ГоловнаСуспільствоЗдоров'я

Ще осінь зовсім молода

  • Ви відчуваєте себе молодою?

  • У певному сенсі так, - загадково посміхається 83-річна бабуся.

  • Це ж у якому?

  • Чоловік мені один подобається. Але подруга у нього є - класна така, симпатишна. У молодості я від чоловіків бігала, а тепер за ними.

Ця бабуся з будинку для літніх - одна з 32 людей, яких волонтери запросили на канікули. Щороку Спільнота Святого Егідія та рух "Молодь за мир" влаштовують відпустку у санаторії під Києвом для мешканців будинків престарілих та самотніх пенсіонерів. Бо ж самотність, вважають волонтери, не привід літнім пропускати літо повз, відмовлятися від морозива, купання чи засмаги.

****

Віктор Андрійович заворожено дивиться на рододендрон на клумбі. Його серед інших пенсіонерів вирізняє джинсова панама, яку він носить протягом усіх канікул. У різнокольорових квітів на клумбі уже поволі опадають пелюстки; жовтіють довколишні дерева - і лиш ялинка стоїть як замолода.

  • Це дорога рослина. Кущ коштує 800-1000 грн, - знаючим тоном розповідає Віктор Андрійович.

  • Ви любите рослини?

  • У мене росли рододендрони, коли була ділянка на Печерську біля приватного будинку. Поки не відібрали.

  • Хто відібрав? 

  • Банда під прикриттям прокуратури. Син ще якийсь час ходив у суди, а потім здався.

  • Ви з ним зараз спілкуєтеся?

  • Ні. Не казав йому, де я, для нього в Житомирі. Він на мене образився, бо я не погодився на пропозицію банди купити однокімнатну квартиру на Троєщині і боровся до останнього. Пішов у пансіонат, бо там безкоштовно поховають. Не хочу, щоб він цим займався, - після завислої паузи Віктор Андрійович показує на клумбу. - Що ж то за квіти гарні? Вилетіло з голови… Точно, жоржини!

***

Фото: Диана Буцко

  • Юро, я ще не їла морозива! - кричить у столовій 82-річна Рахіль Веніамінівна - низькоросла згорблена пенсіонерка з коротким сивим волоссям. Вона вже поїла суп і друге, але пропустила морозиво на ланч. Юрій Ліфансе, голова Спільноти, приносить їй морозиво.

Доївши десерт, Рахіль останньою виходить з їдальні. Іде повільно й тяжко - нога болить. Розповідає про свою єврейську родину, мимохідь згадує чоловіка, з яким не склалося. З 1998 року Рахіль Веніамінівна живе у будинку престарілих. 21 рік. Двадцять один.

  • Як звикали?

  • Якщо живеш одна в кімнаті, то й звикати не доводиться. Якщо ще й хтось провідує, то взагалі добре. 

  • Хто вас провідує?

  • Патронажна сестра з єврейської спільноти.

Наступні дні Рахіль не приходить у столову на обід - нога болить усе більше.

***

Фото: Диана Буцко

Після обіду волонтерка Марія виносить гітару і награє мелодії. Приходять Саша, Іра, Валя, які заводять “Ой, у вишневому садку”. Біля сусіднього будинку Олександр Вікторович сидить під величезним дубом. Дерево розкинуло могутнє гілля на весь двір і вже потроху скидає перше пожовкле листя. Олександр Вікторович слухає музику і губиться у спогадах.

  • Скільки помилок було у житті, але що ж.... Нас було п`ять друзів, а лишився лише я.

Згадує свого батька, якого, на його думку, не врятував від алкоголізму, двох синів, які між собою не дружать і рідко його навідують; пригадує, як не став ані співаком, ані яхтсменом, хоча хотів. Потім на мить замовкає, і тоді стає виразніше чути гітару та співи: 

“Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все…”

***

Щовечора співи доповнюються танцями. Олександр Павлович бере попід руку Віру Павліну і помаленьку водить її колами під “Ой, смереко”. 

Частина стареньких сидить і спостерігає. 96-річна Людмила Миколаївна минулого року танцювала - цього ж лише слухає.

  • Треба жити теперішнім, бо ніхто не знає, що буде далі. Це молодим важливо зрозуміти, - повчає вона.

***

  • Дуже смачно. Не те, що у нас, - журиться під час обіду Віра Павліна, сьорбаючи суп з фрикадельками. У своєму будинку вона з першого їсть лише борщ - інше не смачно.

Віру Павлівну у пансіонаті називають бабуся-анекдот. У її репертуарі 50 історій - є скромніші для молодих, а є гостріші для чоловіків. Виймає потрібну за нагоди.

“Колись це називалося спекуляцією, тепер підприємництвом”, - жартує про те, як підробляла, аби утримувати родину - сина, хвору маму, сестру з донькою.

  • Ви коли-небудь боялися старості?

  • Я ніколи не задумувалася про це. Не було коли. Робота, діти. Як прийшла у пансіонат, навіть не знала, скільки мені років. Знаю, з якого року, але не знаю, з якого століття, - Віра Павлівна дзвінко сміється. Але є історія, від якої їй відбирає мову.

  • Що з вашим сином сталося?

  • Ой, не треба, - дістає хустинку і починає плакати прямо посеред столової. 

Син і чоловік померли. Родичі забули. Віра Павліна лишилася одна-однісінька. Зате завжди з нею її анекдоти.

***

  • Чому у нас у пансіонаті немає такої гойдалки? - запитує Таня.

Таня і Христина після обіду радісно і прутко розгойдуються вперед-назад. На їхніх обличчях сліди дитячості, хоча обидві мають четвертий десяток. У будинки престарілих з інтернатів потрапляють і геть молоді люди. 

Таня раптом починає згадувати про свого колишнього нареченого.

  • Я відкладала гроші, навіть сукню купила, а він потім передумав. Як виявилося, готував втечу з будинку, у якому на той час жив.

Але Таня вже й не сумує за ним. На канікулах її увагу заполоняє Павло. Вони знайомі з попереднього будинку, у якому обоє якийсь час жили. Тепер випадково зустрілися на канікулах. Цілими днями грають у футбол і гуляють разом.

Христина тим часом дещо нудьгує. Таня все ж її найближча подруга тут. Христина - чемпіонка світу Спеціальної олімпіади (2019) з бадмінтону. З золотою медаллю теж живуть у будинках престарілих. 36-річна Христина уже 10 років. 

***

Світлана розмовляє на лавиці з волонтером Романом. У її російську соковито вростають поодинокі українські слова, за якими вона до кишені не лізе.

  • У кожної людини свої забаганки. Це ж не інкубатор, щоб всіх під одну мірку рівняти. Дехто любить себе, інший уміє любити навколишніх. Дехто і себе не поважає, а на суспільство взагалі плює. 

Світлана себе називає “дармоїдом першого розряду”. 12 років жила на вулиці, доки 5 років тому Спільнота Святого Егідія не почала знімати їй квартиру. Після того, як змінилося її життя, Світлана почала змінювати інших. Уже 5 років відвідує 40-річну Катю з будинку престарілих, у якої ДЦП.

  • Я дуже люблю життя і сподіваюся, що це навзаєм. Треба жартувати поки молодий, - Світлана каже, що навіть життя на вулиці не змінило її двох девізів.

***

Фото: Диана Буцко

Поблизу бази відпочинку розкинувся Дніпро з заплавами. Біля берегів ще осінь зовсім молода. Ледь-ледь золотом взялися кілька листочків на березі. Інші дерева дихають літом. Осінь видає хіба що холодний пісок. 

Разом з Вірою Павлівною пенсіонерка Марія на причалі милується краєвидами. Живе вона у пансіонаті ветеранів праці, підпрацьовує консьєржкою. Ще й примудряється допомагати дітям з інтернату. “Уявляєте, як вони обділені любов’ю!”. 

Фото: Диана Буцко

Марія розстібає верхні гудзики сорочки, аби трішки засмагнути. 

  • Як добре біля річки - навіть не купатися, а просто подихати. Яке чудо! Бог же нам все дав. Я стільки разів відчувала, як він мені допомагає, - мелодійною інтонацією розповідає Марія. Наступного дня вона буде бігати по піску з восьмирічною Сашею, засмагати та їсти кавуна, стоячи по коліна у воді.

Діана БуцкоДіана Буцко, Журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter