ГоловнаСуспільствоВійна

Священнослужитель УГКЦ: найбільша проблема у Донецьку - це страх

Отець Михайло Заверчук служить у Донецьку з 1999 року. Останній рік його служіння припав на воєнні дії у місті.

Він один з трьох греко-католицьких священослужителів, які залишилися в Донецьку, незважаючи на безліч загроз.

З отцем Михайлом ми розмовляли у Skype.

У своїх висловлюваннях священик уважно підбирає слова, говорить якомога нейтральніше. Відчувається, що робить він це вже не вперше.

На прохання співрозмовника деякі моменти нашого діалогу в тексті опущені. На жаль. Для автора цих рядків вони були важливими, але створювати дискомфорт у цьому випадку я не маю жодного права.

«Зрозумійте, я хочу тут служити», - щиро пояснює отець.

У цьому інтерв’ю ми показуємо лише загальну картину служіння церкви, яка на окупованих територіях є чужою.

Сподіваємося, нам це вдалося.

Михайло Заверчук (зліва)
Фото: сторінка Михайла Заверчука на www.facebook.com
Михайло Заверчук (зліва)

«ДНРівці нас поважають. Навіть дуже»

Греко-католикам ніколи не було просто на Сході навіть у часи миру. Як зараз з цим справи в окупованому Донецьку?

Наша церква тут діє, священики мають дозвіл на служіння для вірних, які залишилися.

Що потрібно для служіння в Донецьку, існують якісь спеціальні дозволи?

Не думаю, що потрібен дозвіл. Напевне, потрібне бажання, а вже тоді можливості знайдуться. Безперечно, якщо людина має страх перед бойовими діями, то вона не приїде сюди на служіння.

Для цього «ДНР» має видати якийсь документ?

Наприклад, я служу без нічого. У мене є документ церковної влади, що я парох на парафії святого Миколая, мій колега також має грамоту – і на цьому все.

Потрібен лише декрет УГКЦ, що я призначений для служіння тут.

І проводити богослужіння вам ніхто не заважає?

Ні.

Скільки греко-католиків залишилося в Донецьку?

Відразу і не скажеш, але немало. Для прикладу, зараз трохи перестали стріляти, в будь-якому разі, не ведуться активні бойові дії на території міста, тож в храмі Покрова десь близько 70 людей приходить в неділю, а в храмі Миколая - біля 40.

Отець михайло під час служби у Вербну неділю, 29 березня 2015 року в храмі Покрова в Донецьку
Фото: risu.org.ua
Отець михайло під час служби у Вербну неділю, 29 березня 2015 року в храмі Покрова в Донецьку

Окрім вас є ще якісь священики в місті ?

- Це отець Іван та отець Ростислав. Нас троє.

Давайте тоді повернемось до березня-квітня минулого року. Що тоді відбувалося саме з греко-католицькою церквою?

Це, напевно, була ейфорія в людей, які представляли «ДНР».

Були люди, які можливо, мали неприємне знайомство чи з нашою церквою, чи з якимись окремими священиками, вони (ці люди), скажемо так, давали про себе знати. Але офіційно церкву тут ніхто не переслідував. Були окремі випадки, коли людина реагувала не зовсім адекватно, звинувачуючи, мовляв, «чому ви тут залишилися?».

Офіційна влада хотіла знати, хто служить. Ну і треба було знайомитися.

Що значить треба було знайомитися?

Збирали дані – хто ми, звідки, чому тут. Надзвичайного тиску не було, все залишалося на рівні спілкування. Переслідування чи заборони не було.

З ваших слів все проходило якось надто спокійно.

Спокійно, якщо зараз аналізувати, порівнювати з іншими ситуаціями. Не було чіткої заборони або вигнання з храму. Були окремі випадки, приходили люди, говорили, - «вы греко-католики, че вы тут остались», але це було здебільшого на побутовому рівні.

Навіть представники московського патріархату поставилися до нас з братньою любов’ю і були готові нам допомагати. Місцевий митрополит Іларіон казав, що якщо будуть якісь потреби, він допоможе.

Храм Покрова після артобстрілу 8 серпня 2014 р.
Фото: www.credo-ua.org
Храм Покрова після артобстрілу 8 серпня 2014 р.

Мені розповідали, що з Донецька втекли православні священики московського і київського патріархату, а залишилися тільки ви. Це правда?

Лише київський патріархат виїхав, їхні вірні ходять до нас на богослужіння. Водночас з московського патріархату залишилися священики. Безперечно, що якась частина теж покинули місто, люди боялися за своє життя. Ми тут з усіма спілкуємося, в нормальних стосунках, більшість священиків повивозили свої сім’ї, а самі повернулися назад, до своїх прихожан.

Як до вас ставляться «ДНРівці», маю на увазі, озброєних людей?

Поважають, навіть дуже. Я розповім вам такий випадок. Виходжу одного разу після богослужіння з храму, дивлюся – під’їжджає мікроавтобус, розмальований в колір хакі.

Виходить чоловік, бере у мене благословення, говорить, що знайшов літературу українською мовою, видану київським патріархатом. Оскільки він вірний московського патріархату, то каже: «чи можна віддати її вам, бо знаю, що ви греко-католики, молитеся на українській мові, може вам це стане у пригоді». Він подарував нам два великі україномовні молитвослова. Люди, які воюють, знають, що ми греко-католики, у них тут недалеко гуртожитки, вони проїжджають повз нас, і навіть деякі хрестяться коло нашого храму.

Я не повірю, що все відбувається так гладко.

На початках була певна настороженість, бо для них було незрозуміло, чому ми залишилися. Я звик відповідати так, як одного разу на блокпості, коли їхав з Маріуполя. Один вже на стороні «ДНР» питає: «Батюшка, а какой вы конфессии? Я відповідаю – греко-католик. - А, то что и нам, и вам? Я кажу – нет, только тем, кто нуждается. І він тоді вже: ну ладно – щастливо».

Фото: EPA/UPG

«Всі кажуть, що треба перетерпіти. Кожен в ці слова вкладає щось своє: хтось думає, що повернеться Україна, а хтось - що все вдасться з «ДНР»

Отче, давайте відверто, скільки людей на день вам доводиться хоронити?

Були випадки, коли хоронив людей від попадання осколків, але я б не сказав, що таких було багато. От сьогодні я відправляв похорон, людина померла своєю смертю, у неї були проблеми з серцем. Між тим я знаю, що більше хоронять священики московського патріархату.

Щоб ви розуміли, мирне населення також гине, але в основному через необережність, недотримання заходів безпеки. Звичайно, що бувають випадки, коли снаряди потрапляють у будинки… Але це війна, що поробиш.

Місто перебуває в економічній ізоляції, зарплати і пенсії не виплачують місяцями, за які гроші існує ваша церква, з чого ви живете? Вам допомагають «ДНРівці»?

Та ні, звичайно! Церква старається по можливості дбати про своїх священиків.

Тобто вам якось підпільно передають гроші?

Ні, чому підпільно? У нас як такої зарплатні немає, ми живемо з пожертв людей. Якщо є потреба, то владика виділяє певні кошти, він може завозити їх без жодних труднощів.

Бойовики вас не обшукують, не відбирають нічого?

Запитують, що в сумці – кажу, що там речі. Питають, чи можна подивитися, - дозволяю. Ніхто там не копається, просто переглядають, чи дійсно те.

Що вам розповідають люди, які відстоюють ідею «ДНР», як вони будують діалог, що пояснюють?

Для цієї ідеї тут було підґрунтя. За часи незалежності ніхто тут України не будував, це був регіон, на якому заробляли гроші. Люди, які тут були налаштовані проукраїнськи, за великим рахунком, виховували себе самі. Інші весь час жили ілюзіями щодо сусідньої держави, яка обовязково має взяти їх під своє братнє крило. Тому проросійські настрої завжди були, поступово вибудовувалася кремлівська пропаганда. Іншого їм ніхто не давав, ніхто не пояснював, що таке Україна. Вони жили цим. І все це стало результатом «ДНР». Більшість людей як тут жило? «Ви лише дайте нам роботу і не чіпайте».

Фото: EPA/UPG

Що вони вкладають у літери «ДНР»?

Що це їхня батьківщина. Вони хочуть, щоб це була територія в єдності з Росією. Через це мені їх і шкода, адже їхнє бачення сьогодні мало важливе, все вирішується на іншому рівні.

За рік в людей з’явилося розчарування в утопічних мріях?

Саме в цих людей - ні, а в тих, що були нейтральними, які говорили, мовляв їм байдуже, то вже побачили, що є труднощі. Вони кажуть, що у часи з Україною, такого не було. Складна ситуація, знаєте, міняє людей. Всі кажуть, що треба перетерпіти, і кожен в ці слова вкладає щось своє – хтось думає, що повернеться Україна, а хтось, що все вдасться з «ДНР».

«Серед «ДНРівців» є греко-католики. Вони практикуючі християни, але вважають що українська влада вчинила неправильно»

Розкажіть про специфіку свого служіння під час цих дивних воєнних дій.

Ми не проводимо богослужіння у вечірній час, вони відмінені через небезпеку бойових дій, ввечері взагалі небезпечно ходити. Сама специфіка полягає ще й у тому, що до нас приходять люди, які підтримують як «ДНР», так і Україну.

Ти мусиш їм сказати одну і ту саму проповідь, маєш повчити як одних, так й інших.

Тому, мабуть, зараз мета священиків, які перебувають в Донецьку, полягає у тому, щоб проповідувати любов одне до одного. Ми це робимо для того, щоб люди, незалежно від своїх переконань, все таки продовжували любити.

Так, у них різні погляди, різні переконання, але вони не мають спричиняти конфлікту в сім’ях. Знаєте, я їжджу в Західну Україну і там доводиться спілкуватися з отцями, які часом більше говорять про патріотичність, ніж про духовність.

Іншими словами, ви стараєтеся уникати речей, які розпалюють конфлікт?

Так, я говорю тільки по Євангелії. Не може бути проповідей щодо вихваляння одних, а осуду інших. Коли навіть перетинаю якісь блокпости, намагаюсь сказати і нашим військовим, і військовим «ДНР», що не має бути злості, а має бути відчуття любові до Батьківщини. Щодо полонених завжди наголошую їм, аби вони проявляли до них милосердя, не принижувати, а з гідністю ставилися, бо в людей також свої переконання.

Ікона на блокпосту ДНРовців
Фото: news-info.su
Ікона на блокпосту ДНРовців

Багато ходять до вас «ДНРівнців»?

Є трошки. Вони прихильники «ДНР» і називають себе греко-католиками.

Вони практикуючі християни, але вважають, що українська влада неправильно вчинила. Гадаю, що на такі переконання впливають інформаційні фактори.

З чим сьогодні до вас приходять люди, які в них проблеми, що ви їм говорите?

Найбільша проблема – це страх. І друга проблема – це брак любові. Брак любові до опонента, до людини, яка інакше думає, яка інакше діє.

Розповім ще такий випадок: от є у нас велика родина. Одна третя цієї родини – проукраїнська, дві третіх – проросійські, а три третіх – байдужі. Але це дуже гарна родина. Я просив їх не говорити вдома про політику, а говорити лише про те, як допомогти одне одному, підтримати. Що цікаво, вони послухали і в них немає конфліктів чи сварок, попри свої різні погляди. Вони живуть і по-маленьку якось спасаються.

Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook