ГоловнаСуспільствоЖиття

Нові лідери неофеодалізму

У мене є знайомий олігарх. Він абсолютно непублічний, ви навіть не знайдете його фото в інтернеті. Але це не робить його “меншим” олігархом, ніж, скажімо, Пінчук чи Новинський.

Але він - “хороший” олігарх. Щомісяця він витрачає на допомогу армії мільйони гривень. Не для піару, а просто від душі. Абсолютно щиро вболіває за перемоги наших на фронті і так само болісно, як ми, переживає втрати. У нас з ним цілковите взаєморозуміння щодо потреб армії, ситуації на фронті і в тилу.

Але в якийсь момент я зрозуміла, що безкінечно займатися тільки волонтерством на благо армії неможливо і мене потягло назад в журналістику. Ми з колегою Марією Томак вирішили створити Медійну ініціативу за права людини, отже, постало питання фінансування нашої нової організації. Просити гроші в олігарха вже не на армію, а на щось хоч і суспільно корисне, але своє, було страшенно незручно. Та знайомі атошники переконували: “Йди до олігарха, він же хороший, він допоможе”. І я пішла.

Олігарх спитав, чим буде займатися наша організація. Я розповіла, що ми плануємо займатися журналістськими розслідуваннями порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Як приклад, навела справу Дмитра Шабрацького - "айдарівця", який ймовірно був убитий Ігорем Радченком, який пов’язаний з нардепом Сергієм Дунаєвим, який пов’язаний з олігархом і теж нардепом Юрієм Бойком.

Фото: Макс Левин

Хороший олігарх уважно вислухав мене. Підлив мені ще трохи дорогого віски.

“Я знаю Бойка. Рідкісне падло, погоджуюсь, - дуже спокійно сказав він. - Але розумієш, Оля... Те, чим ви збираєтесь займатись, небезпечно для держави”.

Суть його промови зводилась до того, що в Україні існує негласний консенсус між олігархами (такий собі суспільний договір по-українськи), і тільки цей хиткий консенсус забезпечує стабільність, державну цілісність і суверенітет. Розірвання “олігархічного договору” потягне за собою непередбачувані для країни наслідки, аж до втрати державності.

Грошей на нашу ініціативу він не дав.

Такий він, український неофеодалізм. Олігархи готові вклади сотні мільйонів у телеканали і телешоу, створюючи для себе і народу ілюзію справжнього життя. Вони платять стипендії студентам, проводять форуми, стають філантропами і меценатами, почесними прихожанами чи почесними професорами. Вони готові безкінечно фінансувати бойові дії, делікатно оминаючи той момент, що саме вони, тобто побудована ними система суспільних відносин, і є справжньою причиною війни.

Вони абсолютно щиро вірять, що вони і є держава.

Фото: Макс Левин

Реальне громадянське суспільство для них - ще з кучмівських часів і до сьогодні - було і є антагоністом. І зовсім не дивно, що в їхній риториці (особливо, в риториці провладних феодалів) все частіше з’являються фрази на кшталт “вороги держави” в бік журналістів і активістів… Не забуваймо, з точки зору олігархічно-феодального світогляду, кожен, хто хоче підірвати основи “олігархічного консенсусу”, а насправді просто розслідувати чи унеможливлювати злочини сучасних феодалів, знищує основи державності.

Не допустити до прийняття рішень людей іншого світогляду, які виступають проти існування феодалізму в 21 столітті, - це олігархату диктує уже навіть не логіка, а інстинкт самозбереження. Так, звісно, феодал-олігарх може бути “хорошим”, оплачувати протези пораненим і лікування діткам, але це не робить його “меншим” феодалом, тобто монопольним власником феоду. А відтак, залишає в силі феодальні суспільні відносини з усіма наслідками, що із цього випливають. Корупція, патерналістська свідомість населення, торгівля національними інтересами - все це нас жахає в теорії, все це з екранів незмінно засуджують депутати і чиновники, незмінні слуги феодалів. Але на практиці ці речі виявляються цілком прийнятним для нас, бо якось з цим живемо, і нічого.

Український неофеодалізм - він такий. Він вимагає вправності у конформізмі і компромісах не лише від самих феодалів, але й від підданих. Він підміняє поняття (наприклад, політичних партій), нівелює цінності (наприклад, українські чи європейські), змушує імітувати цілі процеси і явища (наприклад, реформи). А найголовніше - він змушує жити в цих симулякрах велику частину суспільства, витрачати сили, енергію, роки на імітації та безрезультатність.

Фото: Надано автором

Сьогодні феодали спинним мозком відчувають запит українців на зміну суспільних відносин. Поки що виборці це формулюють як потребу нових облич в політиці і нових політичних сил (хоча ми ж з вами розуміємо, що наш запит не зводиться до зміни облич, чи не так?).

“Хочете нових лідерів? - питає олігархічна система. - Їх єсть у мєня!” І у відповідь на суспільний запит готує чергову імітацію у звичному і зручному для себе форматі - телевізійному: проект “Нові лідери”. Вуаля!

У процес імітації відразу включаються піддані. Хтось збирається наглядати за прозорістю імітації. Хтось прозріває: “О богі! До імітації причетні олігархи і “зашкварені” особи!” І ніхто не запитає: друзі, а чи взагалі можлива поява нових лідерів в процесі імітації?

Кого ж насправді цікавить, що про ідеї політичного елітизму, політичного лідерства в світовій політичній думці написані цілі трактати. Що формування політичного лідера - це складний багаторівнений еволюційний процес, в якому, на жаль, Україна була відкинута на кілька століть назад негативною селекцією радянських часів, війнами і репресіями. Що лідери проявляються в процесі об’єднання людей навколо себе, у формулюванні ідей і політичній боротьбі.

Фото: Александр Рудоманов

Людям, звиклим до життя в телевізорі, потрібно дати відчуття оновлення. І вони його отримують. У форматі телевізійного шоу, де, безперечно, будуть хороші учасники, які казатимуть правильні слова і викликатимуть овації. До речі, про ту частину суспільства, яка відмовилась від телевізорів і перейшла в фейсбук, головні феодали теж не забули. Вона отримає нову і прикольну партію “Демократична орда” - теж, до слова, непогана імітація.

Ось так, з попкорном і безкінечними шоу, пройде черговий виборчий рік. Хиткий “олігархічний консенсус” буде збережено. В крайньому випадку трішки підправлено. Задля держави, звісно.

Проте еволюційні процеси не підвладні олігархічним впливам. Десь у Києві і регіонах триває дуже повільне і поступове, але невідворотне формування ціннісно нової політичної еліти. Вона формується у боротьбі з неофеодалізмом, з конформізмом і власними вадами. І її не приховаєш за жодними імітаціями.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter