ГоловнаСвіт

"Заморожені конфлікти поступово розморожуються. І Нагірний Карабах - це лише перша ластівка"

У ніч на 2 квітня загострилася ситуація в зоні карабаського конфлікту: почалися активні бойові дії із застосуванням артилерії, бронетехніки і авіації.

Обидві сторони конфлікту - Народно-Карабахська республіка і Азербайджан - назвали ці бої наймасштабнішими за останні 22 роки. Боротьба за території нинішньої невизнаної Нагорно-Карабаської республіки точиться ще з часів Карабаського ханства. Російська імперія приєднала їх у 1805 році, а через більше ніж століття ці землі опинились під радянською владою. Більшовики утворили Нагорно-Карабаську автономну область у складі Азербайджанської РСР.

Усі етнічні сутички вірмен та азербайджанців російська, а потім радянська влада "придушували". Найактивніші етнічні протистояння припадали на розпади обох імперій.

Остання війна у Нагірному Карабасі тривала з 1991 по 1994 роки.

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос розповів LB.ua про історичні особливості цього конфлікту та вплив Росії на ситуацію в регіоні.

Ігор Семиволос
Фото: www.radiosvoboda.org
Ігор Семиволос

Конфлікт за території Карабаху розпочався за часів одноіменного ханства та Російської імперії. Історики пишуть про те, що це була анексія з боку Росії. Тобто існує історична передумова незалежності Нагірного Карабаху?

Для пояснення причин конфлікту в Карабасі так сильно заглиблюватись немає сенсу. Актуальними є події, які в кращому випадку обмежуються XX століттям. Справді кожна зі сторін мотивує своє право на цю територію. І знайде достатню кількість аргументів на свою користь, мовляв «Карабах був анексований Росією», «Туди переселили вірмен» або «Вірмени завжди там жили».

Важливішим є те, що виключно політичне рішення про передачу Карабаху Азербайджану за радянських часів приймалось в Москві, виходячи не з міркувань, кому історично належить ця територія або якого населення більше, а з геополітичних міркувань. Вірмени і азербайджанці жили на цих територіях з давніх-давен. Кожна етнічна група мала свою економічну нішу. Вірмени були міським осілим населенням, переважно купцями, а азербайджанці - сільським населенням, яке займалось відгінним скотарством. У значній мірі вони доповнювали один одного. Це характерно для населення Південного Кавказу.

Етнічні конфлікти між вірменами та азербайджанцями почались за часів радянського союзу?

Ні, вони були і раніше. По мірі розвитку капіталістичних відносин загострювалась етнічна конкуренція: азербайджанська буржуазія хотіла мати такий же доступ до ресурсів, який мали вірмени, що контролювали міста. Навколо цього виникало дуже багато протиріч, які час від часу виливались в насильницькі конфлікти. Російська влада все це "душила". Коли імперія почала слабнути, всі ці протиріччя активно проявились під час революції 1905-1907 років і в Кавказьких війнах 1919-1921 роках.

За часів радянського союзу, етнічні конфлікти були “придушені”.

Представників якого етносу завжди було більше у Карабасі: вірменів чи азербайджанців?

У Нагірно-Карабаській автономній області, згідно з переписом населення, переважну більшість складали вірмени, хоча частка азербайджанців за радянський період зросла з шести відсотків до двадцяти трьох.

Азербайджанські біженці намагаються виїхати з зони конфлікту в Нагірному Карабаху. 04.04.1993
Фото: EPA/UPG
Азербайджанські біженці намагаються виїхати з зони конфлікту в Нагірному Карабаху. 04.04.1993

Не можу не згадати про такий важливий аспект як формування національної ідентичності двох народів. Вірмени плекали свою ідентичність і не в останню чергу вона формувалася на трагічних подіях - геноциді вірмен в Османській імперії в 1915 році. Більшовики якийсь час намагались проти цього боротись, але, зрештою, ця ідея перемогла, і Москва дозволила використовувати цю тему для консолідації та антитурецьких настроїв. Азербайджанці, на той момент, як нація не були об’єднані.

Зростання етнічної самосвідомості та сплеск азербайджанської пасіонарності як раз пов’язані з подіями 1988 року. Це фіксують, власне, як азербайджанські дослідники, так і іноземні.

У вірмен такі процеси відбулись раніше, вони пишались своїми вченими, історією, пасіонарністю. Вони мали терористичні організації на Близькому Сході, в Европі, вірменські націоналісти здійснювали теракти у Москві в 1970 році.

Паралельно у вірменській свідомості формувалося уявлення про азербайджанців як турків, які нічим не відрізняються від тих, що здійснили геноцид 1915 року. Сьогодні у радикально-націоналістичній вірменській пресі азербайджанців також називають турками.

Як впливала Росія на врегулювання конфлікту у 1990-х та 2000-х роках?

Якщо Радянський союз намагався забезпечити територіальну цілісність Азербайджану, то в 1991 році Росія прийняла сторону Вірменії. Причина такого рішення полягає в тому, що Баку активно виступав за власну незалежність, мало антимосковську позицію. Це була абсолютно політична причина.

Під час Карабаської війни вірменам, як більш вмотивованим, вдалося взяти більшу частину Нагірного Карабаху, а також 20% територій Азербайджану. Зрештою, 9 травня 1994 року вірменські війська беруть останній азербайджанський форпост - місто Шушу, що стає крапкою на цьому етапі війни. З того часу бойових дій там практично не відбувалось.

Вірменські бійці в Нагірному Карабаху. 27.02.1993
Фото: EPA/UPG
Вірменські бійці в Нагірному Карабаху. 27.02.1993

Місцеві мешканці кажуть, що там ледве не щотижня відбувається обстріли...

Бойові сутички на лінії розмежування час від часу трапляються, але повномасштабних воєнних дій з 1994 року там не було. Мінський процес ОБСЕ - це практично один з перших форматів, які виникли внаслідок конфлікту. На прохання Вірменії туди входить Франція, Азербайджан запросив США і Росія, як один із акторів на Південному Кавказі. Максимум, до чого вони могли домовитись - велика самостійність Карабаху, але в складі Азербайджану.

Тобто йдеться про автономію?

Не автономія, а радше конфедерація – ідея так званої "Спільної держави". Проект такого устрою залишився нереалізованим, але це максимум, що було запропоновано для вирішення конфлікту.

Азербайджан до 2000-х років практично не мав ресурсів, які б міг протиставити вірменам. У останніх була потужна та вмотивована армія, яка займала стратегічні висоти у Карабасі. Пошук шляхів урегулювання в рамках мінського процесу припинився в кінці 1990-х років, після відставки з посади президента Вірменії Левона Тер-Петросяна. Всі розуміли, що досягти компромісних рішень вже стало практично неможливо. Залишалося питання: чи готовий Азербайджан прийняти цю ситуацію, чи ні. Аж раптом Баку розпочав видобуток нафти і газу, що приносить дуже багато грошей.

Азербайджан почав встановлювати тісні зв’язки з Москвою. Росія співпрацює з платоспроможним Баку, активно продає йому зброю. Азербайджан за ці роки роки майже повністю переозброїв власну армію. За законами жанру, коли під час вистави на стіні висить рушниця, вона має вистрілити. Що і сталося...

Два роки тому на лінії розмежування виникла серйозна сутичка. Та ситуація стабілізувалась. Чому, на вашу думку, ескалація конфлікту виникла саме зараз, а не тоді?

Москва вже не може бути настільки сильним гравцем, яким вона могла бути два роки тому, а в Баку зрозуміли, що вони можуть змінити статус-кво без значних ризиків. Для них така локальна перемога дуже важливо, тому що вони програли війну. Натомість Росія вже не в стані бути жандармом, який може прийти і все розрулити. Кремль не може запустити ще один конфлікт. Росія тиснутиме на Єреван для того, щоб вони були готові сісти за стіл переговорів і укласти нову угоду про перемир’я.

Вірменська артилерія в Мардакерті. 3.04.2016
Фото: EPA/UPG
Вірменська артилерія в Мардакерті. 3.04.2016

На останньому саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні президенти Азербайджану та Вірменії нагадали світу про Карабах та висловили свою позицію щодо нього. Це якось пов’язано з перемовинами у столиці США президентів з віце-президентом Байденом та держсекретарем Керрі?

Очевидно, що американці є учасниками переговорного процесу щодо урегулювання конфлікту у Карабасі, тримають руку на пульсі. Я думаю, що підняття питання Нагірного Карабаху не могло відбутися без того, щоб він став частиною топ-новин у світі. Для того, щоб Азербайджан міг про це говорити більш впевнено, йому потрібна була військова перемога.

На вашу думку, ескалація відбулась для підняття питання Карабаху у світі?

Так. А ще для того, щоб позбутися національного приниження, перевірити армію, наскільки вона готова до наступальних операцій, створити позитивний імідж владі Азербайджану і посилити її позиції в середині країни на фоні складної економічної ситуації.

У грудні 2015 року Алієв та Саргсян зустрічались у Берні. Наскільки важливою була ця зустріч і чи принесла результати для дипломатичного врегулювання конфлікту?

Ці зустрічі ніщо не означають. Є дипломатичний процес, який змушує президентів сідати за стіл переговорів. Зараз ми бачимо, як змінюється позиція Ільхама Алієва. Він заявляє, що Баку готовий до мирних переговорів при умові власної територіальної цілісності.

Алієв(праворуч) та Саргсян(ліворуч) та міністр іноземних справ Швейцарії Дідьє Буркхальтер під час зустрічі в Берні
Фото: EPA/UPG
Алієв(праворуч) та Саргсян(ліворуч) та міністр іноземних справ Швейцарії Дідьє Буркхальтер під час зустрічі в Берні

Це означає, що Нагірний Карабах буде територією Азербайджану?

Так. Алієв говорить, мовляв, якщо ви (Вірменія - ред.) не погоджуєтесь, ми продовжуємо війну. З точки зору можливостей, то на сьогодні Азербайджан може проводити обмежені наступальні операції. Баку не спроможне захопити всю територію.

Є думка, що на боці Азербайджану виступає Туреччина, а Росія підтримує Вірменію. Можливо це новий фронт боротьби між Ердоганом та Путіним?

Туреччина і раніше активно підтримувала Азербайджан. Тут немає нічого нового - війна Росії та Туреччини на Південному Кавказі триває багато років. Анкара підтримувала Грузію, постачала туди зброю. Зараз Ердоган дав чітко зрозуміти, що вони стоятимуть до кінця з народом Азербайджану.

Алієв в цій ситуації виступає як самостійна фігура?

Так, абсолютно. Поки у Азербайджану є фінансова самостійність, вони прийматимуть власні рішення.

А що далі робитиме Москва, на вашу думку?

Росія намагатиметься мінімізувати для себе негативні наслідки конфлікту. По-перше, Азербайджан починає грати більш самостійну гру. Баку розуміє, що Москва вже не зможе активно втручатись в ситуацію з боку Вірменії, значить, їм можна проводити більш агресивну політику.

Росії доведеться докласти багато зусиль, щоб зупинити Баку. По-друге, Єреван очікував, що Кремль діятиме так само, як у Південній Осетії у 2008 році. Натомість Москва абсолютно проігнорувала це, навіть у російській базі в Гюмрі не було оголошено тривогу. Для дуже багатьох вірмен це зрада і подібні настрої посилюватимуться. Для росіян це проблема.

Тепер Москва намагатиметься дипломатичними методами впливати на ці країни, щоб утримались від прямого зіткнення, але якщо воно відбудеться, Росія не зможе нічого зробити.

Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) і прем'єр-міністр Вірменії Овік Абрамян (праворуч) в в Єревані. 07.04.2016
Фото: EPA/UPG
Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) і прем'єр-міністр Вірменії Овік Абрамян (праворуч) в в Єревані. 07.04.2016

Чи можна прогнозувати нову ескалацію конфлікту в Нагірному Карабасі?

Так, вона може бути будь-коли. Все залежатиме від Азербайджану, наскільки він готовий іти, так би мовити, вглиб. Проте Баку не зможе повторити таку операцію без серйозних наслідків. Вірменія теж мобілізовується та розуміє, що це для неї екзистенціальна боротьба. Зараз багато чого залежатиме від переговорів.

Саргсян заявив, що Вірменія готова до компромісів. І головна інтрига — що може запропонувати Єреван і на що погодяться азербайджанці. Коли Баку заявив про початок видобутку нафти та газу, стало очевидним, що баланс сил у цьому регіоні буде рано чи пізно порушено. Це означає, як мінімум, що заморожені конфлікти поступово розморожуються. І Нагірний Карабах — це лише перша ластівка.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter