ГоловнаПолітика

П'ятнична п'ятірка: краса Медведчука, барани й Янукович на дроті

П'ять найкумедніших, найяскравіших чи й просто найдурнуватіших подій тижня, що минає, — у новій щотижневій сатиричній рубриці “П'ятнична п'ятірка”.

“Красо України, Медведчуче!”

Фото: EPA/UPG

Веселі події почалися вже в понеділок, коли активісти святкування річниці Майдану спочатку трошки попалили шини на самому Майдані, а згодом експортували міні-революцію на площу Льва Толстого, де, за достовірними даними джерел із Google, мав бути розташований офіс кума Путіна Віктора Медведчука.

Після того, як офіс Медведчука врочисто погромили й спалили на честь Дня Гідності та Свободи, виявилося, що офісів було аж два, причому в одному з них Медведчук торгував сантехнікою, а в другому плекав інтимну красу громадян. Злі язики одразу ж почали кепкувати з пасіонарних патріотів, закидаючи їм, що офіс партії Медведчука “Український вибір” розташовано на верхніх поверхах будинку по вул. Великій Васильківській 23Б, а спалили його сусідів-орендарів із першого поверху — звичайний салон інтимної краси та звичайний магазин сантехніки.

Фото: EPA/UPG

Проте очевидно, що, готуючи таку приголомшливу спецоперацію, вічні революціонери не могли обмежитися просто гуглінням адреси “Українського вибору” та знищенням усього, до чого в офісному центрі за тією адресою руки дотяглися. В хлопців неодмінно мали бути вагоміші підстави — врешті, добре натренований революціонер може знайти Медведчука де завгодно, а не лише в Гуглі!

Посудіть самі. Салон краси. Краса — то страшна сила. А за будь-якою страшною силою, як відомо, стоїть Медведчук! Вуаля! Справу розкрито!

Те саме з магазином сантехніки. Магазин продає унітази. В унітазах зливають воду. Влада зливає патріотів. А керує цим процесом зазвичай хто? Правильно!

Тож жодної помилки чи нехлюйства в діях пасіонаріїв не було — все справедливо! Більше того, попереду в патріотів іще багато роботи, адже, включивши на хвильку залізну логіку пошуку Медведчука, можна сміливо йти громити Адміністрацію Порошенка, громадські туалети й навіть концерти Оксани Білозір!

Усе просто: Порошенко — це президент. Президента вибрали українці. А “Український вибір” — це чия партія? Отож!

Громадський туалет — це сортир. У сортирі полюбляє мочити Путін. А хто кум Путіна?!

З Білозір усе ще простіше. Білозір — це Оксана. Оксана — це Марченко. А хто в Марченко чоловік, знову ж таки вся країна знає.

Єдине, що дивує — як українські радикали, серед яких немало активних учасників фан-руху київського “Динамо”, досі не розгромили стадіон чи базу улюбленого клубу, який багато в чому й подарував Медведчука українській політиці. Все-таки глибинний зв'язок між Медведчуком і Суркісами нікуди не зникав, хоча й реклама медведчуковської юрфірми “Бі.Ай.Ем.” не так давно зі спонсорських щитів “Динамо” зникла.

Утім, якщо київський клуб продовжуватиме грати так, як у цьогорічній Лізі Чемпіонів, фанати його скоро спалть і без усяких медведчуків.

«Дыпламаваны баран»

Історію з затриманням на кордоні кримських дезертирів Баранова та Одінцова, яких СБУ виманила з окупованої Росією території на липові українські дипломи про вищу освіту, якнайкраще змальовують рядки з байки білоруського класика Кандрата Крапіви «Дыпламаваны баран»:

«...I вось за дурасць гэту

Яго вучоным раз празвалі нейк насмех,

А каб двара не перабег,

На шыю прывязалі мету.

— Вось, — кажуць, — і дыплом табе».

Після врочистого вручення дипломів про підозру обидва барани вже точно двора не перебіжать — відперебігали своє. Але найцікавіше в цій історії те, що українські дипломи зрадникам знадобилися для того, аби стати офіцерами російської армії. Судячи з усього, в Росії так високо цінують власну військову освіту, що навіть липовий диплом якого-небудь окупованого Нахімовського училища, який перебіжчикам у Криму було б отримати значно легше й безпечніше, для звання офіцера російських збройних сил вже не підходить. Всього лише за три роки окупації кримські вузи так побило камінням з неба, що треба крастися через кордон по фальшивий іноземний папірець.

Максим Одинцов (слева) и Александр Баранов
Фото: radiosvoboda.org
Максим Одинцов (слева) и Александр Баранов

Навіть Путін, дізнавшися про історію з дипломами, похвалив зрадників — замість того, аби проклясти їх за прогинання перед Заходом та звинуватити у зриві програми імпоротозамєщєнія. Хоча за принципами цієї програми українські липові дипломи — це ж реальна контрабанда, яку варто було би чавити бульдозерами разом із хамоном, пармезаном та гусаками!

Але як би там Путіну не кортіло, а підсумувати історію можна хіба що словами з п'єси українського класика Леся Подерв'янського “Кацапи”:

“Вафльониш ти іщо — на ахвіцера вчицця...”

Євгенетика Донбасу

Чи не весь тиждень українське суспільство обговорювало заяву міністра культури Євгена Ніщука, який на питання про те, чому не можна купити українську книжку на Донбасі, відповів, що “на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені. Черкаси – це славетний гетьманський Шевченків край, саме місто Черкаси наполовину завезене”.

Поки російське телебачення з приводу цієї репліки оргазмувало циркулями для вимірювання черепів, українське суспільство напружено міркувало: а який же насправді месидж хотів йому надіслати міністр?

Фото: izvestia.kiev.ua

І хоча насправді месидж Ніщука був простий, як мікрофон майданної сцени, та буквально означав “Та чого ви МЕНЕ питаєте, чому не можна книжку купити на Донбасі? Я взагалі не при ділах! Я тут усього півроку на посаді, а така халепа там із 30-х років минулого століття!”, але зацікавило всіх саме висловлене слово “генетика”, а не якісь невисловлені месиджі.

І тут Ніщук зробив найдурнішу помилку — почав вибачатися саме за цю “генетику”, мовляв, неправильне слово вжив, і його невірно зрозуміли. Хоча найкраще стулити пельку недоброзичливцям можна було якраз протилежною заявою!

Врешті, що таке генетика? Будь-який словник вам скаже, що “генетика” — це ж наука, а не якась сукупність діаметрів черепів генетично завезених організмів! А яка генетика зараз може бути в роздовбаній та окупованій частині Донбасу? Немає там ніякої генетики! Що генетикам робити в ОРДЛО? Там же вже Сталіна канонізували, доноси відродили — ще трохи, й за всіма традиціями СРСР генетиків саджати й розстрілювати почнуть!

Тож, як не крути, і справді на Донбасі зараз “немає ніякої генетики”, і саме так Євгенові Ніщукові й треба було пояснити свою загадкову репліку, замість вибачатися за слово “генетика”. А якщо вже за що й вибачатися — то хіба що за слова “Черкаси” та “Запоріжжя”. А то щось пана міністра справді геть не в той степ завезло...

День Подяки

Ледь не всю осінь Україна разом із Петром Порошенком чекала омріяного свята — Дня Подяки, в який, за даними Порошенка, Захід нарешті мав подякувати йому та Україні за видатні досягнення в проведенні рішучих та невідкладних реформ. Проте прийшло нарешті 24 листопада, і “найбільш єврооптимістичну країну континенту” (за словами самого президента) спіткала прикра несподіванка: виявилося, що День Подяки святкують лише в Північній Америці, а безвізовий режим нам мала подарувати невдячна Європа, де про сакральний статус індички знають іба що з голівудських фільмів.

Відтак країна єврооптимістів лишилася без обіцяних Петрові та Петром подарунків, але, на щастя для Петра, збирати чергову акцію ошуканих шенгенських мандрівників ніхто не став — ні під МЗС, ні під АП, ні навіть під НБУ, де місце за останні тижні вже настільки намолене мітингами “за все й проти всіх”, що, здається, скоро навіть гей-прайди маршируватимуть під будиночком на Інститутській. Акцій протесту проти невиконаних обіцянок ніхто влаштовувати не став — адже всі настільки довго чекали свята, що змінювати плани було пізно.

Тож 24 листопада Україною прокотилося національне свято “А я ж казав!” — соцмережі, засоби масової інформації, офісні курилки, базари й кухні вибухнули зловтішною радістю з того приводу, що кожен із десятків мільйонів вітчизняних євроскептиків виявився кращим геополітичним експертом, ніж фраєр-єврооптиміст Порошенко. Жодного надривного розпачливого крику “Занапастили Вкраїну-неньку та безвіз-татка...”, “Чи діждемося ми безвізу?!”, “боже, чи довго тягти?!” — суцільне щастя, жарти, веселий сміх і підкидання біометричних паспортів у повітря.

Може, й справді — ну його, той безвізовий режим із Європейським Союзом? Врешті, його можна отримати лише раз (хоча після узгодження Європою механізму відкликання безвізу шанси на повторення й цього свята неабияк зростуть), а за нинішньої системи День Євроскептика можна масштабно відзначати по кілька разів на рік. Хіба ж можна розкидатися такими вибухами народного щастя, яких країна не відчувала, мабуть, із дня скинення Януковича?

Янукович на дроті

Про Януковича згадай — а він уже й у скайп стука. Найочікуванішою подією після відкладення питання безвізу мав стати допит Віктора Федоровича по скайпу Святошинським судом Києва.

Фото: EPA/UPG

Вже сама постановка питання в неприродній спосіб гвалтувала уяву гаджетованих хіпстерів: ну де Янукович — і де скайп? Примарний зв'язок між цими двома явищами навіть важче собі уявити, ніж дотичність Медведчука до салону краси.

Більшим тролінгом теплого лампового Федоровича міг би стати хіба що його допит у чатику на фейсбуці. Бо, судячи з того, що Янукович на прес-конференціях примудрявся зламати навіть такий простий механізм, як кулькова ручка, клавіатуру він би просто згриз, спльовуючи клавіші на підлогу. “Шото сємєчкі у подсолнуха нє прожарілісь, шелуха жосткая сільно. Ілі ето, как говорят, тиква?”

Але й без клавіатури дійство мало бути цікавим — адже Януковича мали б не менше тижня тренувати для правильного використання скайпу: “Вікторе Федоровичу, посуньтеся трохи, щоби ви в веб-камеру влізли...” “Нє хочу в камєру, подстава! Заманілі сукі!”.

Проте замість обіцяної вистави на глядачів чекали лише кілька хвилин напівзабутого Федоровича, якому навіть не дали зморозити чогось фірмового: засідання перенесли через блокування “Правим сектором” доставки в суд обвинувачуваних “беркутівців”, по справі яких Януковича мали допитувати як свідка. Але навіть із цього куцого водевілю стали зрозумілими дві речі.

По-перше, Янукович таки буде сидіти. Принаймні, Віктор Федорович був єдиним із учасників судового телемосту, який жодного разу не встав із місця при розмові з суддею — хоча й мусив би.

По-друге, тепер зрозуміло, як влаштувати так, щоб Янукович сидів — і не лише на скайп-допиті. Судячи з обличчя Віктора Федоровича, його неабияк обурило те, що суддя спитав його лише про зручний для нього час наступного допиту й навідріз відмовився заслухати вивчену ним заяву. Тож достатньо буде “Правому сектору” ще кілька разів зірвати відеодопит — і Янукович скипить від такого приниження й сам прибіжить до Святошинського суду з Ростова, аби нарешті виплюнути пихатому судді все, що він так ретельно репетирував із своїми кремлівськими кураторами.

І тоді ми вже побачимо допит Віктора Федорович не з якогось холодного цифрового скайпу, а з теплої лампової лави підсудних.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter