ГоловнаСвіт

Рік після виборів в Італії: що змінилося для українсько-італійських відносин

Що приніс цей рік для відносин України та Італії – як у питанні санкцій, так і у значно ширшому порядку денному?

Заступник прем'єр-міністра Італії та міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні на засіданні Палаті депутатів, Рим, 05 березня 2019 .
Фото: EPA/UPG
Заступник прем'єр-міністра Італії та міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні на засіданні Палаті депутатів, Рим, 05 березня 2019 .

Упродовж року після парламентських виборів в Італії Україна весь час перебувала в інформаційному тонусі: чи не кожна чергова заява римських посадовців щодо Росії викликала резонанс та занепокоєння. Нагадаємо: коаліцію сформувала праворадикальна партія «Ліга» на чолі з Маттео Сальвіні та популістсьний «Рух 5 зірок», охрещені в українських ЗМІ як «проросійські».

Здавалося, що новий італійський уряд ставиться усерйоз до своїх передвиборчих обіцянок і цілком може вбити перший клин у європейську єдність – зокрема, закріпивши положення щодо зняття санкцій з Росії у коаліційній угоді, та й загалом просуваючи реформу Європейського Союзу в бік збільшення суверенітету держав-членів – інакше кажучи, регрес європейської інтеграції. Утім, за два раунди перегляду санкцій, у червні та грудні 2018 року, офіційний Рим тримався спільної євросоюзівської лінії.

Тож що приніс цей рік для відносин України та Італії – як у питанні санкцій, так і у значно ширшому порядку денному?

Коротка відповідь – не відбулося ані «зради», ані «перемоги», скоріше – "business as usual".

Аналізуючи зовнішню політику Італії, варто передусім підкреслити, що за будь-якого уряду Італія передусім керується своїми прагматичними інтересами. Нідерландський історик Луук ван Мідделаар навіть виділяє так звану «римську стратегію» до європейської політики (поряд із німецькою та грецькою), у фокусі якої – переваги, які люди отримують від працездатної політичної системи, у цьому випадку – від ЄС.

При цьому інтереси України та Італії одна до одної є асиметричними: Україна зацікавлена в Італії більше, ніж Італія в Україні. Це відображається і у політичних, і в економічних питаннях. Тоді як для України Італія є складовою питання власного виживання – зокрема, щодо відновлення суверенітету та протидії російській агресії, то для Італії Україна – одна з країн маловажливого для неї регіону, а Росія абсолютно не вважається загрозою. Щодо економіки, то тоді як для України за результатами торгівлі товарами у 2018 році Італія є шостим торговельним партнером у світі та третім у Європі, то для Італії Україна знаходиться десь у третьому десятку ключових партнерів.

Фото: EPA/UPG

Утім, навіть за таких обставин відносини України та Італії в останні роки правління Демократичної партії переживали певний розквіт: як любив повторювати тодішній посол Італії в Україні Фабріціо Романо, за 2016-2017 роки між Україною та Італією відбулося більше зустрічей, ніж за 25 років дипломатичних відносин. Нині про подібну динаміку, принаймні на найвищому рівні, не йдеться: попри запрошення з українського боку, Україну не відвідали ані прем`єр Джузеппе Конте, ані президент Серджіо Маттарелла, ані обидва віце-прем’єри Сальвіні і ді Майо, ані очільниця комітету Палати депутатів у закордонних справах Марта Ґранде, ані навіть міністр закордонних справ Енцо Моаверо Міланезі, головуючий в ОБСЄ у 2018 році (справедливості заради варто відзначити, що в Україні на початку минулого року побував попередник Моаверо Міланезі Анжело Альфано, - знову ж таки, як представник чинного тоді уряду Демократичної партії).

І це при тому, що приводом для візиту мало б бути, як мінімум, ознайомлення з безпековою ситуацією на Донбасі і в Криму, а як максимум – атака Росії на українські кораблі у Керченській протоці. до того ж, на візити до Росії і у прем’єра, і у віце-прем’єра, і у міністра закордонних справ час знайшовся.

Натомість перші зустрічі між Клімкіним та Моаверо відбулися за кордоном – на полях Генасамблеї ООН та під час Міністерського засідання ОБСЄ у Мілані, яким Італія закривала своє головування. Не під запис можна почути, що у Брюсселі планувалася зустріч між українським президентом та прем’єром Конте – утім, з протокольних причин вона не відбулася. Зауважимо, що йдеться не просто про зустрічі – йдеться про нове знайомство, оскільки представники «Ліги» та «5 зірок» вперше формують уряд, а отже, українське досьє є для абсолютної більшості з них tabula rasa .

Щодо санкцій, то тут Італія, схоже, вирішила дотримуватися підходу «збереження, але не посилення». Іншими словами, поки що країна декларує єдність з Європейським Союзом щодо вже прийнятих санкцій, однак блокує їхнє розширення чи посилення – так, наприклад, було із запровадженням санкцій проти Росії через кібератаки у жовтні 2018 року. У неформальних розмовах європейські дипломати надто часто посилаються на «одну країну», яка опирається посиленню санкцій – вочевидь, поведінка Італії вже, обґрунтовано чи ні, викликає упередження у європейських колег. Загалом лишається відкритим питання, як довго Україна ще може розраховувати на європейський та євроатлантичний якір, який досі нібито утримував Італію на євроінтеграційній орбіті, особливо у той час, коли сама євроатлантична єдність, здається, зазнає незворотних змін не на краще.

Зустріч глав МЗС України та Італії Павла Клімкіна та Енцо Моаверо-Міланезі у рамках Міністерського засідання ОБСЄ в Мілані
Фото: EPA/UPG
Зустріч глав МЗС України та Італії Павла Клімкіна та Енцо Моаверо-Міланезі у рамках Міністерського засідання ОБСЄ в Мілані

Утім, не варто і переоцінювати «глибину» італійсько-російських відносин, навіть за уряду «Ліги» та «5 зірок». Насправді, навіть Росія, попри акценти, які роблять у повідомленнях щодо Італії українські ЗМІ, не є для Італії самостійним пріоритетом. По-справжньому пріоритетним регіоном є для Італії Середземномор’я та Близькій Схід. Відтак, Росія – це скоріше спосіб для досягнення цілей Італії у цьому регіоні, аніж ключовий партнер.

Чого варто очікувати від українсько-італійських відносин у 2019 році?

З українського боку запевняють: контакти високого рівня підтримуються, а зустрічі готуються. Утім, рік об’єктивно виглядає несприятливим – подвійні вибори (президентські та парламентські) в Україні та вибори до Європарламенту, вочевидь, відсунуть розбудову відносин і контактів на другий план. У такий рік важливо принаймні не втрачати темп на нижчому рівні: Італію, зокрема, в Україні цікавить енергетика, інфраструктура, агросектор та розвиток бізнес-зв’язків.

Тривалий час поза увагою з обох сторін залишаються міжпартійні та міжрегіональні контакти між Україною та Італією – враховуючи вплив окремих партій та регіонів на італійську політику, Україна наразі упускає можливість користуватися цим вкрай важливим інструментом.

Українсько-італійські відносини також конче потребують історій успіху, які могли б привабити італійських бізнесменів та інвесторів. Окрім того, відкриття Українського дому у Римі повинно стати не меншим пріоритетом для української публічної дипломатії, аніж відкриття аналогічних закладів у Варшаві та Парижі.

Більше читайте в аналітичній записці Центру «Нова Європа» «Як протидіяти російському впливу в Європі: кейс Італії», а також дивіться запис дискусії «Рік після виборів в Італії: вплив Рима на майбутнє ЄС та України», організовану Центром «Нова Європа» 6 березня 2019 року.

Катерина Зарембо Катерина Зарембо , Центр "Нова Європа" / New Europe Center
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter