ГоловнаСуспільствоОсвіта

Чому ця стипендія має зникнути

Два тижні тому з чийогось вентилятора розлетілась чутка про скасування стипендії, яке Мінфін пропонує серед інших кроків урізання бюджетних витрат. За класикою жанру чутка перетворилась на доконаний факт, і в деяких університетах студентів навіть почали попереджати, що з наступного року стипендія зникне. Міністр освіти заявив, що на такий крок МОН не піде. У свою чергу студентська профспілка, яка діє під парасолькою ФПУ, закликала усіх вийти на акцію протесту. У цей час соцмережі охопила палка дискусія, в якій змагались дві крайності. Одні говорять, що стипендії дійсно зайві, а студенти, мовляв, здебільшого ледащі і просто лінуються піти на підробіток. Другі захищають студентів, стверджуючи, що для багатьох стипендія часом чи не єдиний дохід.

Мінфін може бути задоволений - молодь та студенти стривожені, освітяни накручені, загальна напруга зростає. Наскільки реальними є наміри Мінфіну - широкому загалу невідомо. Але важливо інше - сама постановка питання про скасування стипендії, очевидно, що жодної дискусії не передбачає. Ніхто ж навіь не пояснив, чому, з якою метою, які наслідки?

Фото: www.facenews.ua

Історія про морську свинку, яка і не свинка, і не морська

Зараз українські студенти отримують два основних види стипендії: соціальну та академічну. Першу отримують студенти, котрі мають пільги: сироти, чорнобильці, інваліди, діти шахтарів, чиї батьки загинули на виробництві. Загалом їх кількість є порівняно невеликою - 39 тис. осіб. Другу стипендію отримує значно більше студентів - загалом 640 тис. осіб. Щомісяця на стипендійні картки студентів надходить приблизно 442 млн грн. Номінально академічна стипендія є винагородою та заохоченням за успішне навчання, але на практиці вона давно виконує функцію соціальної допомоги.

По-перше, погодьтесь, навчатись на четвірку - це не велике досягнення. По-друге, завжди дивувало, чому контрактники, які за своє навчання платять, позбавлені права отримати цю винагороду за успішне навчання?

Прийнятий влітку новий Закон “Про вищу освіту” вимагає змінити систему стипендійного нарахування. Раніше академічна стипендія виплачувалась, якщо середній бал студента після сесії був не нижче четвірки, тепер стипендію повинні отримувати щонайменше ⅔ найкращих студентів-бюджетників у групі, незалежно від того, чи вони усі будуть трієшники, чи відмінники. Скептики одразу проголосили, що за таких умов студенти домовляться між собою і будуть байдикувати на трійки. Оптимісти стверджують навпаки - така система стимулюватиме конкуренцію серед студентів. Правда десь посередині, адже усе залежить від атмосфери в групі. Окрім цього Закон вимагає визначити розмір академічної стипендії на рівні прожиткового мінімуму, проте дозволяє уряду встановити, коли ж саме це має відбутись. Не важко здогадатись, що за таких умов уряд підвищувати стипендію не буде.

Відверто кажучи, ця нова норма про стипендію в Закону найслабша. Не тому, що вона покликана збільшити видатки на стипендію, а через сам механізм, адже нікуди не зникає підміна понять і академічна стипендія й далі відіграє роль соціальної допомоги. У сусідній Польщі, наприклад, стипендію за успіхи в навчанні отримують лише 10% найкращих студентів за тою ж таки рейтинговою системою, причому серед цих найкращих можуть опинитись і ті, хто вчиться на заочній формі та платить за своє навчання, і навіть іноземці. Тобто фактично у кожній групі за академічну стипендію конкурують усі студенти. Водночас поляки теж мають соціальну стипендію, між іншим подаватись на неї можуть й іноземці. Її отримує 15% студентів і вона є адресною, тобто кожна людина отримує виплати різного рівня, залежно від рівня доходів в її родині, точніше в родині тих, хто її утримує - тобто батьків. Діапазон такої стипендії - 50-230 доларів.

Фото: Макс Левин

Як має бути?

Академічна стипендія повинна бути доступна для усіх студентів, незалежно від форми навчання. Якщо ми хочемо винагородити за видатні досягнення, то середній бал претендентів має бути не менше п’ятірки, а додатковими критеріями повинні бути наявність здобутків в науці, мистецтві чи спорті. Розмір такої стипендії повинен бути суттєво вищим за 730 грн чи прожитковий мінімум. Цих грошей мало би вистачити, наприклад, на оплату навчання чи оренду скромного, але зручного житла, або ж на покриття невеличного гранту для свого міні-дослідження.

Водночас основна вага бюджетних видатків повинна відійти для забезпечення справжньої соціальної стипендії. Не будемо забувати, що для багатьох людей недостатньо вступити на бюджет, адже їх батьки не зажди можуть потягнути вартість самого проживання в іншому місті, особливо, якщо є проблеми з гуртожитком. До речі, саме тому наявність соціальної допомоги потрібно розглядати в контексті питання доступу до вищої освіти. По-перше, соціальну стипендію потрібно надавати не лише пільговикам, а залежно від рівня доходів. Для цього треба розробити поділ на декілька груп - якщо ви належите до групи з нижчим доходом, то ваша соціальна стипендія буде вищою. Звісно ж потрібно визначити загальні “підлогу” і “стелю” розміру соціальної стипендії. По-друге, потрібна кореляція на певний індекс вартості проживання в різних містах. Оренда житла та вартість продуктів часто суттєво відрізняються навіть, якщо взяти кілька найбільших студентських українських міст, не кажучи вже про решту.

Варто закріпити принцип пріоритетності, мовою Бюджетного кодексу це називається “захищена стаття”, тобто те, на що витрачаються кошти у першу чергу, якщо їх обмаль. Якщо коштів, закладених у бюджет, не вистачатиме на усіх, то соціальну стипендію отримують першочергово ті, хто має найнижчий дохід та є найбільш вразливими. Так, це саме ті, хто має найвищу соціальну стипендію. Принцип “розмазаного масла” або “усім потрошку” вже показав свою неефективність, від нього конче треба відмовлятись.

Наскільки швидко можна втілити таку систему стипендійного забезпечення? Все залежить від того, наскільки добре комунікують між собою Мінсоцполітики, Мінфін та МОН. Наприклад, подактовій доведеться впровадити загальне обов’язкове декларування доходів. Мінфіну доведеться звикнути, що його роль у плануванні видатків бюджету обмежується лише загальним цифрами, а вже конкретні заходи - це парафія відповідних міністерств. В даному випадку - МОН та Мінсоцполітики. Останньому доведеться переглянути чинний скрізь однаковий прожитковий мінімум та почати вимірювати щось подібне, але для різних міст України. Усе це має супроводжувати коаліція у Верховній Раді. Але поки що наш уряд і злагодженість дій його міністерств - це дві окремі речі.

Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook