ГоловнаПолітика

Монополія «Україна»

Віднині Україна живе у новій політичний реальності. В якій забракло місця для системи балансів і противаг, однак з’явився ґрунт для швидкої появи авторитарного режиму. 

Фото: president.gov.ua

Тепер керувати державою можна з одного кабінету - президентського. Кабінет міністрів, фактично, перетворюється в один із підрозділів Офісу глави держави, а парламент ризикує стати «не місцем для дискусій», на що окремі представники команди Зеленського уже натякали. 

Саме наявність у владній конструкції системи балансів і противаг не раз утримувала Україну від сповзання в авторитаризм і перешкоджала ухваленню небезпечних для країни рішень. Так, наприклад, саме протидія парламенту завадила президентові зафіксувати у Конституції України особливий статус «окремих районів Донецької та Луганської областей» та імплементувати Мінськ у повному обсязі. У парламенті нового скликання будь-які рішення - окрім зміни Конституції - можна буде ухвалювати силами лише президентської політичної сили, не звертаючи жодної уваги на кволі протести з куцих секторів решти фракцій. А для конституційних норм, якщо буде потреба, голосами охоче допоможуть ті парламентські партії, чиї керівники уже вишикувалися у чергу, щоб запропонувати себе в якості молодших партнерів.

І не варто тішити себе ілюзіями, що попереду у нас - освічений авторитаризм сінгапурського зразка. Ні, український варіант кільця всевладдя потрапив у руки людей, ймовірно, не зловмисних, проте з очевидним дефіцитом розуміння суті проблем, які стоять перед країною, і відсутністю хоча б якоїсь стратегії.

Про цьому - з яскраво вираженою схильністю до ручних методів управління і настільки ж помітною нетерпимістю до критики чи просто альтернативної точки зору. Які ідеї спадуть їм на думку і які цікаві ходи придумають сценаристи «95 кварталу», переносячи свої фантазії щодо політики в реальне життя, поки не знає ніхто. Чинна влада за своєю суттю реактивна - вона здатна реагувати на зовнішні виклики чи подразники, однак поки що жодним чином не демонструє вміння самостійно формувати порядок денний чи пропонувати стратегічні ініціативи. Якщо, звісно, не вважати такими величні ідеї перенести офіс президента у колишній музей Леніна або провести в Україні Олімпіаду. 

На жаль, персональний склад фракції «Слуги народу» не дозволяє сподіватися, що система противаг може народитися всередині самої президентської політсили. Команда «Слуги» - це назагал люди молоді, веселі та кмітливі, проте цього явно недостатньо, щоб мати власну позицію і мужність її відстоювати, тим більше - опонувати тому, хто подарував квиток у яскраве майбутнє. 

Ще один небезпечний наслідок монополії на владу - відсутність конкуренції у політиці. В українському варіанті така конкуренція вкрай рідко була змаганням ідей та стратегій, радше - інтересів та амбіцій, проте навіть у такій формі вона живила згадану систему балансів (той необхідний країні запобіжник від авторитаризму), а також так-сяк перемішувала воду у нашому політичному ставку, не дозволяючи йому остаточно перетворитися у болото. Наскільки швидко ми перейдемо до ситуації каламутної заводі, в якій комфортно лише кільком великим рептиліям? Особливо в ситуації, коли монополія однієї політичної сили відкидає на маргінес як старожилів так й альтернативні «нові обличчя». Підозрюю, знадобиться дуже мало часу.

Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter