Нелегка подорож
На початку кураторської екскурсії Павло Гудімов попереджає групу, що це буде нелегка подорож: вентиляція не працює. У Палаці Лозинських багато чого не передбачено: зменшення об'єму приміщень за рахунок штучних стін, великої кількості відвідувачів, заміни автентичних вікон на сучасні склопакети, глобального потепління і, як наслідок, високої температури у Львові.
Велику групу збуджених очікуванням арт-ентузіастів чекає попереду більше двох десятків експозиційних залів та кілька сотень експонатів. А також широкий асортимент ангелів, розділений на пять тематичних розділів: "Крилаті", "Сюжет", "Архангели і ієрархії", "Ангели і люди", "Акценти".
Тема виставки, навколо якої об'єднані всі елементи, обрана надзвичайно вдало. Ангели. Не надто попсово, хоча займає своє місце в масовій культурі; не надмірно пафосно, хоч очевидно, що перфектний текстовий супровід сакральних мистецьких творів спирається на ґрунтовні професійні знання. Ангели мають потенціал об'єднати різні аудиторії. Перша ж зала ніби пояснює глядачу, для чого він сюди прийшов. Все починається з літери "А" Георгія Нарбута, що, зі слів куратора-екскурсовода Павла Гудімова, відсилає до початку національного становлення України. Тут же – порубана голова ангела авторства Йогана Пінзеля, символізм присутності якої – показати варварство неосвіченості ХХ ст. на наших теренах. Присутність "Європи" Альбрехта Дюрера символізує прагнення бути в загальноєвропейському контексті, а ікона невідомого автора натякає на всіх невідомих авторів, роботи яких залучені в експозицію. Все це разом говорить про сучасне візуальне дослідження образу ангела у форматі виставки. Голова ангела підсвічена надзвичайно гарно. Нове освітлення, нові фальш-стіни, нові пластикові стільці в тон стін для ангело-хранительок залів.
Античне коріння істот з крилами
Гуманітарні дослідження нерідко звертаються до античності. Традиційно це означає грунтовність процесу і має викликати повагу до внеску дослідника. Тож, крім основної об’єднуючої теми, виставка тримається на логіці ретроспективної побудови розповіді зі сміливим включенням творів сучасних авторів.
Отже, розділ "Крилаті" присвячений пошукам коріння європейської мистецької традиції зображення ангелів. Тут глядач відкриває для себе, що не всі крилаті істоти є ангелами. Крила має і "Немезида" Альбрехта Дюрера, і муза на полотні Дмитра Молдованова, і коник Марії Приймаченко. Сміливе поєднання в одному просторі і класичного, і сучасного, і наївного могло би здивувати консервативного глядача. Та учасники екскурсії в цей час нависають над пектораллю: оригінал чи копія?
Відриваючи погляд, швидко переключаються на максимальне скупчення амурів всіх часів і народів: Влодка Костирка, Макса Клінгера, Ангеліки Кауфман. Тим часом температура в приміщенні зростає і натовп радий просочитися в двері і оглянути наступний розділ.
Мінливі образи ангелів
Ось сучасне трактування сюжету "Сходи Якова" на полотні Андрія Дудченка "Ескалатор епохи Відродження". Традиційно Якова зображали сплячим, йому снились сходи, якими спускаються ангели. В цій роботі немає сновидця: є янголи, сходи і символічна темрява у приміщенні. А ось "Тераса" (“Благовіщення”) Олександра Мурашка, де янгол настільки схожий на людину, що глядач може й забути про його небесну та духовну природу. Розділ "Сюжети" можна розуміти як пропозицію розглядати образ (ангела) не тільки в контексті культури (релігії), а в умовах сюжету і місії, яка виконується в час цього явлення людському оку. А яка місія "Ангелів" – явитись оку глядача? Який досвід пропонує пережити ця виставка?
"Дюрер червоною ниткою проходить через цю виставку", – звертає увагу аудиторії куратор. Варіації того самого сюжету представлені в трьох різних техніках. Всі три роботи – з колекції "Я Галереї". Так, ця колекція червоною ниткою проходить через всю виставку. І являє оку глядача Павла Гудімова як куратора, колекціонера та галериста (коло митців, яких представляє галерея, також репрезентовані в контексті виставки, знайшлось місце навіть напівміфічному Станіславу Перфецькому).
Найулюбленіша фотозона
Небесна ієрархія – найменша частина та для публіки найулюбленіша. Як під час екскурсії пояснює Павло Гудімов, в Україні ієрархічного зображення ангелів не знайшлось. "Ми звернулися до універсальної мови сучасного мистецтва", – пояснює куратор наповнення простору музикою Святослава Луньова, сучасним мистецтвом Альбіни Ялози та глибоким і грунтовним поясненням ієрархії у тексті Марії Цимбалісти. В інсталяції Альбіни Ялози найвищу небесну силу символізує пляма світла вгорі, навколо неї в ієрархічному порядку поволі спускаються до глядача пластикові прозорі крила різних форм і кольорів. Влучна, мінімалістична і вишукана візуалізація.
Глядачі інтелігентно пропускають один одного, займаючи найнижче місце в цій ієрархії, щоб сфотографуватися на фоні інсталяції. Так символічно середньостатичний відвідувач єднається з вищим в цій ієрахічній системі – кураторським задумом.
Хтось з групи екскурсантів питає: а чому ж не чути музики? Куратор пояснює, що Святослав Луньов – сучасний композитор, і це – "нойз" або "рожевий шум", який затухає і піднімається. Музику заглушає рипіння паркету. Палац Лозинських не пристосований для рожевого шуму і нойзу.
Далі глядачу відкривається серія "Архангели" Альбіни Ялози – художниця не зображує традиційних для християнського мистецтва антропоморфних істот, але відтворює їх іконографію через атрибути. Виокремлюючи кожен окремий атрибут на просторі полотна з символічним кольором. Естетика поп-арту – однорідний фон, виокремлення предмету, надання глядачу простору для інтерпретацій. Наприклад, один з атрибутів Єгудиїла – батіг – на жовтому тлі набуває садо-мазохістичного підтексту.
Наша “Культура”
В розділі "Культура", до якого витривалий глядач потрапляє вже частково притомним, є кілька цікавих моментів. Наприклад, один з них – зал "Колір і звук". Тут знову лунає музика Святослава Луньова. “Колір” Миколи Малишка звучить в унісон з ангелами Мирослава Ягоди. Очі відпочивають. Здається, тут більше кисню. Варто додати, що в наступному залі – "Пробудження" – увагу глядачів акцентовано на національні ознаки зображення ангелів: Олекса Новаківський, Олена Кульчицька, Петро Холодний, Казимир Сіхульський і його триптих "Гуцульська Мадонна", тільки без власне Мадонни. Сміливе рішення залишити два бічних зображення ангелів.
Ангели і люди
Ближче до фінішу очі починають шукають якоїсь розради. На білому пластиковому стільці сидить сива наглядачка в білосніжному одязі. Охороняє ангелів. Ми в останньому розділі – "Ангели і люди".
В залі з тематичною назвою "Калейдоскоп" відтворений такий собі впорядкованих хаос на столі площею 18 квадратних метрів, де розкладено все, що не влізло в попередні зали: поштівки, марки, карикатури, платівки, комікси. Зал присвячений кічу. Читається як легка іронія: у глядача в цей момент і так вже калейдоскоп в голові від побаченого.
Більше означає краще?
Виставку ще на початку екскурсії куратор охарактеризував як "музей в музеї". Експозиція, звичайно, ширша, ніж діапазон, який дозволяє собі традиційна, усталена, державна інституція. Але сам підхід: зібрати всього якомога більше і вразити масштабом збережений, ніби різнокольорові намистинки тематичні зали нанизані на нитку ретроспективної побудови розповіді – теж традиційний інструмент.
Хоча проект не позиціонує себе як приклад радикального експонування, і таким ні в якому разі не є. Це, скоріше, ввічлива пропозиція більш сучасного підходу діяльності наших музеїв. Можна побачити певний сарказм в тому, що цей своєрідний критичний жест відбувся в стінах такої зашкарублої інституції. А можна побачити спробу куратора приміряти шати директора музею.
Якщо метою виставки було зібрати якнайбільше мистецьких творів та авторів для хороших текстів, гідно представити свою колекцію, вигідно показати роботи кола авторів, що їх представляє галерея, видати каталог, то реалізовано все на гідному рівні. Цілісний стратегічний підхід – перевага професійного менеджера. Та “вищий кураторський задум” як пережитий власний досвід залишається частково розмитим для глядачів. Коли куратор в своїй риториці щодо виставки вживає зрозумілі всім слова “найбільше”, “найдорожче”, “вперше” (свідчення того, що творці мистецьких подій уявляють широку аудиторію “сферичним конем у вакуумі” або взагалі ігнорують її наявність) – з одного боку, ця проста логіка привертає увагу масового глядача. А з іншого, викликає роздратування через втому і вимогу надмірних зусиль щодо спроб збагнути незбагненне.