Учителька з Тернополя 18 років не випускала з квартири свого єдиного сина. Сусіди дізналися, що він весь цей час жив із нею, лише коли вона померла в жовтні цього року. Раніше жінка говорила, що син поїхав на заробітки.
Про цей випадок пише місцеве видання "Нова тернопільська газета".
"Ми не розголошували цю вражаючу історію, досі не оприлюднили особистих даних чоловіка, боїмося, щоб до нього не хлинули журналісти, адже він поки що не готовий до спілкування. На щастя, нашим працівникам вдалося налагодити з ним контакт. Добре, що сусіди відреагували на ситуацію, бо хто знає, що могло трапитися, адже людина абсолютно неадаптована до суспільства. Йому 35 років, після закінчення школи він закрився в чотирьох стінах і 18 років не виходив із квартири. Весь цей час до нього ніхто не приходив із знайомих, до нього ніколи не викликали лікарів. Наш фахівець із соціальної роботи разом із дільничним поліцейським зуміли достукатися до чоловіка і запропонували допомогу. Після першої розмови з ним по телефону соціальний працівник поділилася враженням: «Здавалося, що спілкуюся з привидом»", - розповіла виданню директор міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді Тетяна Горбоніс.
За словами соцпрацівника, яка спілкувалася з чоловіком, він не адаптований до самостійного життя, але володіє комп'ютером, трохи вміє готувати.
"Знає англійську мову, трохи володіє комп'ютерними програмами, каже, що підробляє копірайтером, але він далекий від реального світу. Напевно, ще мати подбала, щоб він хоча б мінімально забезпечував себе. Зараз важко сказати, чому стільки років він не виходив із квартири. Але, очевидно, що матір підтримувала такий його спосіб життя. Можливо, саме вона ізолювала його від світу. За словами дільничної медсестри і сусідів, його мати працювала педагогом, батько - санітаром. Батько зловживав алкоголем, бив рідних, про це знали однолітки хлопця, тому гнітили його в школі, через постійні приниження він навіть не пішов на випускний вечір. Можливо, мати хотіла вберегти сина від негативу, тому і закрила на якийсь час вдома, а затягнулося таке «ув'язнення» майже на 20 років", - розповіла соцпрацівник, яка спілкувалася з чоловіком.
Завдяки телебаченню і Інтернету він частково орієнтується в подіях в Україні, але навіть похід у магазин за підтримки соцпрацівника став для нього важким випробуванням. Він забув назви вулиць і не знає, як добиратися громадським транспортом. Не знав, що потрібно платити комуналку і що потрібно переоформити квартиру.
Соцпрацівники допомогли йому виготовити паспорт і ідентифікаційний код.
"Вдома готує собі картоплю, макарони. Супи поки не вміє, але, сподіваюся, з часом навчимо його. Чоловік дуже замкнутий, тому на кожен крок повинні брати в нього письмову згоду. Головне завдання, яке зараз стоїть перед нами, - це його адаптація до життя, до суспільства, а згодом і працевлаштування, адже в нього практично немає коштів для існування. Віримо, що знайдуться роботодавці, які погодяться допомогти. Що стосується стану здоров'я, то ми водили до лікаря, але він відмовився від огляду, не захотів здавати аналізи. Незважаючи на все, він поступово змінюється: починає реагувати на людей, позбавляється від страху, одного разу навіть спробував пожартувати. У нашій практиці - це перша людина, загубоена в часі. Проте, як нам розповіла дільнична медсестра, в Тернополі є ще кілька таких бірюків, просто про них не відомо громадськості, тому що наразі живі їхні опікуни", - розповіла соцпрацівник.