ГоловнаСвіт

​Польсько-українські стосунки і геноцид

Резолюція Сейму Польщі остаточно закріплює в польсько-українських стосунках термін «геноцид». 60-та річниця Волині-43 була ознаменована шляхетним закликом до єдності видатного поляка Івана Павла ІІ. У 70-ту річницю Волині 2013 року вперше з’являється термін «геноцид». Прихильники нової термінології щодо «Волинської різні», а саме така назва є загальновживаною, говорили про «правду» як фундамент польсько-українського поєднання.

Польська публічна дискусія щодо дефініції «геноцид» забула, що цей термін є правовою нормою в міжнародному законодавстві. Термін «геноцид» не є епітетом, що описує підступний і цинічний злочин, це міжнародний злочин. Геноцид - цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення. Хоча термін «геноцид» стосується часто виключно злочину проти євреїв (термін "Голокост" виник значно пізніше), суттю геноциду залишається не масштаб злочину, а його ціль. Потрібно пам’ятати, що злочин геноциду не має строку давності.

Описана правова конструкція викликає дискусії та чисельні запитання. Наприклад, «етнічна чистка» не є злочином геноциду, хоча може бути масштабною і дуже жахливою за свою формою. Дискусії про термінологію можна вести довго. Проте єдиним безапеляційним прикладом геноциду є Голокост. Натомість надання будь-яким іншим злочинам етикетки «геноцид» є політичним актом. Так сталося у випадку визнання масових убивств вірмен актом геноциду, що здійснила Туреччина. Франція і Німеччина, використавши однозначну термінологію, вдало відіпхнули турків від євроаспірацій.

Після рішення Сейму українська сторона має прийняти політичне рішення, чи потрібно відповідати за принципом «зуб за зуб». Акції відплати Армії Крайової на території, де проживали українці, можна кваліфікувати як «геноцид», якщо вийняти їх з політично-історичного контексту та говорити про правові, а не моральні складові. Зрозуміло, що це рішення буде неприйнятним для польської сторони.

Фото: twitter.com/ADeshchytsia

Рішення Сейму є ударом по українсько-польських стосунках, але якої сили буде удар, ми зрозуміємо з часом. Симетричне рішення України значно погіршить наші стосунки. Можна спекулювати, чи антипольські фракції українського парламенту в особі Блоку Юлії Тимошенко та радикалів Ляшка наважаться на роздмухування полум’я розбрату. Більшість українських політиків погоджуються із формулюванням «Вибачаємо і просимо вибачення», однак сеймове рішення фактично відкинуло цю пропозицію.

Польські заклики до офіційного визнання терміна «геноцид» відбувалися паралельно з російсько-українським збройним конфліктом на Донбасі. Про цю контекстуальність потрібно пам’ятати всім. Відповідно у день, коли польський парламент приймав рішення про геноцид поляків українськими націоналістами, перемогла не правда, а Путін і Москва. Волинь-43 можна назвати геноцидом, і немає жодних аргументів, щоб цього не зробити. Проте ми маємо розуміти наслідки промовляння великих слів. День 11 липня можна було б назвати днем пам’яті або днем «Волинської різні». Польща прийняла рішення, яке задовольнить поляків, що не хочуть Україні та українцям нічого вибачати. Польща придушила власне сумління, яке підказувало просити вибачення в України. На польсько-українське поєднання лягло тавро, що не має строку давності. Ті, хто хотів правди, скоро зрозуміють, що «геноцид» ніякої правди не відкриває і в жодному разі не є кращим терміном за «Волинську різню».

Також хочу звернути увагу на рішення 10 польських депутатів, які не проголосували за волинську резолюцію. Хочу висловити свою глибоку підтримку та шану за мужність та сміливість не приймати емоційних рішень, йдучи за більшістю.

Казімеж Вуйчицький, політолог, викладач Варшавського університету, директор аналітичного центру Європейської академії в Кжижовій.

Переклад Polonews.in.ua

P.S. від перекладача:

У польській історіографії функціонує наступне визнання подій на Волині

Волинський злочин – це антипольська етнічна чистка, яку було проведено українськими націоналістами; мав характер геноциду. Він охопив не лише Волинь, але також Львівське, Тернопільське й Станіславівське воєводства, – тобто Східну Галичину, ба навіть частину сусідніх з Волинню воєводств: Люблінське (від заходу) та Полісся (з півночі). Час перебігу Волинського злочину – це 1943–1945 рр. Винуватці Волинського злочину – Організація Українських Націоналістів - фракція Степана Бандери (ОУН-Б) і її збройне плече Української Повстанської Армії (УПА) – планове винищення польського населення у своїх документах визначали назвою «антипольська акція».

В українській історіографії відсутнє одиночне визначення поняття подій на Волині, найбільш поширене:

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту і радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення двох народів після Волинської трагедії розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши в селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) і Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього не відбулося.

У грудні 2014 року президент України Петро Порошенко теж попросив у поляків вибачення за Волинську трагедію.

https://kazwoy.wordpress.com/2016/07/22/stosunki-polsko-ukrainskie-i-ludobojstwo/

Stosunki polsko-ukraińskie i ludobójstwo

Uchwała Sejmu RP wprowadza ostatecznie do stosunków polsko-ukraińskich termin ludobójstwo. 60- rocznica Wołynia 43 zaznaczyła się przede wszystkim pięknym wezwaniem polskiego Papieża do pojednania. Od 70-tej rocznicy w roku 2013 naciski by Wołyń 43 nazwać oficjalnie „ludobójstwem” narastały. Wezwaniom tym towarzyszyły argumenty, że pojednanie polsko-ukraińskie dokonać się może tylko „w prawdzie”. Prawdą miało być nazwanie Wołynia 43 ludobójstwem, co miało być stopniem wyższym powszechnie stosowanej nazwy „rzeź wołyńska”.

W nawoływaniu publicznym jakie uruchomiono, pomijano na ogół fakt, że „ludobójstwo” jest terminem, jaki silnie zakorzenił się w międzynarodowym prawodawstwie. Termin ten nie ma oddawać najwyższego stopnia grozy czy okrucieństwa, ale oddawać szczególną naturę zbrodni. Ludobójstwo to działanie, którego celem jest zniszczenie jakiejś grupy etnicznej poprzez fizyczne unicestwienie. Choć termin „ludobójstwo” odnosi się często do zbrodni na Żydach (holocaustu – nazwa ta jak wiadomo powstała później), istotą ludobójstwa nie jest rozmiar zbrodni ale jej cel. Zarazem nadano „ludobójstwu” szczególną sankcję, jaką jest brak przedawnienia.

Taka konstrukcja prawna budzić może i z konieczności budzi, dyskusje i wątpliwości. Na przykład „czysta etniczna”, choć może być zbrodnią o ogromnych rozmiarach, nie jest w dominującej interpretacji prawnej ludobójstwem. Tylko w tak skrajnym przypadku jak zbrodnia na Żydach dyskusja milknie. W wielu innych przypadkach danie jakiejś zbrodni etykiety „ludobójstwa” jest również aktem politycznym. Tak dzieje z określeniem ludobójstwem zbrodni na Ormianach. Terminu tego użyto we Francji, a później w Niemczech, aby odepchnąć Turcję od Unii Europejskiej, co w dużym stopniu również dzięki temu udało się.

Po uchwale Sejmu po stronie ukraińskiej leży polityczna decyzja, czy zechce ona odpowiedzieć pięknym za nadobne. Odwetowe działania AK na mieszanych terenach polsko-ukraińskich mogłoby być traktowane jako akty ludobójstwa, jeśli posłużyć formalistyką prawną i brakiem wrażliwości na tragiczne realia epoki. W oczywisty sposób musiałoby to wzbudzić oburzenie po stronie polskiej. Uchwała Sejmu jest ciosem dla polsko-ukraińskich stosunków, choć jak poważnym okaże dopiero czas. Jeśli strona ukraińska zdecyduje się na to samo sytuacja stanie się jeszcze trudniejsza. Można obecnie jedynie spekulować, czy antypolskie populistyczne ugrupowania w Wierchownej Radzie pani Timoszenko i pana Leszko zdecydują się na takie działanie. Większościowy nurt ukraińskiej polityki opowiadał się za formułą „wybaczamy i prosimy o wybaczenie”, co de facto uchwała sejmowa odrzuciła.

Nawoływanie do oficjalnego przywołania terminu „ludobójstwo” przebiegało równolegle do rozwijającego się konfliktu rosyjsko-ukraińskiego. Warto na to zwrócić uwagę. W oczywisty sposób w dniu, w którym Sejm RP przegłosował uchwałę o ukraińskim ludobójstwie, zwyciężyła nie prawda a Putin i Moskwa. Wołyń 43 można nazwać ludobójstwem i ma żadnych rozstrzygających argumentów by tego nie uczynić. Zdawać sobie trzeba jednak sprawę, że jakie są konsekwencje wielkich słów. Dzień 11 lipca można było nazwać dniem pamięci, a nawet dniem „rzezi wołyńskiej”. Zdecydowano się na rozstrzygnięcie, które zadowoli tych, którzy Ukrainie i Ukraińcom nie chcą nic wybaczyć, zdusi polskie sumienia, które każe też prosić Ukraińców o wybaczenie, a pojednanie zastąpi nieprzedawnieniem. Ci którzy istotnie chcieli prawdy wkrótce zauważą, że słowo „ludobójstwo” nic do prawdy nie dodaje i nie jest stopniem wyższym terminu „rzeź wołyńska”.

Warto zwrócić uwagę, że dziesięciu posłów nie głosowało za tą ustawą. Wyrażam dla nich ich postawy najwyższych szacunek, bowiem bardzo trudno jest być w mniejszości i nie ulegać wielkim i pełnym emocji słowom.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter