ГоловнаСуспільствоЖиття

"Варто розрізняти киян за духом і киян за паспортом"

Цієї весни напередодні виборчої кампанії до Київради та мера експерти з розвитку міста та громадські організації об’єдналися у Раду з урбаністики Києва для формування порядку денного нової міської влади. На своєму сайті вони представили Маніфест, який вміщує загальні принципи розвитку столиці, а також сформували програму дій, спрямованої на реалізацію необхідних змін на найближчі 2-5 років.

Ми поспілкувались зі співкоординатором Ради, журналістом Григорієм Мельничуком, який займається проблемами Києва з 2006 року, - про перші результати роботи об’єднання, принципи його функціонування і про особливості Києва у контексті питань урбаністики.

Григорій Мельничук(в центрі, в чорному ) під час круглого столу серії "Київ, що створюється користувачами"
Фото: www.facebook.com/CANactions
Григорій Мельничук(в центрі, в чорному ) під час круглого столу серії "Київ, що створюється користувачами"

З огляду на ваш маніфест, здається, що в понятті «урбаністика» вас більше цікавить її практичний бік і конкретні результати цієї наукової дисципліни. Чи маю я рацію, і зрештою, що ви вкладаєте у поняття «урбаністика»?

Відразу варто зазначити, що урбаністика – це дещо ширше, ніж звичайна дисципліна у архітектурно-будівельному університеті. Насправді урбаністика – це поєднання великої кількості наук: це і демографія, і економіка, і соціологія, і історія, і соціальна психологія, і політика, і філософія… І лише вже у практичному розумінні вона близька до архітектури. Тобто урбаністика вивчає дуже динамічні процеси, що відбуваються у місті.

Ми у першу чергу розглядаємо практики, тому що наразі місто потребує швидких та ефективних рішень. Ми не маємо часу на довготривалі проекти чи винайдення власного велосипеду. Принципи організації міста, транспортної системи, пішохідної площі тощо спільні для всіх міст світу, відмінності незначні і пов’язані з ментальністю, це не можна не враховувати. А практичні рішення – тим більше.

Ви сказали про ментальність… як би Ви описали «середньостатистичного» (враховуючи всі умовності такого означення) киянина з точки зору ставлення до міста?

Напевно, варто розрізняти киян за духом і киян за паспортом, це далеко не завжди одні й ті ж люди. Формально ми маємо вважати киянами всіх, хто зареєстрований у місті. З іншого боку, неформально киянами вважають себе люди, що прожили у місті вже років 3-5 та адаптувалися, можна тут багато визначень знайти.

Насправді ж інколи людина може прожити у місті і місяць, і півроку – і полюбити Київ, відчувати це власною домівкою, намагатися дізнатися про місто більше і щось для нього зробити. Такі ж відчуття можуть мати і корінні кияни у багатьох поколіннях, і ті, що тут народилися, але батьки приїхали з інших міст. Поки таких небайдужих киян меншість – але саме вони рухають місто вперед.

Фото: Макс Левин

«Середньостатистичний» же мешканець у будь-якому місті – це споживач міського середовища, і це нормально. Люди завжди шукають кращого місця, в той же час як міста намагаються привабити кращих людей.

Поки, на мою думку, пересічні кияни не надто поважають своє місто, хоча на словах переважно й люблять. Простий приклад – це масовий виїзд з міста на вихідні, кожні. Тобто люди живуть тут, аби працювати, а вільний час намагаються провести деінде.

Пересічні кияни, споживаючи міське середовище, часто потурають негативним для міста речам – стихійній торгівлі, кіоскам тощо. Це явища, що роз’їдають міський простір, перетворюють його на нетрі. А ще сміття, культура життя «дім-робота-дім». Але самі вони у цьому не винні, адже це питання культури життя у місті. У ХХ столітті населення Києва дуже змінювалося, і міське середовище ще не перетравило неофітів міського простору. Тож одне із завдань Ради – це формулювання та поширення принципів якісного життя у місті. А буде попит на це – і місто зміниться дуже швидко. І це вже відбувається, але не тими темпами поки що.

Відомо, що в Києві функціонує Інститут урбаністики, у Львові – Інститут міста. Чи могли б Ви якось прокоментувати їхню діяльність і взагалі рівень інституалізації урбаністики в Україні?

Відмінність Ради з урбаністики Києва полягає в тому, що це громадський проект, спільнота громадських організацій та окремих експертів, що розробили та підтримують маніфест «Київ – зручне місто». Київський Інститут урбаністики заснований одним з корифеїв – Генріхом Фільваровим, надзвичайно розумною і ерудованою людиною. Однак це радше професійна організація, що мало представлена у сучасному контексті міста. Ми поки робимо дещо інше. Але ми підтримуємо стосунки з видатними урбаністами Києва, їх не так багато. Це важливо, аби був зв'язок поколінь. Думаю, незабаром, коли ситуація стане спокійнішою, ми проведемо спільний круглий стіл, присвячений проблемам і майбутньому міста.

Проблема з велотранспортом в Києві турбує багатьох киян
Фото: Макс Левин
Проблема з велотранспортом в Києві турбує багатьох киян

Інститут міста Львова – це, напевно, один з варіантів, яким може розвиватися Рада з урбаністики Києва у разі, коли нова влада міста дослухатиметься до думки експертної громадськості. Звичайно, Львів багато у чому пішов далі нас, але й там не все ідеально. Ми підтримуємо контакти з львів’янами, обмінюємося досвідом. Але наше ключове завдання – формування незалежної від влади громадської установи з розвитку міста. Багато в чому владу, як і містян, ще треба вчити.

Яким, на Вашу думку, постає Київ у порівнянні з іншими великим містами України з точки зору вирішення проблем міста?

Мені здається, головна проблема Києва – те, що тут немає єдиного господаря. Можна на виборах обрати хорошого мера, можна поганого – і вся відповідальність за те, що відбувається у місті, лежить саме на ньому. Ми маємо чудові приклади Львова, Вінниці, інших міст, де мери змінили середовище, дуже швидко, вражаюче. Ми маємо міста, де мери нищили міське господарство, як наприклад у Стаханові. Але тут з відповідальними особами все зрозуміло.

У Києві ж мешкають і президент, і депутати парламенту, і ще купа високих чиновників, на яких мер не може впливати. Президент хоче вертолітний майданчик? – Будь ласка, у міста можна не питати. Перебудувати Маріїнський палац? – Без проблем. Таких очевидних прикладів чимало. Окремі депутати Ради займаються “кришуванням” кіосків, різних інших видів тіньового бізнесу. І це ми ще не говорили про землю! До того ж у нас вже два роки немає обраного мера, знищено закон про столицю, що зобов’язував призначати обраного мера на посаду голови адміністрації.

Фото: Макс Левин

А в контексті ключових проблем Київ відстає від інших великих міст з точки зору багатьох позицій. У нас жахлива ситуація з кіосками, такого ніде немає. Жахлива ситуація з трамваями, з паркуванням. Та на щастя, ми можемо брати вже навіть не європейські, а українські приклади і втілювати їх у нашому місті. Це ще простіше, адже одна країна – одна система.

Очевидно, що потреба виникнення подібного об’єднання в Києві існувала давно. Чи існувала альтернатива Раді до її створення, чи кожні ініціативи діяли самостійно?

До створення Ради чогось подібного не було, хоча ми всі знаємо одне одного не перший рік. Та кожен займався своїм напрямом, з тим чи іншим успіхом, координації не було. Створення Ради почалось з ідеї формування єдиного порядку денного для нової влади міста від спільноти громадських експертів. Ми на ходу вчилися знаходити консенсус, формувати спільні позиції – і нам це вдалося, це все втілене у Маніфесті. Так, потреба у такому об’єднанні є давно, але це і питання зростання громадянського суспільства. Напевно, і ми, і Київ вже дійшли до цього етапу.

У вашому маніфесті ви сформулювали зміни, яких, на вашу думку, потребує місто і можливі шляхи їхнього втілення. Моє питання – якими методами взаємодії і комунікації з місцевою владою ви будете керуватись?

Наразі ми маємо контакти з низкою представників політичних сил, що беруть участь у виборах. Всім їм ми пропонували Маніфест як джерело для окремих позицій передвиборчих кампаній, пояснювали, якщо треба, чому саме так.

Механізм комунікації з новою владою міста залежатиме багато в чому від неї – наскільки нові мер та депутати будуть готові чути громадськість. І саме не просто громадськість у широкому розумінні, а громадських експертів, що не один рік займаються конкретними проблемами.

Ідеальний варіант – це створення відкритої громадської установи у форматі офісу розвитку міста та локальних офісів розвитку районів, у Європі це відпрацьована практика. Якщо ж влада не захоче слухати нашу думку – то її напевно почують і журналісти, і громада. Адже ми у Раді намагаємося консолідувати позиції максимальної кількості експертів.

Фото: Макс Левин

Питання і проблеми, що стосуються міського простору вимагають залучення не лише місцевого уряду, а й підприємців, експертів і громади. Яка Ваша думка стосовно цього?

Так, саме таких формат, який передбачає взаємодію всіх цих ланок, сприяє швидкому розвитку міста. Варто зрозуміти інтереси кожного і створити механізм їхнього узгодження, поки такого немає. Це не загальні речі, а дуже прості. Наприклад, ми маємо житловий квартал і маємо підприємця, що хоче облаштувати там магазин чи кіоск. Зараз достатньо для цього піти у потрібний кабінет, дати хабара – і можна торгувати пивом. Що всі сусідні під’їзди та кутки будуть неприємно пахнути, а діти купуватимуть алкоголь – нікого не обходить, хтось отримує хабар, хтось – прибуток. Якщо ж громада кварталу матиме можливість впливати – маємо іншу картину. Може, кіоск і потрібен – але не з пивом, а з овочами, і не тут – а через 15 метрів. А експерти можуть підказати і зовсім не зайняту нішу – і для підприємця, і для мешканців. Завдання ж влади – координація і дотримання нормативів. Головне – розуміти, що всі не вороги, а партнери у творенні міського простору. І поважати інтереси інших.

Якими є перші результати роботи Ради?

Перший результат – це власне Маніфест, перший подібний документ у історії міста, сформований громадськими експертами. Документ урівноважений, створений на принципах консенсусу і без якихось бізнес-інтересів. Наразі до кожного з його пунктів ми підбираємо проекти, ідеї, ініціативи – це велика робота, але це вже більша деталізація і завдання для нової влади. У нас немає часу на “розкачку”, ми, кияни, маємо самі формувати завдання для нових мера та депутатів.

Велика радість для нас – що це перші вибори, де питання розвитку міста стоїть практично у всіх передвиборчих програмах на перших місцях. Часом ми бачимо і просто те саме, що викладено у Маніфесті. Тож, певним чином, можна сказати, що перше завдання ми виконали. Та далі – чимало роботи, насамперед щодо деталізації Маніфесту, київських проектів розвитку.

Ми не маємо права давати владі шанси на помилки. За минулі роки ми втратили надто багато часу, нам потрібно наздоганяти вже не лише європейські мегаполіси, а й окремі українські міста.

Київ має всі можливості стати комфортним європейським містом, і ми докладемо до цього максимальних зусиль.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter