ГоловнаЕкономікаДержава

Максим Нефьодов: На державну службу легше потрапити, ніж з неї піти

Позавчора Федерація роботодавців звернулася до голови Уряду з вимогою звільнити Максима Нефьодова, першого заступника міністра економрозвитку і торгівлі. Лобісти звинуватили його у допомозі імпортерам, відсутності підтримки вітчизняного бізнесу, протидії законопроекту “Купуй українське” і навіть у “вбивстві промисловості України”.

32-річний Нефьодов – людина з бізнес-минулим – став бюрократом у 2015 році. Максим долучився до команди Айвараса Абромавичуса, який ще за рік, у лютому 2016-го, пішов з посади міністра економрозвитку. Пан Айварас гучно гримнув дверима. Він зібрав прес-конференцію та звинуватив оточення президента Петра Порошенка в корупції та блокуванні реформ.

Нефьодов спочатку теж подав у відставку, але згодом залишився на посаді у новому Уряді. Сьогодні він не тільки обличчя системи державних закупівель ProZorro. У підпорядкуванні Максима також департаменти управління державною власністю, розвитку підприємництва та регуляторної політики, промислової політики, державних інвестпроектів та підтримки розвитку.

Напередодні гучної заяви Федерації роботодавців журналіст LB.ua спілкувався з Максимом Нефьодовим. Ми робили інтерв'ю у форматі “прямого ефіру”, тобто не погоджували текст після розмови. Заздалегідь почали збирати питання у facebook, і Максим встиг відповісти на частину з них он-лайн ще до початку зустрічі. Переважно це були несерйозні питання. Як от: чим головний хіпстер Кабміну змащує бороду. Або як він все встигає. На останнє питання високопосадовець жартома відповів: бо не одружений.

Проте питань вистачило ще на годину розмов у офлайні, у величезному кабінеті першого заступника міністра у будинку Уряду на Грушевського. Під час розмови Максим потай від фотографа пив енергетичний напій і позирав на розумний годинник, який постійно сповіщав про електронні листи та повідомлення месенджерів.

"

Фото: Макс Требухов

"Я був на декількох співбесідах"

Андрій Яніцький: З того часу, як Абромавичус пішов з посади, минуло два роки. Ви не шкодуєте, що не пішли тоді з ним?

Максим Нефьодов: По-перше, я написав заяву про відставку, коли була зміна Уряду. Тому що новий керівник може сам собі підбирати персонал. І я одразу казав Степану Івановичу Кубіву, що піду, якщо він не бачить мене в команді.

А чи шкодую я? Точно ні. Сказати, що мені дуже подобається на державній службі - це буде велике перебільшення. Але мені точно не соромно за те, що вдалося зробити. Ми запустили ProZorro повністю згідно з новим законом і суттєво його розвинули. Ми запустили ProZorro.Продажі. І ми нещодавно прийняли вже закон про приватизацію за новими правилами. Ми провели десь п'ять-шість дерегуляційних кабмінів, де прийняли немало дерегуляційних законів. Усе це - успішна робота команди, в якій мені пощастило працювати, інколи її очолюючи. Тому я думаю, що, з погляду результатів, я точно залишився недарма.

Напевно, ви читаєте пресу і бачите, що вашого шефа часто критикують у статтях та авторських колонках.

Ба більше, і я з’являюся в таких колонках.

Фото: Макс Требухов

Вам не здається, що ви своєю присутністю в Уряді легітимізуєте ті погані речі, які роблять інші чиновники?

Мені взагалі не дуже подобається така постановка питання. Тому що вона виходить з якоїсь дитячої дихотомії, що існують якісь райські люди – прекрасні, чудові. Причому чудові не тільки в робочих стосунках, але й в особистих. У них прекрасне сімейне життя, вони не п'ють і паркуються завжди за правилами, чемні та виховані. І, напевно, їх музичні смаки мають всім подобатися. І є якісь дуже погані люди, "дємони".

Звісно, чорно-білого немає.

Урешті-решт, це робота на результат. І я роблю свою ділянку роботи, намагаючись, щоб вона якось рухала, штовхала країну вперед. Сказати, що я, виконуючи свою роботу, якось покриваю роботу інших? Ну це як футбольна команда. Чому нападник забиває гол? Він же цим самим покриває ледарів-захисників, які в цей час завдяки його успіхам можуть нічого не робити! Для мене сама постановка такого питання дивна.

Є навіть чутки, що вас тут силою тримають.

Про "силою тримають" не зовсім чутки. Бо на державну службу легше потрапити, ніж з неї піти.

А ви намагалися звільнитися? Можливо, були пропозиції?

Я неодноразово спілкувався з рекрутерами. Тому що в мене немає наміру просто звільнитися і не робити нічого. Я був на декількох співбесідах. Але як в анекдоті: "Усі хвалять, але не беруть". А якщо без жартів, то зрозуміло, що дуже багато людей обережно ставляться до ПЕПів. Ви особисто можете бути прекрасною людиною, але "хто вас там держслужбовців знає".

Може, є на вас якийсь компромат, що вас тримає на цій посаді?

Принаймні мені про це ніхто ніколи не казав.

Фото: Макс Требухов

Ще варіант - політичні амбіції. Збираєтеся у парламент?

Я днями виклав своє фото топлес із японським татуюванням. Сподіваюся, що це вбиває будь-які надії, що для мене відчинені двері в політику. Я менеджер і не хочу прикидатися. Політикові треба мати інші якості. Недостатньо бути гарним виконавцем. Політик має бути комунікатором, вміти домовлятися, любити це. А мені це не подобається, я просто банально неефективний у цьому.

Тоді, можливо, ви підтримаєте когось іншого?

Я намагаюся підтримувати не стільки людей, скільки ідеї. І мені здається, що за цей час ми плідно і результативно співпрацювали з досить різними політичними силами.

Тобто у рекламі умовного Порошенка чи Вакарчука вас не слід очікувати.

Поки що ніхто не пропонував.

Це і є проблема, що такі люди, як ви, не хочуть бути політиками. І ми знов опиняємося з парламентом, який є зараз.

У 40-мільйонній країні недоречно казати, що лише виключно через Максима Нефьодова не можна знайти політиків, які будуть представляти інтереси тих чи інших верств суспільства. Я, напевно, можу стати і митцем, і спортсменом, і ще кимось, але ж мені все-таки не 20 років.

Навіщо? Так кардинально змінювати свій напрям діяльності мені не хочеться. Я, звісно, не найрозумніший на своїй роботі, але чогось зміг досягти. Задля чого мені йти в абсолютно іншу сферу діяльності? Люди не розуміють, наскільки політика відрізняється від управління. Це різні напрямки діяльності, які вимагають різних якостей від людини.

Фото: Макс Требухов

Кажуть, що "люди Нефьодова працюють як міністерство в міністерстві", автономно. Нібито через підтримку іноземних донорів.

Мене трохи дивує, що є "люди Нефьодова". Це вже крок уперед. Я не привів жодної людини, яку знав до того, ані в міністерство, ані в ProZorro, ані в якісь інші проекти. Я був знайомий лише з Олексієм Соболевим, але він потрапив сюди транзитом через Міністерство інфраструктури. Коли пішов Пивоварський, я запропонував Олексію працювати в ProZorro.Продажі. Поза конкурсом я людей не наймав.

Щодо автономності - це просто неможливо фізично. Насправді урядові реформи - це цілком командна робота. Тому що в будь-якому разі необхідне погодження від інших органів. Жоден документ не виходить з міністерства без візи юристів і без підпису міністра. Я неодноразово повторював цитату Наполеона, що "Бог завжди на боці великих батальйонів". Тобто немає реформ, які робляться однією людиною.

"Хочемо зробити обов'язковою процедуру закупівлі через ProZorro від 30 тисяч гривень"

Пороги в ProZorro (200 тис. на закупівлю товарів і послуг, 1,5 млн на закупівлю робіт) - це був компроміс, щоб депутати прийняли закон?

Такі пороги існують у будь-якій країні. Ба більше, в Україні найнижчі пороги в Європі. Стандартний поріг у Європі - це 130 тисяч євро. І він використовується в більшості розвинених країн. Пороги необхідні. Ми гармонізуємо з ними правила. Ми ж наближаємося до ЄС у цьому плані.

Фото: Макс Требухов

Була ідея зменшити до 50 тисяч, здається?

Так, але йдеться не про пороги. Бо пороги - це юридичний термін. За порогами починається європейське законодавство. За порогами - тендери, які йдуть мінімум 45 днів. Зменшити ці строки ми не можемо. Ба більше, з цих порогів починається дія декількох модельних законів, на основі яких будуються закони про закупівлі в усьому світі. Там ціла процедура.

Причому не з усіма аспектами цієї процедури в контексті України я згоден. Наприклад, у нас є така геніальна довідка - про відсутність судимості в людини, яка відповідає за закупівлю. Вона безглузда, тому що не несе економічного навантаження. Але її прибрати неможливо. У європейській директиві є пряма вимога недопущення до тендерів людей з корупційними порушеннями. Інше питання, як цю довідку робити.

Але нижче від порогу теж можна робити тендери на ProZorro. Я особисто фанат варіанта проводити через систему всі закупівлі від 30 тисяч гривень. У великих містах від двох-трьох тисяч можна вже проводити нормальний тендер. Цю допорогову процедуру ми два роки тестували. Мені казали, що будуть проблеми: бабусі-дідусі, немає інтернету, гірські райони. За результатами двох років тестування жодних проблем. Ми хочемо зробити цю допорогову процедуру обов'язковою з 30 тисяч.

Як щодо винятків, які можуть не проводити тендери через систему?

У законі є вісім чи дев'ять винятків. Наприклад, поліграфкомбінат "Україна". Чи закупівля юрпослуг для захисту інтересів України за кордоном. Три роки тому було десь 25-27 винятків.

Фото: Макс Требухов

Прибрати винятки на 100% неможливо?

Неможливо. Тендери треба проводити там, де це ефективно. Ми намагаємося весь час тиснути, щоб цих винятків було менше. Іноді отримуємо якусь "торпеду", наприклад, проведення "Євробачення". Аргументація завжди одна й та сама: немає часу, немає сил, політичний скандал буде, треба проводити без тендеру тощо. Це боротьба. Вона існує в кожній країні.

"Мафія всюди любить будівництво"

Є ще питання контролю за тим, як насправді виконуються замовлення після тендерів.

Система закупівель має межі. Усе починається з бюджетування. Якщо в бюджеті не все ідеально, то сподіватися, що система закупівель якось це виправить, марно. Якщо не побудована система корпоративного управління, не побудована система ризик-менеджменту, неможливо виправити проблему.

Тобто контролювати має інший орган?

Ці речі не можна проконтролювати в рамках системи закупівель. А от корпоративне управління - це вже моя справа. Хоча це вирішується іншими інструментами.

Типова ситуація. Переможець тендеру надає кошторис, де 100 найманих працівників отримують високу білу зарплатню. Отримує гроші, наймає всіх "на чорно" і не сплачує податків - з бюджетних грошей. З вигоди ще може віддячити замовнику робіт. Я вже казав про цю ситуацію на офреках і голові ДФС, і голові Уряду - всі кивають один на одного.

Ситуація навіть гірша. У будівництві залишилася пострадянська система. В мене була колись мрія побудувати торговельний центр, і я зіткнувся з проблемою перевірки кількості так званих прихованих робіт. У світі напрацьовані якісь механізми контролю, незалежні сюрвеєри, в державних структурах намагаються застосовувати систему CoST. І ми теж всіляко підтримували її, хоча її пілотує Мінінфраструктури. Але закрити ці питання важко. Саме тому мафія всюди так любить будівництво. І в державних структурах ситуація ще гірша.

Цены доступные, выбор широкий, но не берут. Рынок жилой недвижимости - 2017

Якби в нас хоча б був кошторис і люди конкурували б. Ситуація не така. Ви складаєте кошторис згідно з ДБН і за так званими найнижчими регіональними цінами. І ви приходите з цим єдиним радянським абсолютно правильним кошторисом, який затвердив єдиний абсолютно правильний інститут. Така система нам залишилася у спадщину. Конкурувати тут ви ніяк не можете. Усе згідно з ДБН. І ми ще небагато змінили в цій сфері. Ми тільки перевели це в електронний вигляд. Але навіть добитися того, щоб проектну документацію викладали для публічного доступу, нам не вдається.

Фото: Макс Требухов

Але невже не можна змусити переможця тендеру сплачувати всі податки згідно із запропонованим ним кошторисом витрат? Тоді в нього не буде мотивації наймати людей нелегально - все одно податки платити.

У забудовника є кошторис, якась кількість працівників з якимись зарплатами. Звичайно, все це має відслідковуватися.

Ким? Держаудитслужбою?

Кожен замовник формує так звану службу замовника, яка теоретично все це перевіряє. Складає купу всіх звітностей, на яку всі скаржаться - на кількість папірців, бюрократію. Після цього приходить Державна аудиторська служба, яка перевіряє, як це все побудовано.

Голова якої, як ми знаємо, нещодавно сказала, що мати золоті злитки вдома - це нормально для кожного українця.

Ну дай боже, щоб кожен українець тримав вдома золоті злитки. Я не відмовився б. У мене немає жодних. Насправді ця система мала б працювати . І ми, зі свого боку, можемо щось покращити, але до цього не дійшли. Сподіваюся, дійдемо колись у майбутньому.

"Фонд держмайна не є зайвою ланкою"

Ви згадали про новий закон про приватизацію. Є зауваження, що він суперечить законодавству про ринок цінних паперів.

Це питання на комітеті розглядалося. Це проблеми ніякої не становить. ProZorro.Продажі вже неодноразово продавало акції. Технічно угода проводиться через ліцензованого торговця цінними паперами вже після того, як визначена ціна на аукціоні. Угода укладається в нього.

Тобто не виникає ситуації, коли після проведення тендерів, після зміни влади в країні приходить якийсь олігарх і оскаржує все це.

Якщо у вузький момент часу, коли аукціон уже проведений, але угода ще не підписана, змінюється влада, приходять бандити чи ще щось, то теоретично примусити закрити ці угоди можна.

Слабкої ситуації тут точно немає. Її можна умовно порівняти із купівлею нерухомості. Ви все одно підете до нотаріуса із цим договором. Це як ніби ви провели аукціон, визначили ціну і пішли до нотаріуса. ProZorro не може підмінити собою нотаріуса, не може підмінити собою торговця цінними паперами. Ми - за результат, а не за доведення до абсурду. Якби в нас була торгівля справді ліквідними товарами, треба було б продавати на біржах.

Фото: Макс Требухов

Скільки ви очікуєте залучити від приватизації через ProZorro?

Важко назвати цифру, тому що ми - механізм. Ми не знаємо, скільки заведуть лотів, що це будуть за лоти і якої якості. Але за рік роботи ProZorro.Продажі продало більше, ніж Фонд держмайна приватизував за п'ять років.

Напевно, це мільярди гривень, а не десятки мільярдів. Дуже багато залежить від того, коли ми почнемо. Якщо все буде добре, перші реальні аукціони пройдуть десь наприкінці червня. Тобто вони будуть оголошені в травні і орієнтовно в червні пройдуть.

До речі, на балансах і центральних органів влади, і місцевої влади є величезна купа цінних речей, про які ви навіть не знаєте. Мій улюблений приклад - ДП "Балет на льоду". Готель Aloft поруч із висоткою "Гуллівер" - наполовину це державне підприємство. Я особисто вважаю, що держава Україна створювалася не для того, щоб володіти дорогою нерухомістю. Якщо реально і прозоро продавати такі об'єкти, то це будуть великі гроші. І таких прикладів багато.

Хто має передавати об'єкти?

Фонд держмайна. Йому передають об’єкти на приватизацію, і далі він їх має заводити в систему.

Чому власники (міністерства, місцева влада) не можуть передавати напряму у систему? Фонд виглядає зайвою ланкою.

Насправді він не є зайвою ланкою. По-перше, міністерства не мають керувати державними підприємствами. Міністерства мають визначати політику, а не займатися щодня вирішенням господарських питань зі всіма ризиками, які з цим пов’язані. По-друге, Фонд держмайна має справді займатися продажами. Зараз у нього певна конфліктна ситуація, коли він одночасно займається і орендою, і управляє підприємствами, і є органом регулювання для оцінників. Тобто тут немає логіки. У всіх країнах є орган, який займається управлінням держвласності. І якщо виникає необхідність займатися приватизацією, то виокремлюється команда в цьому органі, чи в іншому, чи поза органом. Більш-менш робочу структуру такого плану побудував Фонд гарантування вкладів. Але їх підштовхує закон – вони зобов’язані за чотири роки ліквідувати банк. Тож вони створили необхідну структуру, і ми створили ProZorro.Продажі у тому числі завдячуючи їхній ситуації. А наразі треба шукати ефективний механізм, щоб продавати.

"Я категорично проти планової економіки"

Вас у пресі асоціюють переважно з ProZorro. Але у вас є купа підрозділів, які займаються невідомо чим. Департамент промислової політики, якийсь департамент підтримки розвитку...

Мене асоціюють не тільки з ProZorro, а ще й з дерегуляцією і приватизацією також. Ще є управління підприємствами. Це ті люди, які займаються приватизацією, корпоративним управлінням тощо.

Усе-таки як ви підтримуєте наших промисловців? У чому полягає промислова політика? Ви розробляєте стратегічний план розвитку промисловості?

Я категорично проти етатизму і планової економіки. Вже доведено десятиріччями наших страждань, що це призводить - у кращому разі - тільки до корупції і збагачення якихось окремих індивідуумів. А в інших випадках - до повного хаосу і занепаду.

Ми представляли ще минулого року початок роботи над промисловою політикою і показували чотири основні блоки, які важливі для того, щоб у нас все зростало краще, ніж само по собі. Це, зрозуміло, створення комфортного бізнес-клімату. Бо не можна, наприклад, підключати електроенергію до нового об'єкта три роки. Важливий окремий блок - це питання енергоефективності. Зменшення ресурсоємності виробництва. Для цього існують програми підтримки, навіть певної бюджетної підтримки. Також є донорські проекти. По-третє, це так звана індустрія 4.0, що стосується інновацій і наукоємності виробництва. І, нарешті, четвертий блок - економічна децентралізація.

Якщо подивитися на економічну політику ЄС, то в ній немає такого поняття промислової політики, як "давайте підтримаємо заводи". Там замість конкретного навчання будуть казати про інтелектуальну підтримку людини. Зрештою воно все розбивається на кластери. Тобто кожен регіон має зрозуміти і виокремити для себе свої конкурентні переваги, залучати відповідний бізнес, якому це потрібно. І будувати навколо нього якийсь кластер, тобто взаємопов’язану систему. Під це є так звана програма смарт-спеціалізації, до якої ми теж хочемо долучитися.

Яку роль у цих напрямках відіграє міністерство?

Якщо ми говоримо про інновації, то там купа проблем. Наприклад, реєстрація товарних знаків і винаходів. Ми досі сплачуємо роялті Кривопішину як власнику інтелектуального досягнення: київська електричка, що рухається по колу. Тут постає питання і патентного тролінгу, і питання взагалі піратства. При Кабміні створена рада інновацій, яка має просувати зміни. Зараз розглядається ідея інвестування у винахідництво, державою закладено десь 200 чи 300 мільйонів гривень у бюджет.

Якщо говоримо про економічну децентралізацію, то там треба навчити і стимулювати людей будувати ці кластери. Тут виникає проактивна конкуренція між регіонами. Коли з’являється прибутковий проект, міста за нього готові боротися. Ми сподівалися, що пілотним стане автокластер. Там уже є досить багато гравців, вони досить зрілі і навіть готові самі інвестувати в цей розвиток. Ми розглядали це на прикладі східного Берліна, який дуже подібний до нашої ситуації. Коли після падіння стіни почався хаос, бо всі звикли сидіти на безкоштовній підтримці, вони побудували кластер, який був спочатку орієнтований тільки на запчастини, навіть не на складальне виробництво. 33% інвестував сам бізнес, третину інвестувало місто і третину інвестував ЄС.

Тобто у Запоріжжі замість "Ланосів" автокластер з’явиться?

Необов’язково в Запоріжжі. Де завгодно, аби була нормальна конкуренція. Якщо Запоріжжя буде активне – виникне там. Якщо ні, то може з’явитися і на Закарпатті, на базі "Єврокару", а може і в інших містах.

Але в рамках цієї промислової політики ваше міністерство гроші між промисловими підприємствами не розподіляє.

Помилково вважати єдиним інструментом промислової політики пряму бюджетну підтримку. Усі хочуть грошей з бюджету просто так, не на цільові потреби, а тому що хтось там гарна людина. Розподіл завжди суб'єктивний. І чомусь завжди гроші йдуть не тому, кому більше потрібно, а тому, у кого більше депутатів у Верховній Раді, або хто в бюджетну ніч може щось "підшаманити". Тобто це інструмент, який мені не дуже подобається. На таких умовах нам важко буде змусити когось працювати довго.

"В економіці в нас немає консенсусу"

Було від читачів питання про економічну стратегію взагалі, не тільки промислову. Вона існує?

Питання економічної стратегії мене особисто трохи емоційно непокоїть. Людей, які ставлять ці питання, можна порівняти із вболівальниками, які не готові витрачати роки на тяжку працю, щоб побудувати династію і виростити спортсменів. Ні. Мельдоній - це їхня економічна стратегія. Насправді немає якоїсь легкої популістської відповіді на кшталт "наша економічна політика - копати бурштин, і так ми обженемо всі країни світу за два роки". Ми маємо розуміти своє місце у світовому розподілі праці і розуміти, що держава створюється не для того, щоб володіти нерухомістю чи давати пільги. Держава створюється, як мені здається, для того, щоб задовольняти потреби своїх громадян і робити їхнє життя кращим. І ми в тому числі як держслужбовці маємо це робити.

А зараз Україна перебуває на такому рівні, коли навіть питання ринкової економіки не для всіх очевидне. І деякі поважні народні депутати пишуть, що ринкової економіки у світі не існує, а конкуренція - це міф. Тобто це питання ще не вирішено. І одразу постає інше питання - що заважає робити реформу? Ось одна з речей, яка дуже сильно заважає.

У нас є консенсус якийсь, умовно, гуманітарний. Пересічна більшість українців - за свободу слова, за свободу зібрань, проти диктатури влади - і це доволі добре прослідковується на виборах. У нас нікого не люблять, але всі люблять скидати авторитети.

З іншого боку, в економіці в нас немає консенсусу. Так, є умовно середній клас або демократичні верстви населення. Ще багато людей, які вважають, що держава має підвищувати зарплати. Як? Чи може держава у приватному секторі, у приватному бізнесі так легко підвищувати зарплати? Держава може робити ведення бізнесу легшим, і тоді бізнес буде зростати і приносити більше прибутків, а вже через це виросте платня. Але це і є те питання, яке потрібно вирішувати.

Особисто мені дуже хотілося б бачити Україну однією з найліберальніших країн Європи. Саме цим ми можемо виділятися серед них. І в цьому наша перевага на шляху до ЄС: ми ще не там і тому не маємо перекладати на себе абсолютно всі регулювання, які є в ЄС. Ми можемо ще бути вільними, ліберальними, відкритими до ведення бізнесу, до наукових експериментів тощо.

Це неможливо за умов, коли олігархи контролюють цілі сфери економіки.

Це сталося не тому, що в нас якась унікальна екзотична ситуація і унікальні екзотичні олігархи. Це сталося тому, що ми будуємо економіку на ланках радянської імперії. І ця економіка досі значною мірою базується на великих радянських активах. Наприклад, металургійний завод ніколи не розіб'ється на 100 маленьких бізнесів через те, що вам не подобається його керівник. Він може існувати тільки як великий завод, там виробництво так побудоване, що воно може працювати тільки в рамках цієї вертикально інтегрованої регіональної структури. І, відповідно, з цього можна купувати собі якісь фракції чи інвестувати в політику чи в медіа.

Як зламати цю систему?

Дуже просто. Треба розвивати інший бізнес. У нас у парламенті з’явилося вже поняття агролобі, і тепер там обговорюють тих клятих аграрних олігархів. Нам треба більше лобі. IT-лобі і ІТ-шних олігархів. Машинобудівне чи якесь переробне лобі, авіаційне лобі і таке інше. Питання не в тому, що у нас є багаті люди. А в тому, щоб ці багаті люди були змушені конкурувати. У цьому нас із Польщею часто порівнюють. Їй значно менше дісталося великих активів, і значно більшу частину економіки, навіть за радянських часів, контролював середній і малий бізнес. Тому поляки вирішили ці питання швидше.

"Ми не дуже добре відчуваємо малий бізнес"

Було питання про підтримку малого бізнесу. За це ви відповідаєте?

МСБ (малий і середній бізнес) - це теж я. Ми провели повну революцію - розробили стратегію, і зараз вже на фінальних стадіях план її імплементації. Три речі ми хотіли б пілотувати вже цього року і максимально швидко. Перше - це інформаційна допомога малому бізнесу. Вона навіть уже частково працює: офіс ефективного регулювання ледь не кожного дня викладає якісь інструкції: як відкрити пекарню, п'ять кроків для відкриття барбершопу і таке інше. Це конкретні зрозумілі інструкції для людей: що робити і куди іти для того, щоб реально започаткувати бізнес. Мета цього ступеня в тому, щоб кожна людина, яка буде реєструвати бізнес, чітко розуміла, як платити податки, як експортувати, як імпортувати, як отримати доступ до землі, як отримати доступ до електрики, куди звертатися. Це певна інформаційна підтримка.

Другий блок стосується регіональної підтримки. Система "письмове питання міністерству – відповідь" - це неправильна система. Міністерство відповідає за політику, воно не є безкоштовним довідником. І з людиною треба спілкуватися вживу, а не тільки листами. Ми хотіли спробувати на базі сильних і активних ЦНАПів, яким дозволяє фінансова спроможність місцевої влади, створити можливість підтримки бізнесу, залучивши консультантів. Зі свого боку міністерство має розробити для них інформаційні програми, матеріали, стандарти роботи. А вони будуть допомагати: не тільки відповідати на питання, а й групувати типові питання для нас. Тому що насправді ми не дуже добре відчуваємо малий бізнес. У великого і середнього бізнесу найчастіше є асоціації, там хоч якийсь механізм є. А почути, зрозуміти й узагальнити інтерес малого бізнесу важко.

Третє - це напрацювати фінансовий механізм. Тому що пряма фінансова підтримка не є оптимальним рішенням. Коли вона припиняється, всі розпадаються на 100 тисяч ФОПів. Вона не діяла ніколи для малого бізнесу. До того ж існує забагато організаційних і бюджетних проблем самого процесу фінансування. Ефективна система, яка працює в багатьох країнах світу, - це часткове гарантування кредитів. Тоді держава може використати банк як плече. Тоді банки виступають хоча б першою ланкою в обороні від ненадійних проектів. І для держави величезна перевага в тому, що не треба класти живі гроші - можна гарантувати частково ці кредити. Це first lost guaranties - складний інструмент, який ніколи в Україні ще не використовувався. Ми хочемо його пілотувати. Є такий німецько-український фонд (НУФ), створений дуже давно, з дуже дивною структурою власності: там Кабмін, НБУ і німецькі фахівці. І ми плануємо робити проект через них. Спочатку, якщо цей механізм насправді буде популярним, держава може частково гарантувати банкам кредитні ризики малого підприємця. Відповідно, банк може запропонувати цьому ФОПу меншу ставку, та й узагалі він зможе пройти ризик-менеджмент. Якщо буде успіх, то можна буде розповсюджувати.

Ви прораховували, наскільки можна буде зменшити ставку?

Це точно не 100%. Але наше завдання - зробити цей тягар суттєво меншим. Тому що давати кредит не під 20%, а під 18% - не вихід. Бо ті, хто і так взяв би цей кредит, візьмуть під 18%. Тобто тоді держава нічого не стимулює, а просто дарує людям гроші. А на подарунки в нас немає фінансування.

Це має бути не 20%, а 10% або 5%, але не менше. Звісно, що відразу по всій країні така система працювати не буде, тому що необхідно перевіряти кваліфікацію людини, яка буде в цьому брати участь, життєздатність бізнесу. Також є потреба в контролі над банками, щоб не виникало проблем із подальшими штрафами чи відсотками. Контролювати і менеджерувати саму кількість цих видач теж потрібно. Наразі ведемо розмову з донором, щоб профінансували нам створення такого офісу для роботи з малим бізнесом.

Де буде пілот: у Києві чи в Одесі?

Це буде скоріше пілот за обсягами, а не регіонального рівня.

"Вкрадений "Інфініті" досі в моїй декларації"

Давайте насамкінець поговоримо про ваші гроші, стиль життя. Два роки тому ви отримували 6 тис. гривень. А зараз?

Ситуація частково змінилася, але все це є в деклараціях. Зараз у мене середня місячна зарплата в міністерстві з усіма преміями, доплатами, матдопомогами десь трошки більше за 50 тисяч гривень має вийти.

Але були місяці, коли ви декларували близько 90 тисяч.

Тому що в нас така "класна" система. На початку року, в січні, я реально отримую 10-12 тисяч гривень. А потім наприкінці року розподіляється залишок між усіма співробітниками. Саме тому я кажу про усереднену суму. Усі премії я вношу в декларацію. Ще отримав виплату страховки за вкрадений автомобіль.

Здається, десь 400 тисяч за нього?

Так. І все це разом дало мені можливість працювати довше, ніж я планував.

А на чому ж ви зараз їздите? Є особистий автомобіль?

Ні, особистого автомобіля в мене немає. Вкрадений "Інфініті" досі в моїй декларації, тому що я все ще значуся його власником. Оскільки, за чинним КПК, справа висить вічно, то, відповідно, я навічно власник. Ще й через специфічний договір зі страховою, яка не хоче переписувати на себе вкрадену машину.

У декларації за 2016 рік ви вказали 26 тисяч доларів кешем.

Цього року навіть може бути на кілька тисяч більше. Тому що я їздив у відрядження, і мені держава видала кешем якусь суму.

Чому ви зберігаєте їх кешем, а не інвестуєте?

Бо це ті кошти, з яких я живу. А інвестувати можна те, на що не розраховуєш і від чого відмовляєшся.

Раніше рахунки у вас були у трьох банках?

Я між ними циркулюю. В Ощадбанку зарплатна картка. У Райффайзені картка залишилася з часів минулої роботи. Там є деякі переваги, наприклад, вони дають безкоштовне страхування на поїздки за кордон. А з ПроКредитом у мене давні стосунки. Це один з надійних банків за рейтингами. Зараз я ще отримав картку Монобанку.

Розробники цієї картки працювали у ПриватБанку до його націоналізації? Це не проблема?

Я користуюся нею для розрахунків. Мені подобається - зручна система. Там можна просто перекидати кошти. Не треба там багато тримати. Це не інвестиції.

Біткойни, криптовалюти, токени ICO і всяке інше. Це зараз модна тема. Маєте?

Я не раджу пересічній людині інвестувати в криптовалюти, тому що це досить високоризиковий інструмент. Вкладати в це треба точно не свою пенсію.

Фото: Макс Требухов

Скільки часу витрачаєте на зовнішній вигляд? Наприклад, борода потребує додаткової уваги?

Із бородою все швидко. У мене дуже крутий барбер, який мене стриже буквально за 40 хвилин. Раз на два тижні.

На спорт вистачає часу?

На спорт я ходжу в основному по вихідних зараз. Ходжу в "Спортлайф". А коли тепло, я ще бігаю вранці.

Що стосується відпочинку на Мальдівах...

Не був ніколи на Мальдівах.

Маю на увазі, чи змінилися якісь ваші особисті звички внаслідок того, що ви стали держслужбовцем?

З мого зовнішнього вигляду зрозуміло, що мені ближча історія ефективного менеджера, який виконує своє конкретне завдання, і я не вважаю себе еталоном етичної поведінки. Але це не означає, що я веду виключно аморальний спосіб життя. І це не тільки до держави можна застосувати, а й до корпорації теж. Ось є Ілон Маск, який веде не дуже скромний спосіб життя. Він демонструє себе як суперуспішну, суперпрацьовиту і суперрозумну людину. І якщо він хоче виробляти вогнемет, він буде виробляти цей вогнемет. Якщо він хоче кататися на "Макларені Ф1", пофарбованому в золотий колір, він це робить.

І є якась людина, яка позиціонує себе інакше, наприклад, ближче до Махатми Ганді: я буду духовно вашим лідером у цій сфері, ось, рівняйтеся на мене. От керівник ІКЕА. Він бачив себе так. Він сидів 30 років на одному стільці, їздив на якійсь 30-річній "Вольво", незважаючи на те, що міг собі і завод "Вольво" придбати. Кожна людина сама для себе обирає шлях.

Мені перший подобається більше. Можливо тому, що я ще молодий. Але я не вважаю, що держслужбовцем має бути тільки бідна забита людина, що ходить у поганому костюмі і весь час виправдовується. Це як мінімум неефективно. Ми так ніколи не заманимо на держслужбу найкращих людей. Не треба доводити зміни до абсолютного абсурду, але мені хотілося б, щоб ми відмовлялися від моделі державної служби як забутого місця зі старими меблями, поганими комп'ютерами і бюрократами на користь більш ефективної моделі. Ми намагаємося в ProZorro будувати таку модель. Це не вихваляння грошима - це свобода. Тобто людина може приїжджати на роботу на супердорогому велосипеді з карбоновою рамою - і не приховувати це.

Андрій ЯніцькийАндрій Яніцький, редактор економічного відділу LB.ua
София Завтонова, журналист
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter