Порошенко набирав і казав: «ти робиш от це, ти робиш от це, а ти робиш от це». Люди ображались, намагались опонувати – у відповідь «я тобі сказав!».

І от в результаті після поразки Порошенка інституційно рухнула роль МЗС, рухнула роль РНБО в цьому процесі, рухнув інститут міністра закордонних справ, рухнула роль комітету Верховної Ради, зникла взагалі контрольна функція Верховної Ради - бо політика реалізовувалась однією людиною. 

Чи може так політика реалізовуватися? Може. 

Люди кажуть: от ми хочемо от цю людину, 73% голосують за неї і вона стає президентом. Сьогодні перемагає так званий креативний клас, тобто Зеленський. Це ж не його вина, що він не був міністром закордонних справ, не був міністром економіки, не був 10 років у парламенті. Люди його обрали і все.

І не його вина, що в нас інституційно все розібрано. Але ми маємо відбутись як держава з інститутами – інститутами зовнішньої політики, внутрішньої політики, політики безпеки і оборони. І хто б не прийшов в президенти, прем’єр-міністри, кого б не обрали у Верховну Раду – все має працювати. І біля президента повинні бути люди, які казатимуть: «пане Президенте, треба робити так, так і так». А ще – «більше таких речей не говоріть».

А.С.: Такі люди є біля президента?

Це не моя справа, моя справа – Мінськ. А там є свої люди, хай вони дають поради, розказують…

І.С.: Зеленський в інтерв’ю сказав, що він нікому не довіряє. Чи зможе він довіряти вам в плані Мінська? Чи утворилась між вами міжособиста «хімія», як люблять казати дипломати.

Знаєте, у нього дуже втомлені очі. Я відчув цю колосальну перенасиченість інформацією. Я бачив, як йому важко розкладати все це по полицям. Я бачив, як його переповнюють емоції – йому хочеться все змінити. І дай Боже йому сили справитися з цими внутрішніми емоціями.

Власне, час покаже, що з того може вийти.

Якби мене президент запитав, я би йому сказав би, що робити в цій ситуації. Бо на поверхні лежать дуже багато моментів, які мені зрозумілі. Наприклад, найближчому оточенню треба сказати: хлопці, помовчіть з півроку, почитайте підручники, розберіться в ситуації, організуйте роботу, запросіть для діалогу, поговоріть як воно має бути зроблено. А вони побігли зараз же говорити, а тут дивишся – а воно не клеїться до купи.

При цьому ідуть спроби перекласти відповідальність з системи, з людей – персонально на президента. І 73% діють по відношенню до Зеленського точно так само: «ми ж тебе обрали, так ти і працюй». Секунду, а де вся система? Де уряд, де парламент?

Це як би до нього зайшов співробітник і запитав: «пане президенте, в такій-то ракеті відвалилась така-то ступінь. Який шуруп закрутити туди?». От звідки він про це має знати?!

Фото: Сергей Нужненко

«НЕ БУЛО ТАКОЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ, ЩОБ ПРОГНОЗИСТИ НЕ ПЕРЕДРІКАЛИ ЇЙ ШВИДКУ СМЕРТЬ»

А.С. Ви балотувались по 221 округу як мажоритарник, але кампанія була доволі в’ялою.

Якщо ви звернете увагу на соціологію, то я був серед лідерів на окрузі, не зважаючи на те, як велася кампанія. 

Я ж живу там, дітей водив у дитячий садок, бачив як там життя кипіло. Тому з людьми проводились живі зустрічі. До того ж, я величезний противник заліплювати двері, стіни, стовпи, своїми портретами - після цього все треба здирати, витрачати на це сили.

А.С.: Якась партія вам пропонувала йти на вибори по списках?

Мені не пропонувала це жодна з партій. Бо зараз ми готуємо повернуті з Мінюсту документи для реєстрації партії «Рух+380».

А.С.: За вашими оцінками як досвідченого політика, який формат коаліції найбільше вірогідний?

З мої точки зору, на сьогоднішній день, найімовірніше, це партія “Слуга народу” і Батьківщина.

А.С.: А “Голос”?

Якщо не одразу, то через певний час це буде патріотична опозиція.

А.С.: Вам цікавіше було б депутатство чи якась посада у виконавчій владі?

Якби не було Мінська, мені ближче виконавча влада. Але я ж уже прийняв пропозицію президента бути в Мінському процесі. І я буду в ньому знаходитися, буду робити все, що належить, скільки в мене буде можливостей і сил.

А.С.: Якого рівня посада підійшла б?

Тут залежить від того, що потрібно. Я маю досвід роботи у владному трикутнику. Я гостро відчуваю потребу в передачі знань і після завершення роботи послом України у Республіці Білорусь викладаю у виші вже 8 років. Тому якщо говорити про найбільше комфортне заняття, то я дуже люблю викладати, бо я переповнений знаннями, чесно кажучи. Тобто на сьогоднішній день володію інформацією, яку хотів би передати людям, щоб вона не загубилася. Є багато речей, які я інтуїтивно відчуваю. Це наслідок розуміння, досвіду — бо не кожному з нас пощастило в 53 роки пів життя пропрацювати в парламенті, уряді, адміністрації і при цьому (мені так здається принаймні) — зберігати абсолютно всі людські риси.

Фото: Сергей Нужненко

А.С.: Дуже багато ваших колег у парламенті, експертів прогнозують, що ця Верховна Рада не проживе більше року-півтора. Яке ваше відчуття?

Не було такої Верховної Ради, щоб прогнозисти не передрікали їй швидку смерть.

А так — кожне народжене явище достойно жити. Якщо ж воно з розуму сходить – воно загине. А так, якщо живе нормальним життям, то буде жити довго. Принаймі, визначений в даному випадку Конституцією час. 

Якщо люди, які туди прийдуть, справляться з власними емоціями, то вони функцію свою виконають. Може навіть таке трапитися, що їм люди за це не будуть вдячні, але вони проживуть визначений Конституцією період.

А.С.: Яка найбільша небезпека, на ваш погляд, для країни від нової Ради?

Для українського парламенту є дуже багато викликів. До зовнішніх відношу ситуацію в Європі, поведінку РФ. До внутрішніх – економічну ситуацію в країні, соціальну ситуацію, поведінку окремих людей, які будуть працювати на розвал и дискредитацію України і парламенту. І багато-багато чого іншого, але з усім цим можна справитись — для цього важливо акумулювати інтелектуальні ресурси і намагатися реагувати.

А.С.: Помічник президента Сергій Шефір в інтерв’ю Соні Кошкіній заявив, що команда Зеленського буде максимально дистанціюватися від Медведчука. За вашими відчуттями: чи справді це так и і чи потрібно це?

В розмові з президентом я абсолютно чітко сказав: Медведчук захищав Тихого, Литвина і Стуса – чим закінчилось? Медведчук захищав Кучму – чим закінчилось? Медведчук рятував полонених – чим закінчилось? Медведчук іде в Верховну Раду – сказати чим закінчиться?

А.С.: Скажіть.

Ні, не скажу. 

А.С.: Він буде спікером?

До спікера Медведчук не добереться. Але його перехід в Верховну Раду – це новий проект Кремля щодо України. Обрано ще одного Стуса, Тихого, Литвина, Кучму, полонених….Це загрози серйозного масштабу. В тому числі і для державності.

А.С.: А щодо перспектив президентства Зеленського? Багато хто теж дає йому рік-півтора.

Він слухає, він чує, він учиться — це я можу сказати виходячи із власної зустрічі з ним. Йому важко, тому що він переповнений інформацією, але це не значить, що він не зможе справитися. Поясню чому: він молодий, навіть «зелений» як хочете, але це дозволяє йому правильно розставити інформацію по комірках. Йому важливо не «забронзовіти», зберігати відкритість і усвідомлювати небезпеки. А багато що в чому допоможе просто природне інтуїтивне відчуття.

Колись покійний Віталій Андрійович Масол казав, що на столі не має бути багато паперів – 300-400. “Запам’ятай, віце-прем’єр повинен рішення приймати інтуїтивно. І якщо ти поклав лист на стіл і його автоматично не підписав – значить не підписуй його взагалі”, - говорив він.

Соня КошкинаСоня Кошкина, Шеф-редактор LB.ua
Анна СтешенкоАнна Стешенко, Специальный корреспондент
Игорь СоловейИгорь Соловей, Руководитель отдела "МИР", LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter