ГоловнаСуспільствоВійна

Один довгий день, який змінює життя

27 грудня, 8-ма ранку. Окупована територія в районі Горлівки. Ірина Геращенко і Валерія Лутковська звіряють списки на обмін разом з Дарією Морозовою зі сторони “ДНР”. За попередніми домовленостями, українська сторона має передати 306 людей, натомість бойовики обіцяють віддати 74 заручників. Журналісти збираються біля входу в готель “Краматорськ”.

На нульовці. Списки обговорено і узгоджено.
Фото: facebook/Iryna Gerashchenko
На нульовці. Списки обговорено і узгоджено.

- Навпроти головного входу не паркуватися!

Час від часу з готелю виходять військові, щоб відігнати припарковані авто. Трохи згодом козирне місце займає темно-зелений “Спартан” з кулеметом на даху – СБУ.

Між собою перешіптуємося про можливе місце обміну, в соцмережах уже від ранку гуляє інфа про Горлівку. З луганської тюрми виїхали автозаки із заручниками.

Фото: Макс Левін

Близько 9-ї ранку Геращенко повертаться в Краматорськ.

- Ми дві години остаточно перевіряли списки на обмін. Станом на зараз є хороша новина – списки узгоджено. Більше сказати нічого не можу, ні прізвища на звільнення, ні місце можливого обміну – великий ризик зірвати.

На місці близько 30 журналістів закордонних та українських ЗМІ. Не всі є у списках акредитації – Ірина Геращенко пояснює це міркуваннями безпеки та необхідністю узгодження кількості журналістів з бойовиками.

Зрештою неакредитованих, які приїхали в Краматорськ у сподіванні потрапити на обмін, також вносять у список.

Фото: Макс Левін

“Логістичний центр” на дорозі від Бахмута до КПВВ “Майорськ”. Військові КРАЗи, броньовані машини типу “Спартан”, поліцейські Duster-и, новенькі Peugeot швидкої допомоги. На великій площі ліворуч - намети МНС, праворуч у рядок - Neoplan-и з людьми на обмін з української сторони. Вони визирають з вікон з цікавістю, часто з ворожістю. Один з чоловіків у відповідь на направлені об'єктиви камер виставляє “фак” у вікно.

Вітер, інколи виглядає сонце. Типова погода - ні туди, ні сюди. Сніг розтанув, не встигнувши випасти, лишивши по собі білі плями і багнюку на дорозі. Декілька годин чекаємо на першу партію заручників.

Зі сторони Майорська з`являються три зелені “Богдани”: в одному – 16 звільнених українців, в другому – зо два десятки журналістів з окупованої території. Третій – поки що порожній. У них завантажуватимуть людей для обміну.

Фото: Макс Левін

З першого автобуса вибігає Дар'я Морозова, так званий “обмудсмен ДНР”. Разом з нею військовий у неукраїнському камуфляжі. Вони доволі самовпевнено керують процесом вивантаження “українців” і проходження перевірки-верифікації.

У цей же самий з “Неопланів” починають виповзати люди з речами: сумки-в-клітинку, спортивні сумки “Абібас”, туристичні рюкзкаки і просто будівельні мішки з крамом. Вони партіями проходять у намет МНС для перевірки. Після цього ж партіями в супроводі військового ДНР проходять у “Богдани”. Українські військові лагідно відганяють журналістів подалі від автобусів. Обмінюваних символічно відокремлюють ланцюжком з озброєних СБУ-шників – вони стоять доволі розслаблено, скоріш для правильної картинки. Тікати тут немає куди.

Фото: Макс Левін

Ірина Геращенко бігає від наметів до автобусів, від військових до журналістів, час від часу повідомляючи нові деталі обміну, не забуваючи попередити: “Це ми не знімаємо, технічні деталі”.

- Переговори йшли дуже важко, існували питання недовіри один до одного. На фініші виникло питання “одказників”, людей, які з різних обставин не хотіли повертатися на територію ОРДЛО в результаті обміну полоненими. Вони (бойовики) вимагали, щоб вони їх побачили вживу і тоді вже відпустили. “Одказники” не погоджувалися – був великий страх того, що їх залишать на окупованій території і не відпустять. Потім деякі з них погодилися приїхати на обмін, але не всі. Щоб ви розуміли – вже в день обміну десь четверо осіб по дорозі з Харкова в Донецьку область змінили своє рішення і забажали лишитися на українській території.

Чолов'яга в тільнику під курткою погоджується розповісти про мотиви свого рішення “залишитися на українській території”:

- Я из Одессы. Семья, дети, внуки в Одессе, куда мне возвращаться? Конечно, у меня есть родственники в России, но, как говорится, мой причал – тут, в Украине. Я был задержан по подозрению в разжигании межнациональной и религиозной розни. В марте месяце, когда я находился в СИЗО, к нам приходили представители Красного Креста. На то время я дал согласие на обмен. Но на сегодняшний день, когда я чувствую, что обстановка разряжается в лучшую сторону и справедливость восторжествует – мне нет смысла туда (на оккупированную территорию – Авт.) ехать.

Фото: Макс Левін

Від питань про суть обвинувачення здоровань ухиляється: “В том то и дело, что не было никакого разжигания, не делал я ничего. Буду опротестовывать”.

Вервечка тих, хто вирішив повертатися на окуповану територію, тягнеться до “Богданів”. Один з чоловіків, крім речей, тягне за пазухою сіренького котика.

Фото: Макс Левін

- На жалість давить, - коментує хтось з журналістів. Я ж уявляю, як чолов'яга зранку намагається запхати у два мішки з “Епіцентру” пів свого життя. Ще й котика на додачу.

Трохи далі біля “Неоплана” згуртувалися перші 16 звільнених з полону. Тут і Сергій Гладкий, робить перші затяжки цигаркою на свободі, повільно і зі смаком. Коментує коротко: “Військовий, підірвався на розтяжці, взяли в полон”.

Фото: Макс Левін

Поруч цивільний з окупованого Первомайська.

- Задержали за шпионаж, часто езжу по дороге через блок-посты. Сказали, что вижу, сколько там сидит вооруженных людей, чем вооружены и рассказываю об этом всем Украине. Ну как сиделось? Первое время совсем плохо - нары железные, нас три человека в камере, укрыться нечем, только матрац. Кормили два раза в день, утром в 6 утра и вечером в 6 вечера. Объедки с их столов, то, что у них осталось. Угрожали, сказали, если сейчас не подпишите (призанание), то в лучшем случае станете инвалидом – понадобиться квалифицированная медицинская помощь, а в худшем - мы вас вообще вывезем расстреляем и все.

Фото: Макс Левін

Трошки далі молодий хлопчина в чорній куртці – звільнений ультрас луганської «Зорі» Владислав Овчаренко: “Там же не працює ні прокуратура, ні апеляційний суд. Є багато в'язнів, які пересиділи свій строк – але звернутися просто немає куди. Наших там сидить ще багато в Луганську”.

Верифікація тягнеться довго і нудно. Потроху весь натовп з сумками перетікає в автобуси.

- Журналісти! Завантажуємось в один з “Неопланів” і вирушаємо на обмін.

- Ага. А курс обміну який буде, один журналіст на 10 полонених?

Фото: Макс Левін

Траса в сторону КПВВ "Майорськ" незвично порожня. В день обміну його спеціально перекрили. Несподівано для багатьох ми минаємо КПВВ, український нульовий блокпост. За 10 хвилин за вікнами вже майорить чорно-червоно-синій прапор “ДНР”. На п'ятачку-парковці для машин людно – з великих “Неопланів” вивантажуються звільнені українською стороною. У вікні нарешті з'являються усміхнені обличчя звільнених бойовиками. Піднявши руки догори, вони плескають в долоні.

Фото: Макс Левін

На плацу стоять решта 57 – ті, кого утримували в Донецькій області.

Ірина Геращенко вибігає з автобуса першою, намагається впізнати по обличчях, зіставити з фотографіями, які їй неодноразово показували матері і дружини. Обіймає всіх.

Фото: Макс Левін

Хлопці дружно вигукують разів з десять: “Україна – Україна – Україна!”

Бойовики з червоно-чорно-синіми пов'язками на руках починають відганяти журналістів подалі. У всіх – одноманітний новенький камуфляж темно-зеленого кольору.

Фото: Макс Левин

- Журналісти! Отходім к автобусам! Кому говорю, атходім! - чутно російський акцент.

Ну добре, пораділи, давайте тепер попрацюємо. Знову починається процес верифікації, тепер уже українських хлопців. “ДНР”-ці потроху заспокоюються і дають можливість поспілкуватися ближче.

Фото: Макс Левін

Один з довгоочікуваних – Олексій Кириченко. Потрапив у полон ще 2014 року після боїв на Саур-Могилі. Понад три роки в полоні, проукраїнська позиція, вдома – серйозно хвора дружина Ліля і мама.

- Щоб вижити в полоні, важливо дотримуватися правил. Перше – вірити в те, що ти коли-небудь вийдеш. І друге - важливо не загадувати собі дату звільнення. Такі вибувають першими.

Олексій Кириченко - другий справа
Фото: Макс Левін
Олексій Кириченко - другий справа

Звільнили також 23-річного Володимира Фомічева, співробітника київської організації ЦентрUA. Він потрапив у полон бойовиків так званої «ДНР» у Макіївці 4 січня 2016 року - розмістив у ФБ нетолерантне щодо бойовиків висловлювання.

«Психологическое давление оказывалось, это само собой. Ну как сказать, я врать не буду. В 32 колонии когда содержались, там нормальное отношение, как к обычным заключенным. Поначалу, конечно, было сильное психологическое давление, угрожали и родственникам моим. Мне говорили: «Мы тебе маму пришлем по кускам». И то да сё. Кое-где конечно, перестарались, вот зубы… что осталось от них (показывает передний ряд, зияющий дырами) Ну ничего страшного! Зубы не яйца, новые купим!»

Володимир Фомічев
Фото: Новости Донбасса
Володимир Фомічев

Після розмов і згадок про Макіївську колонію хлопці похмурніють – у полоні ще лишилися їх друзі.

- Хлопці, повірте, це дуже важко для мене, казати зараз їх дружинам, що їх не відпустили. Ми маємо плани і пропозиції, як звільнити всіх. І як зробити це якнайскорше. Маємо звільнити всіх. Працюємо далі - аби Сергій Глондар, Богдан Пантюшенко, Олександр Коріньков, Стас Асєєв і всі інші повернулися додому, - Геращенко заспокоює хлопців.

Фото: Макс Левін

Насувається ніч, завантаження в автобуси відбувається вже у світлі фар.

- Соболев!

- Михаил Валентинович!

- Давай!

- Слава Украине!

- Героям Слава!

Фото: Макс Левін

За спинами чути шипіння, щось про бандерівців і націоналістів.

Хлопці не зупиняються, ніби не помічаючи озброєних бойовиків і забувши про те, на якій вони території.

- Фомичев!

- Владимир Игоревич!

- Давай!

- Макеевка – это Украина! Ура-а-а-а!

Фото: Макс Левін

Позаду жіночий голос роздратовано і не дуже голосно: "Макеевка – это Донецкая Народная Республика!"

В автобусі журналістів робимо перевірку – чи всі на місці. Декілька разів до нас заходить “ДНР”-івець у пошуках якогось Слєпцова.

- У нас в автобусі журналісти, випускайте вже!

Як раз у той момент, коли починають закрадатися сумніви, чи нас узагалі випустять, у салоні озивається чолов'яга в чорній куртці: “Я Слєпцов!”

Екс-ув'язнений мер Торецька, якого обміняли і привезли на окуповану територію, вирішив повернутися назад в Україну, переховуючись в автобусі журналістів. Бойовики його відпустили. На першій же зупинці на українській території екс-мер спробував вислизнути, але був упійманий. Його буде доставлено в пункт тимчасового утримання, його подальша доля незрозуміла. Скоріш за все, будуть тримати до наступного обміну.

​Макс Левін​Макс Левін, фотокореспондент LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram