ГоловнаСвіт

«В Польщі немає антиукраїнської політики. Проблема в політичній маніпуляції», - Спасимир Домарадський

В Польщі почастішали зухвалі витівки проти України і українців. Остання така - перед посольством України польські націоналісти палили портрети Степана Бандери та Романа Шухевича, а посол польського Сейму Роберт Віннічкі кинув на землю червоно-чорний прапор та став на нього зі словами «це бандерівська ганчірка». 

І це лише один приклад негативного тренду на відсутність діалогу щодо багатьох питань, який з’явився за останні декілька років у відносинах України та Польщі. Апогеєм напруженості став прийнятий без жодних поправок Сенатом закон про Інститут національної пам'яті Польщі, у якому передбачено кримінальну відповідальність за заперечення так званих "злочинів українських націоналістів" проти поляків.

Тим часом новий новий прем’єр Польщі Матеуш Моравецький заявляв про бажання Польщі повернутися до справжнього стратегічного партнерства зі своїми східними партнерами, у тому числі і з Україною.

Про те, що кадрові перестановки у польському уряді були лише ширмою, а також, що влада обох країн використовує історію як спосіб відвернути увагу від реальних проблем та про небажання налагодити діалог Варшави і Києва розповідає професор, політолог та завідуючий кафедрою політичних досліджень в Університеті Лазарського Спасимир Домарадський.

Фото: lazarski.pl

Якою насправді є політична мета партії «Право та справедливість», яка створює атмосферу напруженості у дипломатичних відносин між Україною та Польщею? Я про закон про Інститут національної пам'яті та заборону будь-якої ідеології Бандери в Польщі.

Я не думаю, що існує навмисна мета, спрямована на погіршення відносин. Скоріше за все, це є продовженням домінуючої внутрішнього політики правлячої партії у середині країни.

Одним із базисів політики "Право та справедливості" (ПІС) є їх зосередження саме на історичній політиці. Наприклад, їх слова, що попередні польські уряди були зрадниками, тому що вони не наголошували на важливості польських страждань під час та після Другої світової війни. І нинішній перший "істинно польський уряд" грає на розробці нової політичної стратегії та її величезного фінансування за рахунок порівняно низького фінансування внутрішньої політики, адже те, що символічно завжди коштує дорожче.

У той же час уряд не думає про зовнішні наслідки своєї діяльності. В результаті ми бачимо безліч конфліктів, які зараз переживає країна у відносинах із зарубіжними партнерами.

Що стосується поправок до закону про Інститут національної пам'яті, то це все продовження тієї ж історії. Поправки до закону абсолютно невиразні, нечіткі та практично неможливі у реалізації, у випадку покарання дійсних іноземних порушників нового закону. Це лише черговий приклад активного захисту доброго імені Польщі нинішнім урядом. Оскільки закон набрав чинності, з’явилися сотні справ закордоном, про які було повідомлено Інституту національної пам'яті. Головним чином щодо використання термінів "табори смерті в Польщі" та інших схожих.

Фото: dorzeczy.pl

Якщо говорити про заборону будь-якої пропаганди Степана Бандери у Польщі, то сам закон є парадоксальним. Хоча в Польщі ніхто не пропагує так званий «бандеризм», закон практично нав’язує нам внутрішньополітичний дискурс і стимулює суспільство до його обговорення. Даний закон розділяє польське суспільство на тих, хто за та проти нього та виключає будь-яку можливість примирення на цьому важкому, чутливому та важливому епізоді польсько-українських відносин .

Яким чином зазначений закон працюватиме на практиці у Польщі і чи він запрацює взагалі? Або ж це просто продовження владної риторики на папері?

Прямим наслідок цього закону є заборона будь-яких дебатів на цю тему. Польські науковці, або люди, котрі пишуть на дану тематику тепер повинні думати двічі, перш ніж публікувати щось. Оскільки закон не пропонує гострих критеріїв, а залишає можливості для їх інтерпретації та суб'єктивної оцінки, він стає небезпечним механізмом репресій, який може бути використаний вибірково. Це просто поганий закон.

Творці даного закону, розглядали його, як юридичну можливість нав'язати свою власну політику та версію історичних подій всьому суспільству, незалежно від того, що у Польщі не існує поки що загального порозуміння у даному питанні. І лише шляхом діалогу, дослідження та обговорення можна отримати повну картину.

Фото: dragonclaw-co.tk

Минулого року у своїй статті виданню "Respublica" Ви написали, що Польща стоїть між роллю українського захисника та обвинувача. Отже, яку роль у результаті обере нинішній уряд?

Мій аргумент полягав у тому, що Польща розташована між роллю адвоката та жертви, і очевидно роль жертви переважає в сучасній польській зовнішній політиці. У внутрішньополітичному дискурсі переважають історичні питання, які акцентують увагу на несправедливості до поляків, на поганому та неправильному тлумаченні минулого країни і прямі напади на Польщу з усіх сторін. Ці аргументи чудово вписуються в існуючу легенду про те, що вороги оточують Польщу.

З іншого боку, сьогодні Польща не має можливості запропонувати багато у міжнародних відносинах. У Євросоюзі Польща перебуває у важкому становищі через активацію статті 7 Європейської конвенції щодо Польщі через її недотримання процедур законодавства.

Це також має наслідки для відносин з Україною. Польща втратила статус країни-реформатора, з якої можна брати приклад. Власні проблеми держави з верховенством права (судова реформа, конституційний трибунал) позбавили нас нашого єдиного ефективного зовнішньополітичного інструменту, який ми мали - ідеології. 

Польська зовнішня політика ніколи не була заснована на економіці і ніколи не спиралася на значні фінансові ресурси. Сьогодні в постреволюційній українській дійсності є очевидний процес розчарування у взаєминах з Польщею.

Акція на підтримку України у Варшаві *Стоп Путінському терору*, 27 липня 2014.
Фото: EPA/UPG
Акція на підтримку України у Варшаві *Стоп Путінському терору*, 27 липня 2014.

Довготривале стратегічне партнерство замінюється політикою взаємного співіснування. Немає жодних грандіозних спільних проектів або спільного стратегічного бачення, а ЗМІ зайняті лише тим, що повідомляють про дрібні провокації, ніби це і є основна складова відносин між двома країнами. Проблеми в тому, що для Києва та Варшави побудова тісніших взаємини вже не є пріоритетом.

І якщо для Польщі це результат постреволюційної втоми та переорієнтації пріоритетів після виборів 2015 року, то для українських політичних еліт влада зовнішніх фінансових вливань є заміною реальним змінам у внутрішній політиці.

Звісно, що процес національного пробудження в Україні, суперечить існуючим тлумаченням історії в сусідніх державах. Факт полягає в тому, що обидві сторони не мають бажання покращити відносини та розібратися у ситуації. Тому, на жаль, не міністерства закордонних справ, а Інститути національної пам'яті в Польщі та Україні відіграють провідну роль у формуванні наших взаємин.

Як гадаєте, наскільки можлива зміна курсу зовнішньої політики держави по відношенню до сусідніх країни під прем’єрством Матеуша Моравецького?

Моя відповідь – абсолютно неможлива! Незважаючи на те, що його призначення, начебто, повинно було стати новим відкриттям та заміною державних яструбів голубами миру, цей крок був не що інше, як короткостроковий піар-хід. Він був спрямований головним чином на поліпшення польської позиції у середині Європейського Союзу.

Проте створений закон про Інститут національної пам'яті штовхнув Моравецького до вже визначеної політики уряду, нав'язаного ПІС ще під час уряду Беати Шидло. І нещодавно представлена в Брюсселі "Біла книга" про польську судову систему показує, що правлячі еліти не мають наміру відмовитися від своїх ідей.

Матеуш Моравецький
Фото: EPA/UPG
Матеуш Моравецький

Чи підтримує населення Польщі антиукраїнську лінію уряду у певних історичних питаннях? І чи мають вони загальне уявлення про те, ким є історична фігура Бандери і чому він важливий для української історії?

Я думаю, що потрібно особливо підкреслити: в Польщі немає антиукраїнської політики. Існує багато літератури про польсько-українські відносини протягом XIX і XX століть і особливо міжвоєнний період та Бандеру.

Проблема полягає не у якості інформації, а у політичній маніпуляції та використанні минулого заради вигоди у теперішньому та майбутньому. Я не можу цілком оцінити важливість історичної постаті Бандери для української історії та нації. Кожна держава повинна виконувати свою домашню роботу, досліджувати та належним чином оцінювати особистості своїх національних героїв.

Для мене проблема полягає в тому, що в обох країнах, як у Польщі, так і в Україні очевидною є відсутність історичної зрілості та політичної відповідальності. На сьогоднішній день – це і є справжня проблема.

На саміті у Давосі президент Польщі сказав, що дискусія з Брюсселем зрушила з мертвої точки та змінилася з ніякого діалогу до хоча б певного діалогу у питанні польської судової реформи, яка активно пропагується нинішнім урядом. Ви бачите ці зрушення у співпраці між Варшавою та Брюсселем?

Якщо слухати лише цю політичну риторику, тоді це правда. Адже Європейська комісія направила позитивні меседжі, які підтверджують готовність співпрацювати з новим польським прем'єр-міністром та міністром закордонних справ.

Проте протягом останніх трьох місяців ми побачили, що вже новий уряд знову не хоче погоджуватися хоча б з якимись з отриманих рекомендацій від ЄС.

Президент Польші Анджей Дуда, президент України Петро Порошенко та президент Литви Даля Грібаускайте під час самміту в Давосі
Фото: пресс-служба президента
Президент Польші Анджей Дуда, президент України Петро Порошенко та президент Литви Даля Грібаускайте під час самміту в Давосі

Більше того, мета нинішнього польського уряду – покращити клімат у відносинах з Брюсселем, не роблячи жодних поступок у питанні судової реформи. Відверто кажучи, зміна прем'єр-міністра була величезною PR-подією, спрямованою лише на те, щоб виграти трохи часу і відвернути увагу від ситуації з судовою реформою. Само собою після такого призначення Європейська комісія зобов'язана була дати час новому польському уряду.

Треба віддати належне прем'єр-міністру, тому що Моравецький доклав багато зусиль для поліпшення відносин з Брюсселем, але зі сторони самої правлячої партії ПІС не було жодного реального інтересу для врегулювання конфлікту через судову реформу. Натомість вони сподіваються, що під тиском більш гострих викликів, таких як Brexit, міграційна криза чи майбутнє ЄС польське питання взагалі зникне з порядку денного Євросоюзу.

Президент Польщі сказав, що 70% польського населення підтримують запропоновану владою судову реформу. Тож, зараз уряд лише виконує те, що було обіцяно людям. На вашу думку, чи дана реформа дійсно спрямована на задоволення потреб населення?

Запит населення на зміни польської судової реформи можна пояснити тим фактом, що польська судова система є однією з тих гілок влади, яка ніколи по-справжньому не реформувалася ще після закінчення часів комунізму.

Однак, пам’ятаючи про важливість прозорого судочинства як важливого елемента демократії подібна реформа повинна була стати об'єктом загального діалогу серед населення для кращого осмислення характеру та цілей реформи. Останні ж зміни до реформи, внесені ПІС, не мають нічого спільного з подібним підходом.

Фото: Newspix / PAWEL ULATOWSKI

Заклик до якнайскорішої реалізації реформ, незважаючи на публічні протести та політичне протистояння, націлений на заміну теоретично незалежних суддів новими теоретично «незалежними» суддями, які насправді будуть напряму залежати від нинішньої політичної влади.

Проте суть проблеми полягає в тому, що ані попередні уряди, ані нинішній в реальності ніколи не прагнули справжньої незалежності суддів.

Чи не здається Вам, що Анджей Дуда балансує у прийнятті правильних рішень між двома ролями: президентом Польщі та екс-членом «Права та справедливості»?

Балансування Анджея Дуди про яке, ви, згадали - це досить нове явище для нас. На короткий період часу він здавався більш м'якою альтернативою представникам правлячої партії, але ці надії швидко розвіялися. Тим не менш, ми повинні мати на увазі, що у тій ролі, яка відведена зараз президенту Дуді, він має дуже обмежену і, чесно кажучи, пригнічуючу роль. Адже, хоча він і президент, він повинен демонструвати певний рівень лояльності до своєї колишньої партії.

З іншого боку, він визнає той факт, що, не зважаючи на те, що ПІС постійно покращує свою потенційну підтримку серед польського суспільства, існує безліч областей та випадків, де його роль була надзвичайно важливою і він не пройшов тест на захисника та гаранта польської конституції.

Коли я говорю це, я хочу також, що ви пам'ятали, що по закінченню свого першого терміну президенту буде лише 48 років і другий термін забезпечить його присутність на наступні п'ять років.

Спасімір Домарадскі
Фото: Youtube/Tvrepublika.pl
Спасімір Домарадскі

У той же час, його кандидатура не може бути висунутою на наступних президентських виборах 2020 року без підтримки ПІС. І президент Дуда прекрасно усвідомлює, що до цього часу підтримка правлячої партії серед населення не буде такою масштабною, якою її малює уряд сьогодні. Тому наш президент через вето та поправки до законів надсилає прямі сигнали населенню, показуючи, що у випадку чого, він готовий дистанціюватися від «Права та справедливості». 

Усе ж таки, коли справа доходить до прийняття найважливіших рішень, президент не робить нічого, що буде суперечити партійній лінії.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter