Роль «нелюстрованого» парламенту

Затерта до дірок тема, яка перетворилася на один з головних трендів в сучасній українській політиці, люстрація, здається, набуває все більш міфологізованого вигляду. Воно й не дивно. Люстрація виявилася багатофункціональною приманкою для суспільства і, що ще гірше, обманкою.

Фото: Макс Левин

Позитивного її значення ніхто не відміняв і на товар в політичному сенсі її перетворили самі політики, чітко вловивши запит суспільства на зміни, в тому числі, у владі, в самій її системі, філософії. А це аж ніяк не влаштовує адептів існуючої політичної системи.

Одні використовують тему люстрації для того, щоб заробити електоральні бали, осідлавши хвилю популярності цієї ідеології. Саме ідеології, чим вона стала буквально за один рік, навіть менше. Хоча ті, хто роками говорив про очищення влади від пережитків радянської доби та функціонерів «совка», пропагував необхідність такого очищення, забуті та відійшли на задній план. Все це, звичайно ж, наслідки структури власності медіа активів. Ці люди не були почуті тоді – ніхто їх не почує і зараз. Єдиний шанс нагадати хто цим займався всі ці роки залишилися хіба що парламентська трибуна і розвинені технології комунікацій та поширення інформації, які, що правда, охоплюють уми далеко не всіх виборців.

Другі використовують люстрацію для відволікання уваги країни від інших проблем, особливо там, де чиняться темні справи і підкилимні ігри, котрі підривають і без того незначні сили країни, невільно виходять на світ божий та осуд громадськості.

Не обходиться і без абсурдизмів. Нещодавно Верховна Рада використала люстрацію для відволікання уваги від люстрації… своєї власної, що правда. Тоді під тиском вулиці таки прийняли багатостраждальний закон про люстрацію, але в такій редакції, яка не включала в себе люстрацію виборних посад. За іронією долі, один з підписантів прийнятого документа в той же день перед голосуванням опинився в сміттєвому баку. Тоді, після чергового провального голосування до трибуни вийшов Олег Тягнибок (автор закону про люстрацію десятирічної давнини) і запропонував депутатам вибір: або цей закон, або закон «Свободи» - куди більш жорсткий. Самолюстрацію Рада, звичайно ж, не здійснила.

Чи проведе виборець люстрацію Ради своїм голосуванням? В цьому є причини сумніватися, адже чимало адептів минулого режиму ідуть на вибори в списках та по округах під різними вивісками з потужною фінансовою та медійною базою. Мова йде не лише про фінансову та медійну підтримку олігархів, але й про саму владу, особисто президента і партію його імені. Так, колишній «регіонал» Давид Жванія балотується під вивіскою БПП.

Більше того, влада відверто «зливає» округи під різних одіозних діячів. Зливає або не виставляючи нікого в цих округах, або виставляючи завідомо непрохідних кандидатів. В боксі є таке поняття – «опонент». З опонентами б’ються молоді перспективні боксери, які роблять лише перші свої кроки на професійному ринзі. Таким чином їх готують до більш серйозних поєдинків та напрацьовують позитивну статистику. Так от для деяких мажоритарників (Льовочкіна, Литвина, Довгого, Столара, Гереги, Хомутинніка, Жеваго) і були підібрані «опоненти».

Загалом, картина невтішна. Колишні опори режиму «батона» та кілька разів перефарбовані в різні політичні кольори «любі друзі», «попередники», «професіонали» та інші, вишикувалися в чергу в надії на утримання теплих парламентських крісел. Капітальне оновлення парламенту опинилося під загрозою, а косметичне накопичених питань не вирішить.

Що би в такому випадку мали зробити політсили, які так чи інакше позиціонують себе як партії Майдану, патріотичні українські не лише за місцем діяльності, але й за суттю партії? Пхати всю цю святу компанію в сміттєві баки не повністю, а по частинах? Звичайно ж ні, хоча комусь така ідея припала би до душі… Мова йде про політичні методи.

Логічно було би припустити, що вони мали би прийти до певних домовленостей та виключити взаємопоборювання хоча би на мажоритарних округах. Адже є ефективний досвід такої співпраці між «Батьківщиною» та «Свободою» в 2012 році. А якби тоді до них приєднався ще й УДАР, тоді у Раді сьомого скликання взагалі могла утворитися опозиційна більшість і сьогодні все могло бути зовсім інакше… Але зі своєю опозиційністю УДАР визначився лише після виборів, коли стало зрозуміло, що Януковичу вдалося сформувати підконтрольну більшість.

Але цього зроблено не було, а конкуренція в даній площині дуже насичена і жорстка. За прикладами далеко ходити не потрібно. Варто лиш виглянути з вікон Верховної Ради в бік Хрещатика, Софійського собору – в бік Шевченківського району, де розташувалася злощасна ОВК № 223. Там знов будуть з’ясовувати стосунки Юрій Левченко та Віктор Пилипишин. В першу чергу він цікавий саме цим, але не лише. На фоні цього протистояння, досить знаковим виглядає похід майже всіх партій, які так чи інакше асоціюють себе з Майданом.

Тут можна знайти і висуванця «Батьківщини» Валерія Лебедівського, який у 2012 році на цьому ж окрузі виконував роль технічного кандидата Пилипишина і офіційно не висувався «Батьківщиною». Цього разу партія вже стала офіційним суб’єктом висування цього кандидата. Тут і висуванець від партії Ляшка, який включив у виборчий список чимало непотребу різного штибу, і Володимир Огризко – колишній міністр закордонних справ, і висуванець «Демократичного альянсу» Олексій Омельянчук і навіть Дарт Володимирович Вейдер, як то кажуть, власною персоною – пропонує обирати сторону зла.

Особливо в київському штабі «Свободи» шоковані тим, що проти Левченка свого кандидата висунув Демальянс. Справа то принципова, а колеги по Майдану явно не сприяють відновленню справедливості. Що правда, тут дещо більше. Під час виборів мера Києва і Київради Демальянс не зміг зібрати всіх протоколів з мокрими печатками. Свої протоколи їм дала «Свобода». На їх основі було виграно суд і фракція Демальянсу таки з’явилася в Київраді. Проте, віддячити Василь Гацько і компанія вирішили своєрідно – виставили проти Левченка кандидата Омельянчука на 223 окрузі, який забиратиме голоси під вивіскою Демальянсу та Громадянської позиції. Цікаво те, що в його біографії вказано, що він брав участь в протестних акціях «Україна без Кучми» в 2000-2001 роках, проте, ця інформація жодним чином не підтверджується.

Якщо брати Київ загалом, то тут почалася якась епідемія – чимало кандидатів на різних округах використовують в своїх агітматеріалах стилістику БПП. Так, на 217-ому окрузі (Оболонь) агітки БПП «мавпує» Вадим Столар:

Фото: Олександр Солоньоко

На тому ж таки 223-ому окрузі те саме бачимо на агітації Пилипишина. Частково змінено гасла і візуальну складову, тож ніяких юридичних претензій штаб БПП мати, принципі, не повинен. Ну, принаймні, це ми можемо зрозуміти з його мовчання.

Фото: Олександр Солонько

Але повернімося до суті.

Колись Порошенко висловився за те, щоб вибори і стали люстрацією для депутатів. Проте, є значна кількість об’єктивних чинників, які говорять про те, що декого це омине, в тому числі, за сприяння Банкової. В такій ситуації, партіям Майдану, взагалі, всім патріотичним силам варто би було об’єднати свої зусилля, щоб не допустити в Раду старих злочинців під новими вивісками, а не ставити одне одному палиці в колеса. Саме через це ми знову ризикуємо побачити в парламенті того ж таки Пилипишина, Литвина, можливо навіть із сином, різного штибу «голосувальників» 16 січня та інший непотріб.

Безумовно, не знімається відповідальність із виборця. Обирати потрібно відповідально, проте, завдання це ускладнюється тим, що є багато кандидатів, які конкурують на одному полі. Тоді ті, хто ґвалтував країну в минулих скликаннях, змобілізують весь наявний ресурс і з мінімальним розривом зможуть обійти представників патріотичних партій, які потопатимуть в конкуренції між собою.

Якщо так і станеться, це буде дуже небезпечно і для країни й для самого парламенту.

Нова Рада залишиться найменш авторитетним інститутом (а не навпаки, як насправді має бути), що буде зручно для президента, котрий в будь-якій складній ситуації вішатиме всіх собак не «нелюстований» парламент. А це небезпечно, з огляду на те, які функції повинна виконувати Верховна Рада в такі складні часи. Та, схоже, саме таку роль і підготували для наступного парламенту на Банковій.

Більше того, тепер деякі «діячі» на кшталт Литвина або Жванії із задоволеними фізіономіями будуть розповідати в кулуарах Ради журналістам, що процес народної люстрації вони пройшли, навіть минувши смітник. За них, мовляв, проголосували і наче б то самі люди не вважають за потрібне притягнути їх до відповідальності політичної або кримінальної.

І тут всі ми різко відчуємо як сильно це слово «люстрація» знеціниться. Збідніє значення ідеології очищення. Здешевіє пропагандистський її потенціал. І тоді почнеться те саме, що й після абсолютного провалу перефарбованої комуністичної номенклатури, яка після здобуття незалежності довела країну до дефолту економічного й політичного, допустила відновлення діяльності комуністичної партії. Після того від українофобів та невігласів різного штибу залунало: «що дала ваша незалежність!?» А цього разу залунає: «чого ви добилися своєю люстрацією!?». Це буде чи не найбільша втрата сучасної української держави.

Олександр Солонько Олександр Солонько , Юрист, політичний аналітик, громадський активіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram