Уперше в післявоєнній історії Німеччини націоналістична, ксенофобська, ревізіоністська і антиєвропейська політична сила - партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) - пройде в Бундестаг.
Таку думку висловив старший директор програм із берлінського Фонду Маршалла "Німеччина-США" Йорг Форбріг (Joerg Forbrig) у своїй статті для Politico.
Разом з тим експерт зазначає: "той факт, що партія не має шансів на вступ до правлячої коаліції, може заспокоїти сусідів Німеччини, але для більшості німців, які відкидають екстремізм, це не стане великою втіхою". Як пише Форбріг, німці вважають, що результат голосування "незворотно змінить політичний ландшафт" у Німеччині, і це занепокоєння виправдане.
На думку аналітика, АдН скористалася змінами, що відбулися в німецькій політиці після появи "Зелених" і вкрай лівої партії Die Linke, що зайняли місце соціал-демократів Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).
Крім того, успіх АдН пояснюється вже існуючими раніше вкрай правими рухами прихильників нацистської ідеології, які намагалися повернутися на політичну арену. Так, у дні заснування Федеративної Республіки вони створили Соціалістичну імперську партію (СІП) у 1949 році. Форбріг нагадує, що СІП проіснувала недовго і незабаром була оголошена поза законом через її нацистську ідеологію і небажання відректися від минулого і зосередитися на відновленні економіки. Однак уже в середині 1960-х виникла нова ультраправа сила - Національна демократична партія (НДП), якій вдалося потрапити до парламентів семи німецьких земель. У 1969 році НДП не змогла увійти в Бундестаг і втратила свою політичну привабливість.
У 1980-х виникли два наступні втілення німецьких крайньо-правих: Німецький народний союз (ННС), який спочатку створювався як націоналістичний читальний клуб і перетворився на політичну партію, і Die Republikaner (REP). Обидві ці партії, як і НДП, отримали основну підтримку, розпалюючи побоювання з приводу імміграції.
Возз'єднання Німеччини в 1990-му році додало новий імпульс подальшому розширенню політичної присутності крайніх правих. Риторика таких партій залучила багатьох жителів колишньої НДР, які погано сприймали виникло в країні культурне розмаїття. Крім того, праві партії приваблювали їх тим, що намагалися вирішувати проблеми, якими не займалися основні політичні сили. Пізніше ННС і НДП об'єдналися в єдину партію.
"Вступ АдН у Бундестаг знаменує собою епохальний крок уперед для крайніх правих. Це мало хто міг передбачити чотири роки тому, коли група економістів заснувала партію, що вимагає згортання єврозони - обіцянка, яка майже привела АдН до успіху на федеральних виборах 2013 року", - відзначає Форбріг.
"Під час кризи біженців у 2015 році, що викликала занепокоєння з приводу національної ідентичності, партія зробила ставку на все більш радикальну риторику. З місцями в 13 з 16 державних зборів і низкою муніципальних зборів, АдН стала найуспішнішою ультраправою партією в післявоєнній Німеччині", - зауважує експерт.
Тепер є підстави вважати, що "Альтернатива для Німеччини" не тільки стане реальною силою в німецькій політиці, а й посилить свої позиції, вважає Форбріг.
"На відміну від попередніх крайніх правих проектів, виборці АдН розглядають себе як частину більшого руху натівістів, який очолює епохальний поворот проти зла глобалізації, міграції та лібералізму", - підкреслює експерт.
"Успіхи партії також забезпечили АдН безпрецедентні державні ресурси. На державному рівні платники податків уже покривають більшу частину організаційної інфраструктури та діяльності партії. Як тільки вона досягне національного представництва, її витрати на кампанію будуть частково відшкодовані, і партія матиме право на десятки офісів і сотні співробітників, - стверджує Форбріг. - Парламентарії АдН приєднаються до рад державних установ, починаючи з рад на телебаченні, закінчуючи державними банками і навчальними закладами. У їхньому розпорядженні будуть аналітичні ресурси і урядові дані, буде надано підтримку їхній діяльності в засобах масової інформації. Це рівні фінансування, впливу і наочності, про які раніше могли тільки мріяти праві радикали".
Нагадаємо, раніше у вересні питання України розсварило претендентів на пост голови МЗС Німеччини.