У Святошинському суді продовжується допит потерпілих у справі розстрілу на Інститутській 20 лютого 2014 року. За ґратами – 5 колишніх бійців “Беркуту”: Павло Аброськін, Олександр Маринченко, Сергій Тамтура, Олег Янішевський та Сергій Зінченко. 20 лютого на вулиці Інститутській загинуло 48 людей, ще 84 були поранені. Всього у справі мали заарештувати 25 спецпризначенців, але решта – втекли.
Василь Симчич живе в Івано-Франківську. Приїхав на Майдан після того, як побачив, що творилося в урядовому кварталі 18 лютого. Зранку 20 лютого він отримав кулю в плече:
- Я дійшов до моста, просив людей дати мені щит, але ніхто не давав, всім треба було чимось захищатися. Ми носили бляхи, дошки, аби відновити барикаду під мостом. Потім відчув удар в плече. Але ще не знав, що то куля. До мене підбіг якийсь чоловік, почав піднімати, але я сказав: "Нє, нє, я сам собі дам раду", – розповідає майданівець.
Підвівшись на ноги, Василь Симчич пішов у медпункт. Пригадує, навколо було дуже багато поранених, він чекав у черзі, потім медики зняли з нього куртку, надали першу медичну допомогу. Вже в Київській міській державній адміністрації, де знаходився один із штабів Майдану, його оглянув лікар, зробив укол, дав таблетки.
Чоловік пригадує, що коли падав під барикадою – в ту ж секунду – побачив позаду чоловіка, що скривився і впав назад «солдатиком».
- Мого віку, худий, чорнявий хлопчина в темно-зеленій куртці. Я не знаю, як склалася його доля, на фото я його не знайшов. Відео те не хочу дивитися, мені стає зле. Коли хтось дивиться відео чи фото, я по тому спати не можу кілька днів.
Хоча куля пройшла навиліт, в рані лишилося пір’я з куртки. Частину пір’я дістали лікарі на Майдані, частину – вже дома в лікарні. Але поїхав додому він значно пізніше. До того – ще ходив на Майдан, дивився, чим можна допомогти.
- Я не був частинкою сім’ї, не жив тривалий час на Майдані, був швидше підтримкою. І з пораненням старався допомогти. Тягнув бруківку в мішку другою рукою, - каже Симчич.
Розповідає, що до 20-го чотири рази був у Києві, але завжди заставав мирні акції – пікети, мітинги. Востаннє мав їхати на Майдан у десятку Сергія Дідича, але той загинув 18 лютого на розі Кріпосного провулку і Інститутської.
- Чи кидали ви бруківку, коктейлі Молотова. Яка була ваша роль? – питає в потерпілого прокурор Яніс Симонов.
- Ні, не кидав. Брав учать у мітингах, ходили колонами, був біля сцени. Я бачив, що Майдан іде до розгону. Я батько двох дітей і мушу щось робити, щоб Україна була, і мої діти жили в нормальній державі.
- Чому люди пішли вверх по Інститутській? – питає один із адвокатів.
- Ніхто наказу не оголошував. Зі сцени кричали не йти туди, не йти вперед. Але там були наші барикади і йшли все рівно. Розумієте, поки ми відстоюємо свої інтереси, доти Україна існує. Ми пішли відвойовувати свої барикади під мостом на Інститутській, щоб відновити наметове містечко, - відповідає Симчич.
Обвинувачений Павло Аброськін задає власні питання потерпілому:
- Чи нормальним є застосування коктейлів Молотова, палиць, бруківки?
- Ні, - відповів Симчич.
- Чому Ви їх тоді доставляли? – Аброськін нагадує Симчичу, як той з однією пораненою рукою другою тягнув до барикади мішок із бруківкою.
- А стріляти в людей це нормально? – емоційно відповідає Аброськіну потерпілий.
- Ну ми зараз не про стрільбу! – лунає з боку “беркутівців”.
- Ви зобов’язані відповісти, - вставляє їхній адвокат.
- Я думаю, що коли людина прийшла мирно на акцію – це нормально. А коли вбиває – це не нормально.
- А нести бруківку тим, хто її кидає? – питає Аброськін.
- Я ніс бруківку на відновлення барикад, друже, – відповів Симчич.
Адвокат Стефан Решко каже, що поліцейський – недоторканий, і йому не можна протистояти:
- Де та межа, коли ви вирішили, що ви можете протистояти правоохоронцям?
- Я бачив, що силовики б’ють всіх: старих, жінок. Я взяв щитки, щоб захищатися. Що я можу зробити проти дубинки, пістолета?
- Треба було бігти, - каже Решко і сміється.
Наостанок приглушивши світло, ввімкнули відеозапис відтворення слідчого експерименту. Василь Симчич ходить по Майдану і показує місце, де був поранений.
Обвинувачений Олег Янішевський каже, що постріл міг бути і з консерваторії – взагалі з будь-якого напрямку. Але на відео, яке знімали задовго до допиту в суді, Симчич відповідає слідчому:
- Я на наступний день аналізував. Стріляли з напрямку Жовтневого.
(Те саме встановило і слідство - 48 розстріляних на Інститутській “майданівців” загинули саме від пострілів з майданчика біля Жовтневого палацу).
Прокурор Яніс Симонов підкреслив, що саме на цьому напрямку знаходились люди в чорній формі з жовтими пов’язками, які чинили розстріл людей на Інститутській.
Лінія захисту - переконати суд у тому, що на Майдані були озброєні люди, які мали на меті убити чи покалічити правоохоронців. Кожного із потерпілих вони питають, чи мали ті зброю, а також підводять до думки, що вогнепальні поранення потерпілим були завдані самими ж майданівцями. І хоча потерпілі чітко заявляють, що зброї не мали і людей зі зброєю не бачили, судячи з поведінки і реплік обвинувачених, винними вони себе не вважають, а свої дії трактують виключно як самозахист.
На завершення суду прокурор подав заяву про відвід захисника у справі – адвоката Олександра Горошинського (він захищає Аброськіна і Маринченка).
- Да пашлі ви на х*р! - лунає зі сторони “беркутівців”.
Виявилось, що Горошинський у справі представляє інтереси не лише “беркутівців”, але і одного зі свідків. В свою чергу, адвокат Решко подав заяву про відвід усього складу суду, правда, до суду вона ще не дійшла. Головуючий суддя приєднав це все до матеріалів провадження і обіцяв розглянути 13 березня об 11:30.