ГоловнаПолітика

Дні Кабанових

Четверту добу в українській мережі не вщухає один із найгучніших літературних “срачів” року — причому, як і заведено в царині подібних баталій, до власне літератури він не має ані найменшого стосунку.

Почалося все з того, що київський російськомовний поет, видавець літературного журналу “ШО” та організатор міжнародного поетичного фестивалю “Київські лаври” Олександр Кабанов написав у фейсбуці пост про столичний проспект Степана Бандери.

Фото: Facebook/Вероника Долина

Пост невеличкий, тож є сенс навести його повністю:

«По проспекту им. Бандеры не езжу принципиально. Прошу водителя останавливаться, дальше — пешком, кум у меня работает в Петровка-центр. Ну и книжный рынок там. Отвратительно. Был бы проспект Лобановского или Сикорского — без проблем. А так... запах крови. Я брезглив. И не надо, не надо ничего мне рассказывать. Это ваш герой, не мой. Был там магазинчик «Живые раки». Отравленные там раки теперь. Мертвые. А водитель потом меня подбирает. На нейтральной территории».

Пост фейсбукові прогнозовано не сподобався, і незабаром поет Кабанов його знищив — та попри це допис про отруєних Бандерою раків продовжив жити у скріншотах небайдужих читачів та збирати врожай коли обурених, а коли й просто глузливих коментарів. Здавалося б, ну “срач” як “срач” — у фейсбуці таке щодня трапляється: людина написала дурню не подумавши, хтось заскрінив — і людина заслужено вигребла, більше дурню не писатиме. Але оскільки йшлося не лише про раків, але й про Бандеру, то доля простого “срача” історії з Кабановим не судилася: проросійські ЗМІ, блогери та й просто “поміркована вата” з насолодою заволали, що в Києві “свора пєщєрних националістов травіт поета Кабанова”, “декомунізатори устроілі поету 37-й год”, “свобода слова под угрозой!”, “чєловєка унічтожают только за то, што он посмєл нє любіть Бандеру” і взагалі “какая вам Європа, єслі ви запрєщаєтє любоє другоє мнєніє?!”

Звісно ж, до київських захисників Кабанова (на кшталт бізнесмена Гаріка Корогодського та ведучої “112 каналу” Наталі Влащенко) миттю доєдналися й російські однодумці, які за останні кілька днів завалили кабановську сторінку на ФБ такою кількістю пафосно-співчутливих похоронних вінків, наче Олександра не просто обматюкали читачі на фейсбуці, а публічно скарали на горло отруєними раками безпосередньо на проспекті Бандери. Глибокодумні тези на кшталт “Ето напомінаєт травлю Макарєвіча!” чи “Я нє вєріл пропагандє, но в Кієвє творітся што-то похуже путінізма!” за поширеністю тут поступаються хіба що закликам “Саша, дєржитєсь, зло отступіт!” та тужливим спогадам про п'янки на літературних вечорах.

Тож, шановні захисники свободи слова, перш ніж ви завершите свій урочистий похорон пана Кабанова та запхаєте бідаку в синьо-жовту бандерівську труну попри весь його опір та вереск, давайте все-таки дещо з'ясуємо. По-перше, згадувати в контексті кейсу Кабанова “37-й рік” ви б мали право лише в тому разі, якби доблесне КаГеБе за антирадянські анекдоти на кухнях не розстрілювало громадян, а просто розповідало б і собі про них анекдоти на своїх гебешних кухнях. Бо коментарі й пости на фейсбуці, якими суспільство відповіло на пост Кабанова — це не обмеження свободи слова, а рівноцінний із самим постом Кабанова прояв цієї свободи.

Поет і громадянин Олександр Кабанов має повне право на висловлення власної думки про кого б то не було. Але це право не належить винятково Олександрові Кабанову — ним користуються й усі інші громадяни України. І навіть те, що Олександр Кабанов є шанованим у Києві та Москві поетом, що він у своєму житті немало поводився як справжній патріот і навіть, за свідченням української поетки Олени Степаненко, жертвував гроші на лікування бійців ДУК ПС, не дає панові Кабанову захисту від закономірної реакції ФБ-спільноти на його дурнуватий допис.

Сам Олександр, схоже, й досі не зрозумів, чому його пост настільки зачепив людей — невже пів-фейсбуку молиться на ікони Бандери?! Але проблема посту про раків не в тому, що поету Кабанову “пахне кров'ю” проспект Бандери — врешті, цілком можна зрозуміти неприйняття пацифістом Кабановим методів Степана Андрійовича. І якби іменем Бандери переназвали який-небудь проспект Далай-Лами, то можна було би навіть погодитися з поетом Кабановим у тому, що запаху крові на вулиці стало більше. Але, на превеликий жаль для захисників образного ряду Кабанова, проспектом Бандери став саме Московський проспект — хоч і сам автор його ніде в своєму пості не згадує.

Александр Кабанов
Фото: scontent-cdg2-1.xx.fbcdn.net
Александр Кабанов

Відтак, коли на третьому році чергового нападу на Україну московського війська громадянин України стверджує, що назва держави-окупанта йому кров'ю не пахла, а от від імені борця з окупацією запах одразу з'явився, — то це вже не пацифізм, а пряме виправдання факту російської агресії. В те, що Кабанов стільки років приховував настільки мегаватні погляди, а тепер вирішив вчинити публічний камін-аут, чесно кажучи, не віриться. Але як поет та редактор літературного журналу зміг не помітити суті ним самим написаного, заблукавши у власних побутових метафорах, — лишається загадкою. Причому зауважити цю суть йому не допомогла навіть реакція читачів — судячи зі слів самого Кабанова, він дивується з масштабів скандалу цілком щиро.

Утім, для людини з суто поетичної тусовки, яку подібні політичні “срачі” багато років оминали, кількадесят репостів скріншоту на ФБ — то, може, й справжні репресії, порівнювані з російською забороною на концерти Макаревича. А обіцянка набити пику, отримана в ФБ від іншого письменника Сергія Пантюка, — то взагалі страшніше за 37-ій рік. Хоча, чесно кажучи, якщо Пантюк навіть виконає свою обіцянку, від імовірних заголовків “екс-кандидат у голови Спілки письменників набив пику головреду літературного журналу” відгонить аж ніяк не “гоніннями на інакодумців”, а якимись хроніками літературних вечорів української столиці.

Та якщо самого Кабанова реакція українського ФБ вразила, то в Росії та в нашій “п'ятій колоні” чекали її як манни небесної. Бо в типового бандерофоба та послідовного споживача продуктів російської культури образ київського інтелігента, російськомовного поета, який допомагає грошима каратєлям із “Правого сектору”, якось у голові няк не вкладається. Справжній київський інтелігент у їхньому розумінні має уособлювати собою якогось персонажа “Днєй Турбіних”, останнього носія єдиної справжньої культури поребриків, духовності та живих раків, чия тонкая, ранімая, брєзглівая душа нєвиносімо страждає від засилля побєдівшего шокающєго Майдана з його бандерами та фейсбуками. І непродуманий пост Кабанова з усією подальшою історією навколо нього виконав цей російський культурний запит на всі 100%.

Звісно, Олександрові не може не лестити, що російська інтелігенція вже зліпила з нього нового Булгакова. Але варто б йому пам'ятати, що ліпити такі образи “просто так”, із любові до малоросійського письменника — це не методи Росії. Бо, щоби образ “змученого українськими карателями російського поета” справді заграв, Росія завиграшки може зробити з “нового Булгакова” ще й “нового Бузину” — поки “жорстокі українські карателі” все так само матюкатимуть його у Фейсбуці.

І тоді вже навряд хтось згадає, що все почалося з усього лише “нового Карцева”. Тобто з посту про те, що вчєра билі живиє. Но на Московском. А сєводня мьортвиє. Но на Бандери...

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter